read-books.club » Пригодницькі книги » Знамення Долі 📚 - Українською

Читати книгу - "Знамення Долі"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знамення Долі" автора Роджер Желязни. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 54
Перейти на сторінку:
Корі. Вам відома Джулія Барнес? Була відома?

— Я цього й не заперечую, — відповів він. — Вживши минулий час, ви, здається, хотіли сказати…

— Так, вона мертва, і я хотів би з вами про це поговорити.

— Добре, — кивнув він.

Він розв'язав тасьми фартуха.

— Тоді ходімо вниз. Тут ніде навіть присісти.

Він повісив фартух на цвях біля дверей і вийшов першим. Я послідував за ним. Обернувшись, він замкнув двері майстерні і тільки після цього рушив вниз по сходах. Рухався він плавно, майже граціозно. Я чув, як барабанить по даху дощ.

Тим же самим ключем він відімкнув чорні двері на третьому поверсі. Відкривши двері, він відступив убік і жестом запропонував мені увійти. Я так і зробив, пройшов через передпокій, повз кухню, де всі полички і столи були заставлені брудним посудом, порожніми пляшками та коробками від піци. До буфету притулилися ледь не тріскаючі мішки зі сміттям. На підлозі я помітив якісь липкі на вид плями, а смерділо тут приблизно як на бойні і фабриці спецій разом узятих.

Вітальня, в якій я потім опинився, була досить великою кімнатою з парою зручних чорних диванів, що стояли один проти одного по обидва боки поля битви східних килимів та різноманітних столиків, кожен з яких мав на своїх кришках переповнену попільничку. У дальньому кутку я помітив красиве концертне фортепіано, стіна за ним була затягнута важкою червоною драпіровкою. Численні низькі книжкові шафи були заповнені книгами по окультизму і стосами журналів, які височіли поряд з декількома кріслами. З-під самого великого килима виднілася частина якоїсь геометричної фігури. Судячи з частини, це цілком міг бути п'ятикутник. В вітальні відчувався важкий запах ароматичних есенцій і марихуани.

Праворуч аркоподібний коридор вів в іншу кімнату, ліворуч були закриті двері. На стінах висіли картини напіврелігійного змісту, очевидно, твори господаря. Вони чимось нагадували мені Шагала. Картини і справді були непогані.

— Сідайте, — вказав він на крісло.

Я сів.

— Не хочете пива?

— Спасибі, ні.

Він сів на найближчий диван, зчепив пальці і втупився на мене.

— Так у чому справа? — Запитав він.

Я теж витріщився на нього.

Якийсь час ми мовчки вивчали один одного, потім я заговорив першим.

— Джулія Барнес почала цікавитися системами окультизму. І до вас вона прийшла, щоб дізнатися про них більше. А сьогодні вранці вона померла при надзвичайно дивних обставинах.

Лівий кут його рота здригнувся. Це була його єдина реакція.

— Так, вона цікавилася такими речами, — спокійно відповів він. — Вона просила мене про настанови, і я керував нею.

— Я хочу дізнатися, чому вона померла.

Він продовжував пильно дивитися на мене.

— Її час минув, — холодно вимовив він. — В остаточному підсумку це відбувається з кожним, чи не так?

— З кожним, але не так. Вона була вбита звіром, якого тут просто не повинно існувати. Вам відомо що-небудь про це?

— Всесвіт — набагато більш дивне місце, ніж багато хто з нас уявляє.

— Вам відомо чи ні?

— Мені відомі ви, — відповів він.

У цей момент він уперше посміхнувся.

— Вона про вас розповідала, природно.

— Тобто?

— Тобто я вас знаю і знаю також, що ви самі більш ніж розбираєтеся в подібних речах.

— І що ж?

— Мистецтво має властивість зводити потрібних людей у потрібний момент, якщо передбачається велика справа.

— І ви думаєте, що вся справа в цьому?

— Я це знаю.

— Звідки?

— Мені це було обіцяно.

— Значить ви мене чекали?

— Так.

— Цікаво. Не могли б ви розповісти про це детальніше?

— З великим задоволенням я вам покажу.

— Ви сказали, що вам щось було обіцяно. Яким чином і ким?

— Скоро ви все це зрозумієте.

— І смерть Джулії теж?

— Так, у деякому сенсі.

— Яким чином ви думаєте познайомити мене з подібним осяянням?

Він посміхнувся.

— Я просто хотів би, щоб ви дещо подивилися, — сказав він.

— Добре. Я чекаю. Показуйте.

Він кивнув і підвівся.

— Це тут, — пояснив він.

Він попрямував до зачинених дверей.

Я теж піднявся і попрямував слідом за ним через кімнату.

Він засунув руку за майку і витягнув ланцюжок. Обережно зняв його через голову. І я побачив, що на ньому ключ.

Цим ключем він і відкрив двері.

— Заходьте, — зробив він запрошувальний жест.

Він відчинив двері і зробив крок у бік.

Я увійшов. Кімната була невелика, і в ній було темно. Мелман клацнув вимикачем, і з простого плафона під стелею розлилося неяскраве блакитне світло.

Тепер я бачив, що прямо навпроти мене знаходилося вікно, скло якого було зафарбовано чорним. Меблів тут не було, не рахуючи кількох подушок, розкиданих по підлозі. Частину стіни праворуч закривало чорне драпірування, всі ж інші стіни були абсолютно порожні і позбавлені прикрас.

— Я дивлюся, — сказав я, перериваючи тривале мовчання, — і чекаю.

Він засміявся.

— Прошу вибачення, треба трохи почекати. Трохи терпіння і… Ви маєте уявлення, що саме мене цікавить в нашому мистецтві?

— Ви каббаліст, — впевнено сказав я.

— Так, — погодився Мелман. — А як ви визначили?

— Люди, що займаються східними дисциплінами, завжди тяжіють до акуратності, — відповів я. — Вони охайні, а ви, каббалісти, відрізняєтеся неохайністю.

Він пирхнув.

— Це не головне. Справа залежить від того, що для людини саме важливе.

— Саме, — холодно зауважив я.

Він штовхнув подушку, яка вилетіла в центр кімнати.

— Сідайте, — запропонував він.

— Я постою.

Він знизав плечима.

— Як завгодно.

Він почав щось неголосно бурмотіти.

Я мовчки чекав. Через деякий час потому, все ще щось шепочучи, він підійшов до чорної драпіровки. Одним швидким ривком відсунув завісу. Я напружився.

Це був малюнок Дерева Життя, з Каббали, який зображав десять Сафір і кілька кліпотичних аспектів, вони були зображені просто прекрасно, і це почуття впізнавання, яке вразило мене при першому погляді на малюнок, надзвичайно мене стурбувало.

Це не була стандартна репродукція з якої-небудь крамнички. Це був оригінал.

Але стиль не був схожий на стиль робіт, що висіли у вітальні. Однак щось він все ж нагадував…

У міру того, як я все більш уважно розглядав Дерево, у мене зникли останні сумніви в тому, що воно намальовано тією ж рукою, яка виготовила Карти, знайдені мною в квартирі Джулії.

Мелман продовжував щось шепотіти в той час, поки я розглядав картину.

— Це ваша робота? — Запитав я.

Він нічого не відповів. Замість цього він підійшов до картини і з лиховісною посмішкою вказав на третього сефріста, якого звали Винах.

Я придивився. Він зображував, здається мага перед чорним вівтарем, і…

Ні! Я просто не міг у ЦЕ повірити… Цього не може бути!..

Я відчув виникнення контакту з цією фігурою в чорному. Це був

1 ... 9 10 11 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знамення Долі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знамення Долі"