Читати книгу - "Оголошено вбивство"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Райдсдейл схвально кивнув головою.
Двері відчинилися, і головний констебль підвів голову.
— Заходьте, Генрі, — сказав він. — Ми тут маємо дещо таке, що виходить за межі звичайного.
Сер Генрі Клітерінґ, колишній комісар Скотленд-Ярду, увійшов зі злегка піднятими бровами. Це був високий літній чоловік вельми прикметної зовнішності.
— Ця подія може здатися незвичайною навіть для такого пересиченого детектива, як ви, — провадив Райдсдейл.
— Я ніколи не був пересиченим, — обурено заперечив сер Генрі.
— Останній винахід наших злочинців, — сказав Райдсдейл, — це опублікувати в газеті оголошення про вбивство, яке вони наготувалися вчинити.
— «Норт-Бенгем Ньюс енд Чипінґ-Клеґорн Газет», — промовив сер Генрі. — Вельми солідне джерело інформації. — Він прочитав кілька рядків, на які показав йому палець Кредока. — Атож, справді щось незвичайне.
— Є якісь відомості про те, хто опублікував це оголошення? — запитав Райдсдейл.
— Судячи з опису, сер, його приніс до газети сам Руді Шерц — у середу.
— І ніхто його не перечитав? Людині, що прийняла оголошення, воно не здалося дивним?
— Хвороблива білявка, що приймає оголошення, як мені здалося, неспроможна мислити, сер. Вона просто порахувала слова й узяла гроші.
— А навіщо він усе це вигадав? — запитав сер Генрі.
— Певно, хотів зібрати докупи якнайбільше цікавих, — припустив Райдсдейл. — Щоб усі вони зібралися в певний час і в певному місці, де він примусить їх підняти руки вгору й швиденько очистить їхні сумочки та кишені від зайвих грошей і коштовностей. Цій ідеї не можна відмовити в оригінальності.
— А що то за місце таке — Чипінґ-Клеґорн? — поцікавився сер Генрі.
— Велике мальовниче село. Воно розкинулося на кілька миль. Крамниця різника, крамниця пекаря, бакалійна крамниця і добрий антикварний магазинчик, дві чайні. Прегарне місце. Там налагоджено обслуговування автотуристів. Багато гарних котеджів, де раніше жили фермери, а тепер здебільшого мешкають старі панни та родини відставних військових. Чимало будівель споруджено ще у вікторіанські часи.
— Я знаю такі місця, — сказав сер Генрі. — Приємні старі кицьки та відставні полковники. Звичайно ж, якщо вони прочитали те оголошення, то всі прийшли о пів на сьому, винюхуючи, що там може статися. Як би мені хотілося, щоб і моя стара кицька була там присутня. З якою охотою вона б увігнала свої ще досить гострі зуби в ту незвичайну подію. Така історія могла б відбутися і на її вулиці.
— А хто вона, ваша стара кицька, Генрі? Ваша тітка?
— Ні, — зітхнув сер Генрі. — Вона мені не родичка. — І додав із глибокою шанобливістю в голосі: — Вона лише найкращий детектив із будь-коли створених Богом. Природний геній, вирощений на придатному ґрунті.
Він обернувся до Кредока.
— Не стався зневажливо до старих кицьок, які живуть у тому селі, мій хлопче, — сказав він. — Якщо справа справді виявиться дуже заплутаною, — а я не думаю, що так буде, — пам'ятай про те, що стара незаміжня жінка, яка щось плете або працює в саду, дасть фору на сто очків будь-якому сержанту поліції. Вона тобі розповість, що могло статися і що мало статися, і навіть скаже, що ж сталося насправді. І вона тобі ще й розтлумачить, чому так сталося!
— Я це обов'язково візьму до уваги, сер, — сказав детектив-інспектор Кредок у своїй звичній формальній манері, і ніхто б ніколи не здогадався, що Дермот Ерік Кредок — хрещеник сера Генрі й перебуває у вельми дружніх взаєминах зі своїм хрещеним батьком.
Райдсдейл коротко виклав своєму другові суть справи.
— Я не став би сумніватися, що вони зберуться о пів на сьому, — сказав він. — Але звідки міг знати той швейцарець, що вони справді прийдуть туди? А крім того, звідки було йому знати, що вони матимуть на собі багато здобичі, якою він зможе поживитися?
— Двійко старомодних брошок, намисто з дрібних перлин, одна або дві дрібні банкноти — не більше, — замислено проказав сер Генрі. — Чи ця міс Блеклок не тримала вдома багато грошей?
— Та начебто ні, сер. Фунтів п'ять із невеличким лишком, так вона сказала.
— Атож, не густо, — прокоментував Райдсдейл.
— Тобто ви вважаєте, — сказав сер Генрі, — що того хлопця цікавив не грабунок, що він просто хотів улаштувати щось на зразок театральної вистави й потішитися нею. Що ж, це цілком можливо. Але як він примудрився сам застрелити себе?
Райдсдейл підсунув до себе аркуш паперу.
— Попередній медичний висновок. Постріл із револьвера був здійснений майже впритул, обпалив одяг… гм-м… нічого не вказує на те, що це було: нещасливий випадок чи самогубство. Він міг вистрелити в себе умисне або міг спіткнутися, впасти, і револьвер, який він притискав до себе, вистрелив… Імовірніше, сталося друге. — Він подивився на Кредока. — Ти повинен опитати свідків дуже ретельно й домогтися, щоб вони точно розповіли, що саме вони бачили.
Детектив-інспектор Кредок сумно промовив:
— Усі вони бачили не одне й те саме.
— Мене завжди цікавило, — сказав сер Генрі, — що саме бачать люди у хвилину крайнього збудження або нервової напруги. Що саме вони тоді бачать або — і це навіть цікавіше — чого вони не бачать.
— Які відомості про револьвер?
— Револьвер іноземного виробництва (ця модель досить поширена на материку), Шерц не мав дозволу мати зброю, і він її не задекларував, коли приїхав до Англії.
— Поганий хлопець, — сказав сер Генрі.
— Поганий з усіх поглядів. Отже, Кредоку, рушай до готелю «Роял Спа» і з'ясуй, що там можна довідатися про нього.
II
У готелі «Роял Спа» інспектора Кредока відразу провели до управителя.
Управитель, містер Роулендсон, високий і рум'яний чоловік із приємними манерами, прийняв інспектора Кредока зі щирою добродушністю.
— Я радий допомогти вам у всьому, у чому ми можемо, інспекторе, — сказав він. — Ця подія не перестає дивувати мене. Я ніколи б у це не повірив — ніколи. Шерц здавався мені звичайнісіньким і приємним хлопцем, надто далеким від мого уявлення про грабіжника або когось подібного.
— Як довго він працював у вас, містере Роулендсон?
— Я з'ясував це якраз перед вашим приходом. Трохи довше, як три місяці. Він мав дуже добрі рекомендації, мав усі потрібні дозволи і таке інше.
— І ви були цілком задоволені ним?
Не показуючи виду, Кредок відзначив, що Роулендсон витримав дуже тривалу паузу, перш ніж йому відповів:
— Цілком задоволений.
Кредок застосував прийом, який раніше завжди приносив йому успіх.
— Ні, ні, містере Роулендсон, — сказав він. — Ви сказали мені неправду, адже так?
— Ну, знаєте… — промурмотів дещо захоплений зненацька управитель.
— Ви мали з ним якісь проблеми.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.