Читати книгу - "Худий"

— Та ви бачите людей наскрізь, містере Чарлз! — уїла вона. — Я не помиляюсь? Якось ви обов'язково поділитесь своїм досвідом сищика.

— Купити пістолет за дванадцять доларів у барі? — пробуркотів я. — Звичайно, все може бути, але…

Кілька кварталів ми їхали мовчки. Потім Нора спитала:

— А що з нею насправді?

— Божевілля її батька — вона гадає, що їй передалось.

— Звідкіля ти знаєш?

— Ти запитала. Я відповів.

— Тобто це твоє припущення?

— Тобто це те, що з нею відбувається. Не знаю, чи дійсно Уайнент схибнутий і чи успадкувала його дочка хоча б частково хворобу, але вона вважає, що і перше, і друге має місце, тому й взяла за звичку крутити.

— Але ж це жахливо, Ніку! Хтось-то мусить… — почала було Нора, коли ми зупинилися біля готелю «Котленд».

Я урвав її, сказавши, що, можливо, помиляюсь і з Дороті все гаразд.

— Якщо ж ні, то зараз вона майструє сукню для Асти.

Ми передали наші візитки Йоргеисенам і після короткого чекання отримали запрошення піднятися до їхнього помешкання. Щойно ми вийшли з ліфта, як у коридорі нас перестріла з розкритими обіймами Мімі й заторохтіла:

— От вже ця негідна преса! Я була в розпачі, дізнавшись, що ти лежиш при смерті. Двічі тобі дзвонила, але мене не з'єднали і не повідомили про твоє самопочуття. — Вона схопила мене за руки. — Дуже рада, що то все брехня, хоча тепер вам доведеться пообідати з нами тим, що бог дав. Адже я й не чекала, що ви з… Та ти таки блідий! Тебе справді поранили!

— Дрібниці. Куля лише подряпала бік. Пусте.

— І попри все ти прийшов на обід? Дуже утішно, але й безглуздо воднораз. — Вона обернулася до Нори: — Ви певні, що вчинили правильно, дозволивши йому?..

— Ні, зовсім не певна, — заперечила Нора, — але він зажадав прийти.

— Чоловіки таки без клепки в голові, — зазначила Мімі, обіймаючи мене однією рукою. — То роблять з мухи слона, а то зовсім нехтують речами, які… Втім, чого ми стоїмо? Заходьте! Давай-но я тобі допоможу.

— Та все гаразд, — запевнив я, одначе вона довела мене до крісла і всадовила, обклавши півдесятком диванних подушок.

З'явився Йоргенсен, потис мені руку і пожартував, що радий мене бачити живішим, ніж про те повідомили газети.

— Даруйте, ще хвилина, і будуть готові коктейлі, — він знову вийшов.

— Не знаю, куди заподілась Дороті, — промовила Мімі. — Певно, десь дметься на мене. У вас нема дітей?

— Ні, — відказала Нора.

— То ви багато втрачаєте, хоч іноді це справжнє лихо. — Мімі зітхнула. — Я, здається, не надто вже й сувора з ними. Та коли змушена висварити Дороті, вона бачить у мені чудисько. — Її обличчя просвітлішало: — А ось і мій другий паросток. Ти не забув містера Чарлза, Гілберте? А це місіс Чарлз.

Гілберт Уайнент, на два роки молодший за сестру, був довготелесий білявий вісімнадцятирічний парубок з маленьким підборіддям і невиразним ротиком. Великі, ясні, блакитні очі з довгими віями робили його схожим на дівчину. Я подумав, що вік, мабуть, вже не такий скиглій, яким був у дитинстві.

Йоргенсен приніс коктейлі, і Мімі напосіла, щоб я розповів про збройний напад. Я переказав їй той випадок, змалювавши його ще безглуздішим, ніж насправді.

— Але чому він удерся до вас? — здивувалася Мімі.

