Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

— Багато років тому, коли я ще вчилася в університеті. В родині Веїв жінки зберігали старі традиції марсіанських кланів. До речі, якщо я не помиляюся, ці карти з колоди Марсіанського таро.

— Помиляєтесь, баронесо, — похитала головою Тарасваті. — Це класична земна колода Райдера-Вайта. Її намалювали за півтора століття до того, як людина вперше ступила на поверхню Марса. Ще до початку космічної ери.

— Справжній антикваріат?

— Сучасна пластикова копія древньої паперової колоди, яку зберігають на Піфії. Я тримала її в руках.

— І як відчуття?

— Вона випромінює Силу.

— Важко уявити… А які результати ворожіння?

— Невизначені, — випередив відповідь піфійки Зоран. — Нас очікує протистояння пса і вовка.

— Протистояння… — посміхнулась Вей. — Для такого прогнозу не треба карт Таро. Ми ж у тижні ходу від Мелані й зараженої спорами ґиргів «дев’ятої-сорокової». От чого-чого, колеги, а протистояння нам не уникнути.

7

Стара кальдера вулкана Ронго,

гірська система Аль-Кранц,

планета Сельва (ЗКВ106:2),

в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).

28 квадрарія 417 року Ери Відновлення.

Перших втрат загін Со Лая зазнав на середині ущелини, яка вела до внутрішнього краю кальдери Ронго. Раніше кіборги успішно відбивали напади лачарів і дрібніших хижих ксеноморфів. Густий туман, як і пророкував Протон, не розвіювався. В оптичному діапазоні на відстані чотирьох метрів «ті-ді» не бачили один одного і лише мультиспектральні окуляри та всевидячі прилади кіборгів дозволяли експедиції впевнено просуватись серед нагромаджень гострокутного каміння і лютих породжень сельвійської біосфери.

Появу невідомої науці істоти біологи та охоронці спочатку відчули, як хвилю безпричинної паніки. Со Лай, який уже зустрічався з хижаками-менталіками, наказав кіборгам діяти за планом «подвійний периметр», коли одні роботи не давали людям розбігатись і дбали про їхню безпеку, а інші активно шукали джерело ментальної атаки.

На підшоломному моніторі прем’єр-лейтенанта виникла рухлива тактична схема, на якій науковці позначались червоними крапками, бійці його загону жовтими, а кіборги синіми. Рельєф навколишніх гір виглядав, як скупчення темно-сірих плям та ліній. Всі червоні крапки, окрім однієї, були сконцентровані у зручній западині між гранітними «клішнями» гірського відрогу. Їх оточував ланцюжок синіх і жовтих крапок. Одна червона крапка опинилась за межами «периметру» і рухалась у напрямку до стрімкої скельної стіни, яка з півночі замикала ущелину. «Ксенобіолог Міра Нельсон за межами безпечної зони», — підказав офіцерові комп’ютер. «І наближається до печер», — подумки додав Со Лай. Він наказав сержантові Жерому й одному з кіборгів перехопити Міру, поки вона не потрапила до жувал місцевої тварюки. На панель монітора він вивів зображення, яке транслювали інфрачервоні панорамні сканери сержанта і робота.

Кіборг-«павук» встиг добігти до Міри першим. Його гнучкі «лапи» обхопили поперек і груди жінки, а «рукавичка» медичного маніпулятора зафіксувала ліве плече Міри, в яке були вживлені стандартні стабілізуючі імпланти. Со Лай перемкнув зображення на оптичний діапазон. Обличчя жінки перекривило судомою, очі здавались безтямними і дивились ніби кудись в іншу реальність. Офіцер сам потерпав від ментального впливу чужої істоти, тому не здивувався. «Ксеноморф контролює її дистанційно», — припустив він і наказав сержантові негайно доправити жінку до безпечної зони, а кіборгу супроводжувати людей.

Цієї миті сержант викрикнув щось невиразне. Зайнятий лікуванням Міри кіборг не встиг вчасно перебудувати свою периферійну систему й тому не зміг відбити напад. Щось масивне і темне насунулось на трансльовану «картинку», затулило собою Міру. Наступної миті комп’ютер повідомив: «Організми сержанта Кануї Жерома і ксенобіолога Міри Нельсон зазнали невідворотної деструкції, динамічна периферія кіборга „сім-десять“ частково пошкоджена».

