Читати книгу - "Мізері"

розквітнув іще один жахливий спогад: мати повела його до Бостонського зоопарку, і він побачив там великого гордого птаха. У нього було надзвичайно гарне пір’я — червоне, пурпурове, небесно-блакитне, — Пол такого ще не бачив, і найсумніші у світі очі. Він спитав маму, звідки цей птах, і вона відповіла, що з Африки . Він зрозумів, що птахові судилося померти в цій клітці, далеко від місць, де його створив Господь, і маленький Пол заплакав, а мати купила йому ріжок морозива, і на деякий час він припинив рюмсати, а потім знову згадав про птаха, і мама повела його додому, а поки вони їхали на трамваї назад у Лінн[31], примовляла, що він плаксуха й рюмсало.

Його пір’я. Його очі .

Пульсуючий біль у ногах знову починав набирати обертів.

Ні. Ні, ні.

Він іще дужче притиснув згин ліктя до очей. Із сараю долинало гупання. Звісно, хто знає, що воно таке, проте у своїй уяві

(«твій РОЗУМ і УЯВА, от і все, що я мала на увазі» )

Пол бачив, як Енні штовхає з горища в’язанки сіна, як вони підстрибують на підлозі сараю.

«З Африки. Птах із Африки. З…»

Потім зазвучав її схвильований голос, наче великий гострий ніж розрізав цупку матерію. Вона майже кричала: «Ти гадаєш, що коли я свідчила в Ден…»

Свідчила. Коли я свідчила в Денвері.

«Ви присягаєтеся говорити правду, тільки правду й нічого, крім правди, і хай допоможе вам Бог?»

(«Не знаю, звідки він це бере» )

«Так».

(«Він ПОСТІЙНО пише такі штуки» )

«Назвіть своє ім’я».

(«Такої уяви більш ні в кого немає, принаймні по моїй лінії» )

«Енні Вілкс».

(«Яка багата уява!» )

«Мене звати Енні Вілкс ».

Він хотів, аби вона говорила далі, проте Енні мовчала.

— Ну давай, — пробурмотів він, усе ще затуляючи очі рукою. Так йому найлегше думалося, найкраще уявлялося . Мати любила розповідати місіс Мульвані, коли перекидалася з нею слівцем через паркан, що її хлопчик має напрочуд багату уяву і що він постійно пише дивовижні маленькі оповідки (звісно, окрім тих випадків, коли вона називає його плаксухою та рюмсалом).

— Давай-давай-давай!

Він побачив судову залу в Денвері, побачив Енні Вілкс за кафедрою для свідків. Тепер вона була не в джинсах, а в сукні червоно-чорного, іржавого кольору та в огидному капелюшку. Він побачив, що в залі повно слухачів, а суддя лисий і в окулярах. А ще суддя мав білі вуса. Під білими вусами виднілася родима пляма. Білі вуса прикривали її майже всю, але не повністю.

«Енні Вілкс».

(«Він у три рочки почав читати! Уявіть собі!» )

«На хвилі… шанування…»

(«Він постійно щось пише, вигадує всяке» )

«А тепер треба сполоснути».

(«Африка. Той птах із» )

— Ну давай же, — прошепотів він, але далі справа не пішла. Пристав просив Енні назвати своє ім’я, і вона знову й знову повторювала, що її звати Енні Вілкс, але більше нічого не казала. Вона все сиділа, її волокнисте, щільне, погрозливе тіло заповнювало собою простір зали, і вона знову й знову повторювала своє ім’я, і більш нічого.

Намагаючись уявити причину, з якої колишня медсестра, що зробила з нього в’язня, мала давати свідчення на суді в Денвері, Пол поринув у сон.

12

Пол був у лікарняній палаті. Тілом прокотилася хвиля полегшення, і вона була така потужна, що йому захотілося плакати. Щось трапилось, поки він спав, а можливо, Енні змінила план дій чи несподівано подобрішала. Немає значення. Він заснув у домі жінки-звіра, а прокинувся в лікарні.

Але чому вони поклали його в таку велику палату? Вона простягалася в боки, наче ангар для літаків! Простір заповнювали однакові ряди чоловіків, а біля їхніх ліжок однакові пляшки з поживним розчином звисали з однакових підставок для внутрішньовенних ін’єкцій. Пол сів на ліжку й побачив, що чоловіки теж були однаковими — вони всі були ним . Потім здалеку почувся передзвін годинника, і він усвідомив, що звуки лунають по той бік сну. Це був лише сон. Полегшення змінилося смутком.

Двері в протилежному кінці величезної палати відчинилися, і зайшла Енні Вілкс, тільки тепер вона була вдягнена в довгу сукню з запаскою, а на голові мала чепчик. Вона була в костюмі Мізері Честейн із книги «Кохання Мізері». В одній руці вона тримала плетений кошик, уміст якого прикривав рушник. Він побачив, як вона відгорнула рушник, потім опустила руку в кошик, дістала щось у жменьці та кинула в обличчя Полу Шелдону. То був пісок. Він дивився, як Енні Вілкс грається в Мізері Честейн, яка грається в сендмена[32]. Тобто в сенд вумен .

Далі він побачив, як обличчя першого Пола Шелдона мертвотно зблідло, щойно його торкнувся пісок. Переляк вихопив Пола зі сну в кімнату, а прямо над ним схилилася Енні Вілкс. В одній руці вона тримала «Дитину Мізері» в м’якій обкладинці. Закладка свідчила про те, що вона вже подолала три чверті книги.

— Ти стогнав, — сказала вона.

— Мені наснився поганий сон.

— Про що?

Він відповів перше, що спало на думку, і то була неправда:

— Про Африку.

13

Наступного ранку вона прийшла пізно. Він дрімав, проте одразу схопився, побачив її попелясте обличчя і ривком звівся на лікті.

— Міс Вілкс? Енні? З тобою все…

— Ні.

«Господи, в неї стався серцевий напад», — подумав він і відчув тривогу, яку за мить змінила втіха. Та нехай станеться! Гострий інфаркт! Нехай їй грудну клітину на хрін рознесе! Він буде надзвичайно радий