Читати книгу - "Таємниця козацького скарбу"

З незвички босі ноги поколов швидко. Тому все ж таки одягнувся і взувся — на пекучому липневому сонці обсох миттєво. Пригладив скуйовджене волосся, зупинився, роззирнувся. І раптом упізнав квіти, якими обсипав дівчину уві сні. Довкола їх було повно — польових ромашок. Не довго думаючи, Богдан заходився рвати ці ромашки, аж поки не назбирався величезний букет. Ото здивується Галка, коли він обсипле її квітами з ніг до голови. Місцеві хлопчаки до такого навіть не додумаються.

Тримаючи букет у руці, Богдан нарешті підійшов до місця зустрічі, присів під стіною і став чекати. Він навіть був готовий до того, що дівчисько запізниться — тато часто казав йому, що дівчата мають на Це право й охоче користаються ним. Що ж, нехай. Уявивши ще раз здивування обсипаної квітковим дощем Галки, Бодя заплющив очі.

І відразу задрімав, розморений на сонці після купання.

Скільки він так спав сидячи — часу не засік. Зате прокинувся так само несподівано, як і заснув. Збудили його кроки. Хтось наближався і ось-ось мусив вигулькнути на нього з-за рогу будинку. Той, хто йшов, не скрадався. Рухався впевнено, бо знав — боятися нема чого. Знає, куди йде.

Це Галка, вирішив Богдан, хутко підводячись. Надто впевнені кроки. Причаївся за рогом, бажаючи зробити сюрприз. Помітив спочатку тінь, цотім — постать, що зараз заверне до нього, вигукнув: «Гоп!» і, замахнувшись, обсипав ромашками… свого друга Данила.

Завмерли обоє. Богдан чомусь заховав руки за Спину і відразу відчув, як щоки наливаються чимось гарячим. Данько однією рукою машинально оббирав з себе ромашки, а в другій стискав такий самий букет.

— Ти… ти як… тут? — першим оговтався Богдан.

— А ти чого кидаєшся? Щ підозріло запитав Данько.

— У мене тут взагалі-то цеє… ну… зустріч…

— У мене — теж, — глянувши на свої ромашки, Данило почав про щось здогадуватися. — Та-ак… І кому ж це ти квіточки приготував?

— Ти теж, я бачу, не з порожніми руками. Гербарій для школи збираєш?

— А ти — сіно для бабиної кози? Чи погадати захотів: любить — не любить?

Букет у руці виглядав тепер досить кумедно. Данько люто жбурнув його собі під ноги. Руки Богдана стислися в кулаки.

— Отже, любить — не любить, кажеш? Ти чого сюди прийшов?

Того ж, чого й ти! Тільки я перший домовлявся!

— З ким це ти, цікаво, домовлявся? Ану!

Хлопці не помітили, як наблизилися один до одного майже впритул. Ще одне слово, ще мить — і найкращі друзі стануть першими ворогами. Богдан уже навіть замахнувся.

І враз обоє почули позад себе дзвінкий регіт.

Повернулися. Ось вона, Галка. Стоїть собі руки в боки, за нею вірний страус маячить. Так захопилися хлопці суперечкою, що не почули, як підійшла дівчинка з птахом.

— Ви чого, наче два півні? — хитро запитала вона.

— Тебе це не стосується, — буркнув Богдан.

— Все ж таки прибігли, кавалери! — пирхнула Галка. — Бачив, Футбику, обоє прибігли.

— А тобі смішно? А- вишкірився Данило. — Краще скажи, для чого ти все це придумала?

— Закортіло подивитися, хто з вас перший сюди прибіжить, — чесно призналася Галка. — Ну, то як, поганяли привидів? Гайдамаки з хлопцями я на річці ще не бачила

— Не твоє діло, — огризнувся Богдан. Сон розвіявся і хотілося його якнайшвидше забути. Боді навіть соромно стало за такі сни. Нікому не розкаже, і в першу чергу — Данькові. Все одно він зрадник: міг би розказати про побачення. Хоча…, сам же такий». Ех, нема в житті щастя!

Тим часом Галка підійшла до них ближче, роздивилася уважно довкола.

— А що це ви тут ромашками обсипаєтеся? — хлопці почули, як ледь змінився її голос. — Чого їх тут так багато?

— Гербарій для школи збираємо, — друзі не збиралися відповідати хором, це випадково вийшло.

— Ви це тут нарвали? І принесли — мені?

Страус Футбол вийшов наперед, нагнув голову, підхопив дзьобом квіточку з землі і простягнув хазяйці. Дівчинка взяла квітку машинально, подивилася на неї так, наче це була не звичайна польова ромашка, а рослина з далеких небачених країв, навіть понюхала.

— Слухайте… Ви справді нарвали для мене квітів? — перепитала вона, і тепер голос її зовсім змінився. Жодної зухвалої та нищівної нотки.

— А що тут такого? — здивувався Богдан. — У вас тут що — дівчатам ніхто ніколи квітки не подарує?

Галка хотіла щось відповісти. І слова хороші підготувала. Збиралася признатися: ніхто ніколи ще не рвав для неї польових ромашок. Але раптом принишкла, застережливо підняла руку. Хлопці теж нашорошили вуха.

До покинутого панського маєтку ще хтось ішов.

Дівчинка обережно визирнула з-за рогу. Потім кивком голови звеліла друзям стрибати всередину через віконну пройму. Страус лишився стояти на місці, Галка махнула рукою — гуляй! — і Футбол слухняно пострибав подалі в поле. Хлопці нічого не розуміли, проте Галку послухали: застрибнули на підвіконня, подали дівчинці руки, втягли її за собою. І принишкли. У порожній залі мертвого будинку почулися чоловічі голоси.

Розділ 10

У якому підслуховується незрозуміла, але таємна розмова і вперше згадується Золота булава

Голосів було два.

Один — хрипкуватий, другий — скрадливий. Хрипкуватий чоловік говорив голосніше. Аби чути його скрадливого співбесідника, доводилося нашорошувати вуха. А в тому, що вони підслуховують справді важливу розмову, ніхто з хлопців сумніву не мав. Бо для чого ж тоді Галці було б ховатися від цих чоловіків…

— Чого ми сюди приперлися? — прогудів хрипкий.

— Бо мені здається, що ти зі мною граєшся, — відповів скрадливий.

— Нема мені чого більше робити! Кажу ж тобі: поки що задачка не піддається.

— Тоді якого дідька ти сюди зачастив?

— А ти що — стежиш за мною? Якого біса?

Трійця обережно визирнула в дверний отвір.

Усі кімнати першого поверху виходили в залу, тож їм було чудово видно все, що там відбувається. Тільки поки що нічого не відбувалося. Просто посеред порожньої зали стояло двоє чоловіків. Той, кому належав хрипкуватий голос, нічим не вирізнявся. Звичайний собі дядько, в тенісці, спортивних штанях, сандалях та рогових окулярах. Зате його скрадливий приятель вигляд мав доволі лиховісний: на голову нижчий від хрипкого, довге волосся, кудлата борідка, і весь у чорному. Чорні кросівки, чорні джинси, чорна сорочка з довгим рукавом, не дивлячись на спеку, чорні окуляри.

Скидалося на те, що з цих двох чорний і є головний.

Вмощуючись зручніше, Богдан забрав з-під коліна камінець.

Зашурхотіло.

Усі троє встигли заховатися за мить до того, як чоловіки