Читати книгу - "Скорочено Синій птах"

Кабан, поводячи зажерливими маленькими очима. Я гадаю, що спершу треба з'їсти дівчинку... Вона, певно, дуже делікатна...

Тильтиль. Що він каже?.. Стривай трохи...

Кіт. Я не знаю, що їм сталось; але повертає на кепсько...

Дуб. Тихо!.. Йдеться про те, щоб знати, хто матиме честь завдати перший удар; хто усуне з нашого чола найбільшу небезпеку, що ми наразилися на неї від народження Людини...

Дерева і звірі сперечаються, кому першому завдати удару, але ніхто не наважується. Тильтиль дістає з. кишені ножа і готується боронитися. Вовк обходить хлопчика ззаду і кидається на нього. Бачачи, що Тильтиля перекинуто, звірі і дерева наближуються і намагаються його вдарити. Тильтиль у розпачі кличе на поміч, але Кіт сховався. Пес розриває пута і стає на захист дітей. Точиться запекла боротьба, в якій сили нерівні.

Тильтиль. Я не можу більше, Тильо!.. Ай!.. Удар В'яза... Дивись, рука в крові. Це Вовк або Кабан...

Пес. Почекай, мій Боженьку... Дай, я тебе поцілую. Лизну... і тобі поможеться... Будь за мною... Вони не насміють більше наблизитись... Ні!.. Ось вони знову вертаються!.. Тепер це вже не жарт!.. Стіймо твердо!..

Тильтиль, опускаючись на діл. Ні, це неможливо!..

Пес. Ідуть!.. Я чую нюхом!..

Тильтиль. Де ж?.. Хто власне?..

Пес. Там! там!.. Це Світло!.. Воно нас віднайшло!.. Врятовані, мій королику!.. Поцілуй мене!.. Врятовані!.. Глянь!.. Вони стережуться!.. Вони відходять!.. їм страшно...

Тильтиль. Світло!.. Світло!.. До нас!.. Поспішай!.. Вони збунтувались!.. Вони всі проти нас!..

Входить Світло; в міру того, як воно наближається, заграва знімається над лісом і освітлює його.

Світло. Що за знак?.. Що сталося?.. Нещасний!.. Хіба ти не знав!.. Поверни Діамант!.. Вони вернуться в Мовчання і Темність; і ти не побачиш більше їх почувань...

Тильтиль повертає Діамант.— Зараз усіх дерев душі кидаються в стовбури, що замикаються. Звірят душі так само зникають; і видко недалеко Корову й Барана, що вони пасуться собі тихо-мирно, і т. д. — Ліс знову стає, як був. Здивований

Тильтиль озирається.

Тильтиль. Де вони поділися?.. Що було з ними?.. Чи ж вони з глузду з'їхали?..

Світло. Ні, вони завжди так, але того не знають, бо їх не видко... Я ж тобі казало: небезпечно їх будити без мене...

Тильтиль, витираючи свого ножа. Про мене без Пса і якби не мав я ножа... Я б не подумав, що вони такі злі...

Світло. Ти добре бачиш, що Людина сама одна проти всіх на сім світі.

Пес. Тобі недуже болить, мій Боженьку?..

Тильтиль. Дурниця... А Митиль вони не займали... А ти, мій бідний Тильо... Тобі рот в крові і лапа перебита?..

Пес. Не варто про це балакати... Завтра вже загоїться... Потреба була гаряча...

Кіт, виходячи зі схованки, шкульгаючіі. А як же...: Віл мене рогом у живіт... Нічого не знати, але мені болить... І Дуб мені переломив лапу...

Пес. Цікаво знати яку...

Митиль, гладячи Кота. Мій бідний Тилете, чи правда?.. Де ти був?.. Я тебе не бачила...

Кіт лицемірно. Мене, матінко, поранено тоді саме, як я кинувся на гидкого кабана, що хотів тебе з'їсти... Тоді саме Дуб дуже мене вдарив і запаморочив...

Пес до Кота крізь зуби. Ти знаєш, я маю два слова тобі сказати... Ще є час!..

Кіт плачливо до Митиль. Матінко, він мене ображає... Він хоче мені зробити зле...

Митиль. Чи ти даси йому спокій, капоснючий...

Виходять усі.

Завіса

Дія четверта

Шостий малюнок

ПЕРЕД ЗАВІСОЮ

Світло повідомляє дітям, що отримало відомості від феї Берилюн: Синю Пташку ховає у домовині один мрець з кладовища. Світло не має права відвідувати мерців, тому воно просить дітей опівночі "переглянути" домовини. Діти залишаються на кладовищі. Світло з Речами і Звірятами, яким також заборонено бачити мерців, відходять.

Сьомий малюнок

ГРОБКИ

Діти на кладовищі чекають призначеного часу, щоб повернути діамант і побачити мертвих. Митиль тремтить зі страху і хоче піти. Тильтиль заспокоює її, але відчувається, що й сам боїться.

Тильтиль. Вже час, година минає...

Тильтиль повертає Діамант. Жахлива хвилина мовчання й непорушності; потому, помалу, хрести хитаються, могили розчиняються і плити підносяться.

Митиль, тулячись до Тильтиля. Вони виходять!.. Он вони!..

Тоді з усіх відкритих домовин підноситься помалу квітнення, спочатку тонке й легке, як пара, потім біле й панянське і дедалі рясніше, дедалі вище, густіше й чудовніше, що потроху необорно опановуючи все, перетворює гробовище на чарівний весільний сад, над яким незабаром підносяться перші проміння зорі. Роса мигтить, квітки розпускаються, вітер шемрає в листі, гуде бджола, пташки прокидаються і затопляють простовінь