Читати книгу - "Незрозумілі"

— О-о-о-о! — радісно зустріла їх Катя Змієвська на порозі квартири. — Бухло прийшло. І ти, Голова, тут! Нормальненько... А ми вже трохи посиділи... — не зовсім тверезо всміхнулася.

— По дорозі зачепив, — повідомив Севка. — Тинявся вулицями неприкаяно. А я його до справи залучив, — показав очима на пакет.

— Вивантажуй на кухню, — махнула рукою Змієвська.

Сашко огледівся. У цій квартирі він був уперше.

Близько із Змієвською, яку через прізвище всі називали Змією, вони не спілкувалися, хоча й не ворогували. Іншого разу на запрошення Севки не відреагував би, але того дня все було не так.

Вузький коридор, «евроремонт», ламінат на підлозі і модернові світильники на стінах. На дзеркалі в передпокої записка: «Люблю. Мама»... — встиг прочитати Сашко. «Дістануть до смерті своєю любов’ю, — мовчки похитав головою. — І тут те саме», — подумав, ідучи за Севкою на кухню.

Кухня була маленька, але світла, зі зручно влаштованими шафками, блискучою металевою плитою, невеличким столиком і трьома табуретками. На одній із них сидів Вовка Бадій, у нього на колінах зручно влаштувалася Галя Чуйко. Судячи з розпухлих губ і затуманених очей, часу вони не гаяли.

— Місця в кімнаті немає? — пробурчав Севка, переступаючи через ноги Качка. Повиймав із пакета металеві банки з напоями, кілька бананів, порізаний батон і розклав на столі.

— Зайнято все! — огризнувся Вовка, шуганувши рукою під футболку Чуйко. Та хтиво реготнула, висмикнула руку Качка з-під одягу, але з його колін не встала. Так і сиділа, якось незрозуміло посміхаючись.

— Кінчай розпусту! — вдавано обурився Севка. — А то мама Галюсі швидко бабцею стане, — підморгнув.

— Придурок! — огризнулася Чуйко. Хотіла зірватися на ноги, але Вовка міцно тримав її.

— Ну-ну, голубки, не будемо заважати, — махнув рукою Севка Мовчанов, виходячи з кухні. Сашко поспішив за ним.

— Я сюди заскочу на хвильку, — зупинився він біля дверей туалету.

— Глянь, чи там нікого немає, — порадив Севка. — А то порозбігалися по кутках, як таргани.

Скориставшись порадою, Сашко насторожено заглянув до невеличкої кімнатки, куди раз по раз бігали всі. На щастя, там нікого не було. Зробивши свою справу, линув із крану води на руки, поглянув у дзеркало. «Навіщо я тут?» — подумав, вдивляючись наче в не свої очі. Холодне скло не відповідало, Сашко вийшов із туалету в коридор.

— Ти там довго? — гукнув із кімнати Севка. — Тут уже нутрощі киплять, випити просять! — загиготів.

— Та йду вже, йду, — пробурмотів Сашко. Ступив до вітальні, ковзнув поглядом у різні боки. Рожеві стіни, величезний м’який диван, телевізор на півстіни, на екрані якого звивалися під музику напівоголені тіні, товстий килим під ногами. Меблів було небагато, і від того кімната здавалася великою.

— Тримай, Голова, — простягнув банку з напоєм Севка. — Прикладись до прекрасного, — підморгнув підбадьорливо. Сашко зробив невеликий ковток. Напій був схожий на закислий компот.

— Шо це за фігня така? — скривився. — Нічого кращого не знайшли?

— Хм, — образився Мовчанов. — Прийшов у гості і ще пику вернеш, — встав із дивану, стиснувши кулаки.

— Не сваріться, хлопчики! — скочила перед ним Катя Змієвська. — У мене тут ще трохи текіли з татової днюхи залишилося. Для гурманів, — блиснула очима в бік Головка.

— Ух ти! А мені навіть не натякала, — криво подивився на неї Севка. — Ну й біс із вами! — на тім слові відвернувся до Діани Мельник, яка танцювала тільки їй відомий танець, вигинаючись струнким тілом, ніби лозинка в руках пастуха.

— Ходімо зі мною, — запросила Змія. Взяла Сашка за руку і повела з кімнати.

Він поплівся за нею, сподіваючись якомога скоріше щезнути, зникнути, випаруватися із цієї квартири, втекти додому або до Ромки і забути все це, як страшний сон. Катя відкрила двері ще однієї кімнати, зробила малопомітний реверанс, наче запрошувала дорогого гостя. Сашко зайшов у кімнату, картаючи себе словами, за які мама вирвала б йому язик.

— Сідай, я зараз, — крутнулася на місці Катя, від чого її пишна спідничка схвильовано піднялася, відкривши звабливі ніжки. Вона миттєво майнула коридором у бік кухні. Звідти долинали приглушений сміх, дзенькіт склянок. — Я вже тут. Скучив? — спитала, обпершись об одвірок.

В одній руці Катя тримала два фужери на високих ніжках, в іншій — яскраву пляшку з прозорою рідиною. Сашко вгледів намальоване на етикетці сомбреро. Судячи з усього, там була обіцяна текіла.

— Вип’ємо? — запропонувала Змієвська, вмощуючись на ліжко поруч. Простягнула один келих і пляшку. — Наливай, справжній мачо, — заклично блиснули її очі. Сашко вдихнув запах алкоголю, змішаний із цигарковим димом, яким дихала Катя.

— Її ніби з лимоном і сіллю п’ють, — продемонстрував свої знання з методики вживання мексиканських напоїв.

Голос Сашка чомусь звучав приглушено, ніби захрипло горло. Близькість до дівчини, такої відкритої і, здавалося, доступної, пробуджувала незбагненні емоції. І вони підступно оволодівали ним. Одна півкуля мозку твердила, що треба встати і бігти з кімнати, нагадувала про Орисю, а інша штовхала взяти пляшку і просто поспілкуватися з Катею, відпочиваючи від напруги цього малозрозумілого дня. Перемогла півкуля, над якою він ще влади не мав. Сашко взяв текілу, навіщось збовтав її, налив на дно келихів Каті й собі.

— І без солі. Фу, це що таке? — зморщила носик дівчина. — Хіба так п’ють справжні чоловіки? — грайливо закопилила губу. Вихопила з рук Сашка пляшку, націдила більше половини склянки. — Доведи, що ти не чмо якесь, — кинула пляшку на ліжко.

Сашко підняв келих, навіщось подивився крізь нього на вікно. Текілу він у своєму житті бачив тільки в рекламі і ніколи пробувати її й гадки не мав. Узагалі алкоголь не вабив його. Торік улітку ковтнув у Ромки вдома теплого розбавленого водою з-під крана спирту. Мельник-старший настоював на ньому якісь цілющі трави. Неприємно обпалило стравохід, голова паморочилась, і зовсім не було весело. Пити цю мексиканську гидоту жодного бажання не мав. А виглядати «маминим синочком», як фізик Труля, теж не хотілося.

— Ну, за любов! — підняла свій келих Катя.

Сашко затамував подих, перехилив у себе вміст склянки. Дух забило незнайомим густим запахом. Пійло виявилося неприємним, навіть гіршим від Ромчиного спирту. Його аж пересмикнуло, очі мимоволі наповнилися