Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В обстановці, яка раптово склалася, гітлерівське командування було змушене перенести терміни нападу. Гітлер, розлючений втратою документів, усунув від посади генерала Фельми й замінив його генерал-полковником Кессельрінгом, який одержав Рицарський хрест за польську кампанію. Безпосереднього винуватця втрати таємних оперативних документів майора Рейнбергера заочно засудили до страти.
Поки генеральний штаб гарячково переробляв план нападу на Францію, Гітлер наказав увести війська в Данію і Норвегію. До березня фашистські літаки, вторгаючись у повітряний простір цих країн, закінчили аерофотознімання всіх важливих об'єктів. Частину даних добув досвідчений шпигун, військово-повітряний аташе Німеччини в Осло, капітан Шпіллер. На початку квітня німецькі війська, підтримані з повітря авіацією, висадилися в портах узбережжя від Осло до Бергена. Малі держави капітулювали. Данія раніше. Норвегія пізніше. Настала черга Франції.
1
Весною авіагрупу Вайдемана перекинули на західний кордон. Весна йшла дружно. Вже в кінці квітня в Голландії настали на диво сонячні, теплі дні. Море було тихе. Тумани тиснулися до берегів, приховуючи дамби.
Але в ніч на 8 травня раптом полізли хмари, пішов дрібний дощ. Він старанно обмивав і без того чистенькі черепичні покрівлі, асфальтовані доріжки, поля квітів.
Опівночі посоловілі від неробства голландські прикордонні пости були розбуджені важким завиванням літаків. Поки термосили сонних телефоністів, поки чергові офіцери додзвонювалися до своїх начальників, гудіння вщухло. Літаки відійшли.
Вартові щільніше закуталися в дощовики. Розійшлися по ще не охололих постелях зенітники, заспокоїлися чергові офіцери.
І тут із низьких хмар посипалися парашутисти. Вони приземлялися на аеродромах Гааги й Роттердама, Дордрехта і Моєрдьяка, захоплювали мости через Маас, Лек та Ваал, проникали в розташування військових частин, артилерії, безшумно знімали вартових.
І знову залунало важке, утробне гудіння літаків. 1 знову вщухло… На захоплені парашутистами аеродроми почали спускатися багатомісні десантні планери.
— Притримай штурвал, Шверін, я ввімкну посадочну фару, — промовив Вайдеман, який вів одну з цих машин. — Давно не літав на фанерних катафалках.
— Умикач ліворуч від тримерів елерона, — сказав Шверін.
— Знайшов. — Вайдеман увімкнув фару.
Жовтаво-синє світло ткнулося в стіну густого, непробивного туману. Ліворуч і праворуч ковзали в хмарах пучки світла інших планерів.
— Ото вже сядемо їм на загривок! — зареготав Шверін.
«Розбійник», — подумав Вайдеман, скосивши очі на другого повеселілого пілота.
Він прислухався до тиші. Транспортні «юнкерси» вже пішли по новий десант. Було чути тільки короткі викрики на землі, поскрипування дерев'яного фюзеляжу та вовтуження Шверіна на правому сидінні. Вайдеман відчинив кватирку і намагався відшукати на землі, що все наближалася, посадочну смугу.
Авіагрупа мала разом з десантниками захопити аеродром у Маастріхті, де базувалися найкращі англійські винищувачі «спітфайри», і перегнати їх на німецький аеродром під Аахен.
— Лейтенанте! — крикнув Вайдеман командирові парашутистів, який стояв у дверях пілотської кабіни, — Скільки в тебе солдатів?
— Сто двадцять.
— А на аеродромі, мабуть, не менше трьох тисяч голландців?
— Не Менше, — всміхнувся лейтенант.
— Вони вишпурнуть вас, як цуценят.
— Б'юсь об заклад! Ці кролики розбіжаться при перших же пострілах.
Планер випірнув з хмар… На землі вже горів якийсь будиночок і освітлював рівнину. Вайдеман потягнув штурвал на себе, намагаючись зменшити швидкість. По днищу планера захльоскала мокра трава, товсті шини коліс торкнулися землі й сильно заскрипіли на твердому, вкатаному полі.
