Читати книгу - "Нетопир"

здавалася чималенькою плішиною серед густо натиканих фабричних корпусів і гаражів. Коли Харрі й Ендрю під’їхали до великого шатра, повітря ще було насичене вихлопними газами — щойно пройшли перегони на тракторах. На площі вирувало життя: скрізь стояв гамір і гук, усі були веселі і цмулили пиво.

— Дивна суміш свята й базару, — заявив Ендрю. — Такого в Норвегії не побачиш.

— Ну… у нас є свято «мартнад».

— «Ма-а-ар…» як?

— Неважливо.

Біля шатра пістрявіли великі плакати. «Команда боксерів Джима Чайверса» — сповіщав величезний вогненний напис. Нижче містилася фотографія десяти боксерів, очевидно з цієї команди. Тут-таки коротко повідомлялося про кожного: ім’я, вік, місце народження, вага. І в самому низу слова: «Ти готовий прийняти виклик?»

Усередині шатра, на рингу, в тьмяному пучку світла розминався перший боксер. Він стрибав у розвіяному блискучому халаті і відпрацьовував удари. Викликаючи невимовний захват глядачів, на ринг виліз натоптаний чолов’яга середнього віку в потертому смокінгу. Схоже, його тут знали, бо з усіх боків почулося схвальне скандування: «Террі! Тер-рі!»

Террі жестом закликав до тиші й узяв мікрофон, що звисав згори. «Леді і джентльмени! — вимовив він. — Хто підніме кинуту рукавичку?» Схвальний гомін. Далі пішла довга і пишна ритуальна промова про «шляхетне мистецтво самозахисту», про шану і славу і про непрості стосунки з властями, які засуджували бокс як проповідь жорстокості. І в кінці — те саме питання: «Хто підніме кинуту рукавичку?»

Дехто з глядачів здійняв руку, і Террі жестом підкликав їх. Добровольці вишикувалися в чергу коло письмового столу, де їм, очевидно, давали щось підписувати.

— Що зараз відбувається? — запитав Харрі.

— Ці хлопці приїхали з різних куточків країни, щоб битися з кимось із боксерів Джима Чайверса. Переможець здобуде великі гроші і — що ще важливіше — шану і славу. А зараз вони підписують заяву, що перебувають при доброму здоров’ї і розуміють, що з цієї миті організатор знімає з себе будь-яку відповідальність за раптові зміни в їх самопочутті, — пояснив Ендрю.

— Невже це законно?

— Ну як сказати, — протягнув Ендрю. — Начебто це заборонили в 71-му, тому довелося трохи змінити форму. Розумієш, в Австралії подібні розваги мають давні традиції. Ім’я Джиммі Чайверса зараз лише етикетка. Справжній Джиммі роз’їжджав з командою боксерів по всій країні після Другої світової. У чутті йому не відмовиш! Згодом дехто з його хлопців стали майстрами. Кого тільки не було в його команді: китайці, італійці, греки! І аборигени. Добровольці самі могли вибирати, проти кого битися. І якщо ти, наприклад, антисеміт, то цілком міг вибрати собі єврея. Хоча було дуже ймовірно, що це єврей відлупцює тебе, а не ти його.

Харрі реготнув:

— Але ж це тільки розпалює расизм?

Ендрю почухав підборіддя:

— Та як сказати. В усякому разі, так можна було вихлюпнути нагромаджену агресію. В Австралії люди звикли уживатися з різними культурами і расами. Взагалі-то, виходить непогано. Але без непорозумінь все одно не обходиться. І тоді вже краще дати наминачки один одному на рингу, а не на вулиці. Візьмімо, наприклад, боротьбу аборигенів з білими. За такими матчами завжди дуже уважно стежили. Якщо абориген з команди Джиммі Чайверса перемагав, у рідному селищі він ставав героєм. І незважаючи на всі приниження, люди починали гордитися собою і ставали згуртованішими. Не думаю, щоб це розпалювало расову ворожнечу. Коли чорний духопелив білих, його радше поважали, аніж ненавиділи. Якщо так поглянути, австралійці — спортивна нація.