Ще перед тим, як Со Лай віддав наказ, кілька жовтих точок на схемі зрушилось у напрямку синьої позначки «сім-десять».

«Дисципліна ніяка, — подумки констатував прем’єр-лейтенант. — Добре, хоч „павуки“ не діють без наказу».

Вголос він дав команду:

— Захопити ксеноморфа живим. «Третій» і «шостий», виконувати.

Дві сині крапки також рушили в бік «сьомого-десятого». Тепер на командирському моніторі висвічувалось одночасно чотири зображення у різних спектральних діапазонах. Раптом на інфрачервоному виникло щось подібне до великої оранжевої півсфери, поряд з якою проглядались ще теплі, забарвлені у шафранове і яскраво-сіре, контури людських тіл та яскраво-жовті плями ще не охололої крові. Пошкоджений «павук» в інфрачервоному спектрі виглядав, як химерне переплетення білих і блакитних ліній. Він також виконував наказ прем’єр-лейтенанта, утримуючи «півсферу» всіма маніпуляторами своєї динамічної периферії. Чужа істота намагалась вирватись із лап робота, але Со Лай не зміг роздивитись, чим саме ксеноморф змушує корпус кіборга вібрувати і смикатись.

«Потужна бридота», — констатував офіцер, уявляючи, яку силу треба мати, щоби трусити двохсоткілограмовою машиною, немов тренувальною грушею.

Він відчув, що ментальний тиск послабшав. Судячи з цього, чужа істота не могла одночасно боротись із кіборгом і телепатично впливати на людей. «Третій» і «шостий», що добігли до місця битви, остаточно блокували спроби нападника втекти до печер, невидимі жерла яких були зовсім поруч. В оптичному діапазоні чужа істота виглядала, як велетенська черепаха з бородавчастим панцирем і віялом пласких мацаків. Поверхня панцира на очах змінювала колір від чорного до темно-червоного, а мацаки рухались із дивовижною швидкістю. На їхніх закінченнях було щось на штиб присосок. Корпус «павука» було рясно вкрито білуватою субстанцією, масною на вигляд. Со Лай припустив, що це або отрута, або ж роз’їдаюча рідина. Серед сельвійських тварин знаходили немало таких, що використовували для ураження своїх жертв концентровані кислоти і смертельні трунки. Як би там не було, але й цього разу земна техніка виявилась сильнішою за химерні породження Сельви. Ксеноморфа оповила хмара присипляючого газу, мигтіння мацаків сповільнилось, і Со Лай наказав «третьому» обстежити тіла загиблих. «Павук» спрямував на них відеосенсор. Те, що він відобразив, нагадало офіцерові криваві інсталяції земних художників-екстремалів, які він бачив у фільмі з історії мистецтва. Міру нападник просто розшматував, а одягненому в екзоскелет сержанту відірвав голову разом із механічним підсилювачем шийних м’язів та шоломом.

— Передислокуйте дослідницьку групу сюди, — наказав Со Лай. Він обережно наблизився до чужої істоти. «Черепаха» на його наближення не зреагувала. Її мацаки втягнулись під панцир, який набув фіолетового кольору. В інфрачервоному діапазоні ксеноморф також змінив колір з оранжевого на стронціановий.

— Що з Мірою? — почув він голос Занги. Дівчина вибігла з туману, випередивши кіборга.

— Мертва.

— Мертва? — Занга рушила до тіла колеги. Офіцер зупинив її.

— Не підходьте. Ксеноформа ще не заснула.

— Міра… — дівчина сперлась на затягнуту в силовий каркас руку прем’єр-лейтенанта. Со Лай майже фізично відчув ту суміш страху, жалю, тривоги і втоми, яка переповнювала Зангу.

— Вам відома ця… істота?

— Ні… Саме ця невідома… Якийсь місцевий ендемік. Він схожий на рівнинну Scutulia macerona…

— Він уміє контролювати