read-books.club » Сучасна проза » Тисячолітній Миколай 📚 - Українською

Читати книгу - "Тисячолітній Миколай"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тисячолітній Миколай" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 260
Перейти на сторінку:
незмірно ж краще, коли твій брат стоїть так близько до князя.

Брат мій Несміян устроїв так, що я опинився серед тих многих-немногих у Корсуні, хто втаємничений був у освячення князя Володимира. Шість церков було в Корсуні, для хрещення ж обрано найбільшу з них посеред города, де торг діють, край тої церкви Різдва Богородиці стояла палата князева, за вівтарем — набагато просторіша палата царицина, в придїлі храмовім, званім по-грецьки баптистерієм, влаштовано купіль, в яку занурювався князь Володимир, але ми того не бачили, а бачили його вже в церкві, як сидів на троні, в багряних шатах, маючи в руках княжу шапку, вспокоєний і просвітлений. Перед князем ромейський єпископ, у темно-синій хламиді, простягає до Володимира руки з хрестом, за ним пресвітери, а по праву руку диякониса з послушницями, тримає розгорнуту, шиту сутим золотом плащаницю, яка ніби й закриває її звабливу постать, але й не може закрити всю, надто ж отих молодих тілистих помічниць її, і виходило так, що нова віра являла князеві таку красу, від якої вже незмога було відступитися мужеві в силі віку. А ще ж була там і невіста князева, багрянородна Анна, що сиділа на такому самому троні обіч, але відгороджена від усього (бо ще не шлюбна жона, поки не охреститься князь!) прозорою, мов павутина, запоною, зітканою так хитро, що царівна все бачила, а її — ніхто, і ми могли тільки здогадуватися, як гнучкошийо визирає вона з золотої луски своїх шат, мов змія, линяючи.

В тій самій церкві й вінчали великого князя Володимира з Анною, і видовище було таке пишне, що я вже подумки примірював до нас з Назимкою, тому, не вагаючись, слідом за братом своїм Несміяном, за старшою дружиною князевою прийняв купно з дружиною молодшою хрещення, терпляче стояв, поки наді мною читали належні по чину незрозумілі молитви, тоді занурився в купіль, дав надягти на себе хрестильну сорочку, знов стояв між трьома свічами, поки священик умочав пірце в сосуд з мирром і намазькував хрестики мені на лобі, на вухах, на руках і ногах, тоді зістриг пасомце в мене з маківки, закатав те волосся у воскову кульку і кинув її в воду, як усе моє дотеперішнє життя.

При хрещенні давали нове ім’я, так ніби ти заново народжувався. їмена ромейські, не дуже звичні для нашого вуха, та вже треба терпіти. Князь Володимир став Василієм, себто василевсом-володарем, ніби й імператор. Мій брат Несміян мав зватися тепер Марком, а я Миколаєм.

Я дивився на князя, на брата, на дружину, на самого себе, ждав, що чорнотою пойметься небо, загримить над нашими нерозважливими головами, і земля провалиться в нас під ногами, і давня, напівзабута богиня Карна змахне вогняним крилом, змітаючи в позасвіття наші нетривкі душі.

Не сталося нічого.

Сяяло золото, свічі горіли в сизому пахучому диму, ромейські варгани вигравали, ніби горами двигали, і голоси виспівували над нами такі добрі, такі гарні, такі небесні, що вже ти й сам гаразд не відав, на землі ти чи на небі, живий чи мертвий, чоловік чи й сам бог благий і милостивий, про якого пресвітери виспівують, що він «вся странн помилова и нас не презре, всхоте и спасе ныив разум истинный приведе».

Порій прийняв хрещення поперед мене, Корчак — після, а Мовчак ухилився. «Підожду до Києва», — відбуркнув він на наші приставання.

До Києва ж ще було довго, бо довелося зимувати в Корсуні і вирушати звідти тільки тоді, як скресла крига на Дніпрі, бо пливти ми мали морем, тоді Дніпром до порогів, а вже звідти степом до Києва на конях і повозах, а кому не спішно, то й пішки.

А князь поспішав. Зупинялися тільки на нічліг та для учти. Золото й срібло Володимирове серед молодих полинів, князя і царівну бавили грою, співами, вихваляннями і величаннями. Молоді отроки стрибали в теплі приберегі води, рвали для ромейської царівни лілеї — жовті й білі,— князь робив їй намисто з них, слизьке й холодне (зате любов князя нашого палка, як вогонь!). Царівна злякано розширювала очі і тихо зойкала — чи то від степів, чи від Дніпра, чи від чубатої дружини княжої (а ромеї мовби всі лисі). Дніпро шумів безугавно, не давав спати царівні, кам’яні пороги кипіли, клекотали, погрожували незнаними карами. Лівий берег печенізький дихав таємницями, страхами, відчаєм. Гей, взяти б нашому князеві не оцю перезрілу царівну, а тугу, як тятива лука, печенізьку княжну, і степи великі поєдналися б, а пристрасть сягнула до неба!

Та не пристрасть нову віз Володимир додому, і не здобич звичну, і не вість про нові землі й племена впокорені.

Віз Києву нову віру і нову княгиню.

Ой, у полі біл камінь лежить,

Під каменем змія сидить…

Зрушили з місця той камінь, випустили змію, запанькали, веземо тепер з собою або й над собою і не відаємо, що воно буде. Мені проститься, бо я молодий та дурний, а як же із старшими, розумнішими, мудрішими? Я пробував допитуватися у свого брата Несміяна:

— Що воно буде, брате?

— А що буде? — відказував він неохоче. — Буде, як буде.

— Що скаже люд у Києві?

— Те, що князь скаже.

— Чи ж справді?

— Не мороч голову. Вчора ще їв ложкою дерев’яною, сьогодні вже срібною. Хочеш їсти золотою? Роби, як князь. Дивись на мене.

Треба було б зазирнути в братову голову та побачити, яка вона порожня, але як же ти зазирнеш, коли ця голова накрита шоломом?

Темною була моя душа, сполоханими тінями металися в ній безмовні боги наші, а новий бог ромейський насуплено спостерігав за тим безладним метанням, їхали з нами, окрім царгородських, ще й корсунські попи і попики, охоче врозумляли нас у новій вірі, не так і врозумляючи, як лякаючи. Золоті ризи і золоті хрести перед нашими зляканими очима, золоті лампадки і золотий дим, урочисто-погрозливі виспіви, то геть незбагненні, то ледь зрозумілі, але від того ще загадковіші — як тут не схитнутися найміцнішим душам, як не зламатися? Бо що ж виходить? Жили досі, задихаючись в міазмах гріху Адамового, несучи на собі незриме прокляття за той первородний гріх, такі грішні й жорстокі, що усмирити нас можна тепер ще більшою жорстокістю і вогнем пекельним за всі нові гріхи. «Пошле син чоловіцький ангели свої, й позбирають вони з царства його все, що блазнить, і всіх, що творять беззаконня. Та й повкидають їх у піч вогненну, і буде там плач і скрегіт зубовний»

1 ... 9 10 11 ... 260
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тисячолітній Миколай», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тисячолітній Миколай"