Читати книгу - "Не сподівайтеся позбутися книжок"

Ж.-К.К.: Візьміть за приклад наші USB-флешки та інші способи зберігання й транспортування інформації. Тут ми теж нічого нового не вигадали. Наприкінці XVIII століття аристократи в мандри возили з собою маленькі валізки з дорожніми бібліотечками. Вони складалися з тридцяти-сорока книжок у кишеньковому форматі, і містили все те, що має знати порядна людина. Звісно, ці бібліотечки не вимірювались у гігабайтах, але сам принцип уже було створено. Це нагадало мені про іншу форму «скорочення», більш проблематичну. Протягом 1970-х років я жив у Нью-Йорку в помешканні одного кінопродюсера. Там не було книжок, окрім полиці, де стояли «шедеври світової літератури in digest form», тобто скорочені. Уявіть цей направду ірреальний факт: «Війна і мир» на п’ятдесяти сторінках, весь Бальзак у одній книжці. Я ніяк не міг оговтатися. Все було тут, але неповне, ампутоване. Який абсурд і яка величезна за ним стоїть робота!

У.Е.: Є скорочення — і є скорочення. Протягом 1930-1940-х років у Італії існував надзвичайний досвід «La Scala d’Oro». Це була серія книжок для читачів різного віку. Була серія для 7-8-річних, для 8-9-річних, також серія для дітей до 14 років, де всі книжки були пречудово ілюстровані найкращими майстрами того часу. І в тій серії знайшлося місце для всіх шедеврів літератури. Кожен такий твір, аби він був доступніший дитячій аудиторії, було переписано добрими дитячими письменниками. Звісно, це було дещо ad usum delphini.[7] Наприклад, Жавер не накладав на себе руки. Маю сказати, що я зрозумів усю правду про Жавера вже в старшому віці, коли прочитав повну версію «Знедолених». Але маю також визнати, що головне для мене вже було сказане.

Ж.-К.К.: Єдина відмінність: ота бібліотека скорочених текстів у квартирі продюсера була призначена для дорослого читача. Крім того, як я підозрюю, вона там була більше для демонстрування, ніж для читання. Тож калічення буває в усі часи. У XVIII столітті перші п'єси Шекспіра перекладає французькою абат Деліль, переписуючи фінали цих п'єс, додаючи пристойності та моральності — так само, як це було в «Знедолених» у серії «La Scala d’Oro». Наприклад, Гамлет не помирає. Шекспіра раніше перекладав — і доволі добре перекладав — лише Вольтер, та й то окремі короткі фрагменти, тож оце вперше французька публіка могла читати Шекспіра, нехай і в такій підсолодженій версії. І автор, якого вважали варварським і кривавим, виявився для них галантним і солодкавим.

Ви знаєте, як Вольтер переклав «То be or not to be, that is the question»? як «Arrête, il faut choisir et passer à l’instant / De la vie à la mort ou de l’être au néant».[8] Непогано, насправді. Можливо, заголовок Сартра «Буття і ніщо» було запозичено саме з цього перекладу «Гамлета» Вольтером.

Ж.-Ф. де Т.: Жан-Клоде, ви згадуєте перші флешки, якими були дорожні бібліотеки, що їх освічені люди возили з собою у XVIII столітті. Вам не здається, що більшість наших винаходів є здійсненням давніх мрій людства?

У.Е.: Мрія літати переслідує колективну уяву з прадавніх часів.

Ж.-К.К.: Я справді думаю, що численні винаходи нашого часу є конкретизацією дуже давніх мрій. Я казав про це своїм друзям-ученим Жанові Одузу та Мішелю Касе, коли ми разом працювали над «Бесідами про невидиме». Наприклад, я нещодавно занурився в читання відомої книги VI «Енеїди», в якій Еней спускається в Царство мертвих, аби віднайти там тіні, які для римлян були водночас і душами, що колись жили на землі, і душами, що колись житимуть. Часу там не існує. Королівство тіней Вергілія передчуває часопростір Ейнштейна. Я перечитував якісь сторінки з описом цієї подорожі, кажучи собі, що Вергілій уже спускався у віртуальний світ, в нутрощі величезного комп’ютера, де поспіхом блукають мовчазні аватари. Всі персонажі, яких можна зустріти в оцьому світі, вже були кимось або ж колись кимось стануть. Марцелій в «Енеїді» постає як молодий дивовижний чоловік, на якого багато покладали сподівань в часи Вергілія, але він, на жаль, рано помер. Тож коли до нього звертаються «Ти будеш Марцелієм» («Tu Marcellus eris»), при тому, що читачі знають, що він уже помер, то я тут бачу віртуальний вимір, всю потенційність того, хто міг би бути кимось незабутнім, можливо, провіденційного спасителя, на якого чекали, але який не став Марцелієм, помер молодим.

Вергілій ніби передбачав віртуальний світ, яким ми зараз насолоджуємося. Оте сходження до Пекла — це дуже приваблива тема, що її світова література втілювала по-різному. Єдиний спосіб, який нам дозволив побороти водночас і простір, і час, — проникнути до царства мертвих або тіней, подорожувати у минулому та майбутньому, в бутті та небутті. Досягнути таким чином певної форми віртуального безсмертя.

Мене завжди вражав інший приклад. У «Магабгараті» королева на ім’я Гандарі вагітніє, але ніяк не може народити. Та їй потрібно народити обов’язково, щоб дитина народилася раніше за дитину дружини чоловікового брата, тому що правителем стане первісток. Вона просить служницю взяти металеву палицю та бити по животу з усіх сил. Зрештою, з її вагіни вилітає й котиться підлогою металева куля. Вона хоче її викинути, приховати, аж поки хтось порадив розрізати кулю на сто шматочків і покласти кожен у горщик — це допоможе їй народити сто синів. Так і сталося. Правда, це вже образ штучного запліднення? Оті горщики — то хіба не пробірки?

Ми можемо без зусиль згадувати нові і нові приклади. В тій же «Магабгараті» ідеться про зберігання, транспортування та використання сперми. Діва Марія однієї ночі в Каланді замінила селянину відрізану ногу: ось і трансплантація. А скільки було клонувань, використання сперми вже мертвого чоловіка? А скільки було химер, які, здавалося б, назавжди зникли, — цапина голова, зміїний хвіст, лев’ячі кігті — і може, все це знову постає в лабораторних мріях?

У.Е.: У майбутнє дивилися не автори «Магабгарати». Це ми нині усвідомлюємо мрії людей минулого. Ви кажете правду. Ми, наприклад, вже от-от реалізуємо мрію про Фонтан молодості. Ми живемо все довше і можемо дійти до краю життя в непристойно добрій формі.

Ж.-К.К.: За п’ятдесят років усі ми будемо біонічними творіннями. Наприклад, на вас, Умберто, я дивлюся штучними очима. Мені зробили операцію на кришталиках очей три роки тому, коли в мене почалася катаракта, і це позбавило мене потреби носити окуляри, вперше в житті.