— А біс його знає! Мені б кортіло про це дізнатися, так само, як і поліції.

— Я десь читав, — устряв у розмову Гілберт, — що коли злочинців звинувачують у нескоєних ними злочинах — хай найдрібніших, — вони дратуються як ніхто. Ви вважаєте це правдою, містере Чарлз?

— Схоже на те.

— За винятком тих випадків, — не вгавав Гілберт, — коли йдеться про щось надзвичайне, таке, що б його вони мріяли здійснити.

Я знову погодився. — Та облиш ти свою ввічливість, — порадила Мімі, — бо Гіл верзтиме дурниці. В нього голова набита книжками. Змішай нам ще по коктейлю, сонечко.

Гілберт пішов за шейкером. Нора з Йоргенсеном у протилежному кутку вибирали платівки для патефона.

— Я одержав сьогодні телеграму від Уайнента, — повідомив я.

Мімі неуважно роззирнулася по кімнаті, нахилилася до мене.

— Що він написав? — спитала майже пошепки.

— Хоче, щоб я розшукав убивцю. Телеграму послано сьогодні з Філадельфії.

— І ти збираєшся це робити? — Вона важко зітхнула.

— Телеграму я передав поліції, — стенув я плечима.

Гілберт приніс шейкер. Йоргенсен з Норою поставили «Маленьку фугу» Баха. Мімі вихилила одним духом коктейль і попросила Гілберта налити їй ще.

Коли він зрештою сів, то мовив:

— У мене до вас таке запитання: чи можна визначити наркомана за зовнішнім виглядом? — Гілберт затремтів.

— Дуже рідко. А що?

— Просто цікаво. Навіть хронічних наркоманів?

— Чим довше вони колються, тим помітніші зміни, які, одначе, не можуть бути непомильними свідченнями наркоманії.

— І ще, — ніяк не погамовувався хлопець, — як пише Гросс, при пораненні ножем спершу відчуваєш тільки удар, а біль приходить вже потім. Це правда?

— Так, якщо йдеться про серйозне поранення досить гострим ножем. Те ж саме і при кульовому пораненні: спершу тільки поштовх — або навіть і його не помічаєш, якщо це металева кулька з дрібнокаліберки, — і аж потім з'являються відчуття.

Мімі видудлила третю порцію і зазначила:

— Вам не здається, що ви обидва непристойно бездушні, особливо сьогодні, Гілберте, після того, що сталося з Ніком? Піди краще пошукай Дороті, Гіл. Ти мусиш знати її подруг. Подзвони їм. Я певна, що вона невдовзі сама з'явиться, але однаково хвилююсь.

— Вона у нас, — повідомив я.

— У вас? — її здивування, схоже, було щирим.

— Прийшла вдень і спитала, чи зможе перебути в нас якийсь час.

Мімі стримано посміхнулась і похитала головою.

— Ох, уже ці дітоньки! — Та враз насупилась: — Якийсь час?

Я кивнув.

Гілберт, схоже, дочікувався нагоди звернутися до мене з новим запитанням, геть байдужий до розмови. Мімі знову посміхнулась і проказала:

— Шкодую, що вона завдає клопоту вам з дружиною, але то краще, що вона у вас, а не деінде. Коли повернетесь, вона вже заспокоїться. Тож відправте її додому, гаразд? — Вона налила мені коктейль. — Ти надто добрий до неї.

Я промовчав.

— Містере Чарлз, — почав було Гілберт, — чи злочинці, тобто професійні злочинці, як правило…

— Не перебивай мене, Гіле! — просичала Мімі. — Ти відправиш її додому, домовились? — Вона була люб'язна — люб'язна «французька королева», як сказала Дороті.

— Якщо їй так хочеться, хай залишається. Норі вона подобається.

Мімі погрозила мені скрученим пальцем.

— Не бажаю, щоб ти її зіпсував у такий спосіб. Певно, вона вже розповіла про мене купу дурниць?

— Хіба