Солдати вистрибнули з планера й сховалися в темряві. Скрізь біліли шовкові полотнища парашутів, які встигли намокнути. Десь недалеко безладно стріляли.
Вайдеман надів сталевий шолом, дістав із-під сидіння автомат і вийшов назовні. Мерзлякувато щулячись, підійшли пілоти й техніки з інших планерів.
— Ось що, хлопці, — сказав Вайдеман, — під вогонь не лізьте, обійдуться без нас. Важливо забрати «спітфайри». Ніхто не літав на них?
— Звідки ж?!
— Зважте, машина примхлива. Ледь-ледь перетягнеш ручку — падає в штопор без попередження. Зліт звичайний, лише розбіг трохи більший. Трохи важчий. На посадці задирайте носа вище, а то розіб'єте лоби.
З темряви вискочив єфрейтор із закривавленою рукою, засунутою за відлогу плаща.
— Аеродром наш! — вигукнув він.
Біля дороги чекала вантажна машина. Пілоти набилися в кузов, а Вайдеман і Шверін залізли в кабіну. Вдалині точився бій. Пунктирними лініями розтинали темряву трасуючі кулі автоматів. Гуркотливо штовхали повітря вибухи гранат. Інколи злітали білі ракети і мерхли, заплутавшись у краях низьких хмар. Кілька поранених сиділи біля дороги, перев'язуючи один одного індивідуальними пакетами.
— Гей! — крикнув один із поранених.
Водій загальмував.
— Поспішайте! Голландці прочумались і тиснуть на аеродром!
Хвилин через десять вантажна машина підкотила до накритих брезентом винищувачів. Пілоти допомогли розчохлити мотори.
— Дияволи! — вилаявся Шверін. — Вони злили бензин.
Поки розшукували бензозаправник, бій підступив до самого аеродрому. Тоді загін парашутистів промкнувся у тил голландських солдатів і зчинив стрілянину. Голландці відступили.
Льотчики спокійно витягли на смугу незграбні «спітфайри», запустили мотори й злетіли, взявши курс на схід.
У кабіні Вайдеман відчув чужий, гострий запах ацетону. Деякий час він дихав ротом. На. дошці приладів система позначень була англійська, і довелось подумки переводити її в метричну. Літак набрав швидкість, і Вайдеман, пробивши хмарність, аж замружився від світла, що відразу залило всю кабіну. На сході вже розвиднялось, і ось-ось збиралося показатися сонце. Внизу коливалися жовтаві хмари.
«Спітфайри» вискакували з них, перевалюючись з крила на крило.
2
У ніч на 10 травня 1940 року в літаках 51-ї бомбардувальної ескадри було зафарбовано пізнавальні знаки люфтвафе. Льотчики цієї ескадри відзначались особливою старанністю, але навіть їх не повідомили про мету польоту й маршрут. Вони вийшли із своїх казарм в абсолютній темряві, наділи парашути, зайняли місця в кабінах і по радіо доповіли про готовність на флагманський корабель командирові ескадри полковникові Йозефу Каммхуберу[10].
— Чудово, друзі! — бадьоро промовив Каммхубер. — Тримайтеся ближче до мене. Не розсипайтесь. Навігаційних вогнів не запалювати. Бомбувати за моєю командою. Я скажу одне слово: «Етуаль». По-французькому це «зірка». Через п'ять хвилин польоту повертайте назад.
Заревли мотори. Прожектори на мить освітили злітну смугу. Літаки, важко навантажені бомбами, відірвались од землі. Штурмани здогадалися, що летять до кордону Франції. На картах вони звично креслили курс, вели обчислення в часі й швидкості польоту, передавали льотчикам записки з поправками.
І ось тишу ефіру розітнув веселий голос Каммхубера:
— Етуаль!
Руки звично лягли на важелі бомболюків. Літаки підкинуло догори — так буває завжди, коли вони звільняються від вантажу бомб. Бомби із свистом шугнули, вниз і врізалися в дахи сонних будинків.
Так загинуло німецьке місто Фрейбург. Пропагандистський привід для нападу на Францію було забезпечено. Геббельс оголосив про злодійський напад ворога на мирне німецьке місто.
О п'ятій годині тридцять хвилин того ж дня
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Штурмфогель» без свастики», після закриття браузера.