— Ти міркуєш, як селюк.

Ендрю розсміявся:

— Майже вгадав. Я окер. Самітник із сільської місцевості.

— Зовсім не схожий.

Ендрю розсміявся ще голосніше.

Почався перший поєдинок. В одному кутку рингу — низенький і кремезний рудий хлопчина, який притягнув сюди власні рукавички і власну групу підтримки. У другому — боксер з команди Чайверса, теж рудий, але ще нижчого зросту.

— Ірландець проти ірландця, — з виглядом знавця зауважив Ендрю.

— Особлива інтуїція? — поцікавився Харрі.

— Ні, нормальний зір. Руді — значить, ірландці. Витривалі, чортяки, — бійка затягнеться.

— Бий-бий, Джоні! Бий-бий-бий! — горлала група підтримки.

Вони встигли повторити свою кричалку ще двічі, потім поєдинок закінчився. Три удари по носові відбили у Джоні будь-яке бажання боксувати далі.

— Авжеж, ірландці тепер уже не ті, що раніше, — зітхнув Ендрю.

А на наступний бій уже на всю робили ставки. Народ юрмився навколо двох букмекерів у ширококрисих шкіряних капелюхах, зіпаючи щодуху і простягаючи немнучкі австралійські купюри. Розмова з букмекером тривала недовго, записів ніхто не робив, про те, що ставку прийнято, повідомляли коротким кивком.

— На що перетворився гральний статут! — поремствував Ендрю і вигукнув три-чотири слова, які Харрі не розібрав.

— Що ти зараз зробив?

— Поставив сотню на те, що боєць Чайверса переможе до кінця другого раунду.

— Ти думаєш, тебе хтось почув?

Ендрю посміхнувся. Йому, вочевидь, подобалось читати лекції.

— Невже ти не побачив, що букмекер звів одну брову? Це, друже, називається багатозадачністю. Часткова природжена властивість, частково — наживна. Уміння слухати кілька речей відразу, пускати повз вух гамір і бачити лише головне.

— Чути.

— І чути. Пробував коли-небудь? У житті знадобиться.

Гучномовці затріщали, і Террі, знову взявши мікрофон, представив Робіна Тувумбу на прізвисько Муррі з команди Чайверса і Бобі Пейна на прізвисько Лобі, місцевого багатиря, який з ревінням виплигнув на ринг, зірвав із себе футболку і випнув міцні волохаті груди і накачані плечі. Пославши рукою поцілунок жінці в білому, що стрибала біля рингу, Бобі за допомогою двох помічників став натягувати рукавички. У залі почувся гомін: на ринг виліз Тувумба — високий боксер, надзвичайно чорний і вродливий.

— Муррі? — перепитав Харрі.

— Абориген із Квінсленда.

Уболівальники Джоні пожвавилися — вони раптом зрозуміли, що можуть скористатися тією самою кричалкою і для Бобі. Ударили в гонг, боксери почали сходитися. Білий виглядав більшим і майже на голову вищим за свого чорного супротивника, але голим оком було видно, що рухи в Муррі легші й чіткіші.

Кинувшись уперед, Бобі щосили обрушився на Тувумбу, але той спритно ухилився. Натовпом прокотилося зітхання, а жінка в білому вигукнула щось підбадьорююче. Коли Бобі провів ще кілька невдалих атак, Тувумба підскочив до нього й обережно, ніби приміряючись, ударив по обличчю. Бобі відступив на два кроки, при цьому фізіономія у нього була така, ніби з нього вже досить.

— Треба було поставити дві сотні, — сказав Ендрю.

Тувумба кружляв навколо супротивника, завдаючи йому час від часу несильних ударів і ухиляючись від ударів у відповідь. М’язистий Бобі пихтів і ревів од злості — Тувумба ніде не затримувався більше ніж на півсекунди. Глядачі почали свистіти. Простягнувши руку, ніби для вітання, Тувумба садонув супротивника в живіт. Бобі,