Читати книгу - "П'ята Саллі"

— Ви обоє маєте такий вигляд, ніби пацієнтка вмерла, а потім знову ожила. Сподіваюся, це не якась антисоціальна хвороба.

Роджер нарешті знайшов сили заговорити, хоча перші слова трохи прохрипів:

— Чи не могли б ви назвати своє ім’я для запису?

— А ми записуємо? Я не чую музики.

— Я маю на увазі, для запису нашої розмови.

— А такого запису. Мене звуть Белла. З італійської це означає «вродлива». Я не розмовляю італійською, але один шукач талантів, якого я дуже зацікавила, якось це мені розказав.

Роджер кивнув, і я бачила, наскільки йому важко зберігати спокій.

— Ви не могли б сказати, скільки вам років?

— Більше вісімнадцяти, — сказала вона і захихотіла.

— Ви знаєте, де ви зараз?

Белла роззирнулася.

— Ну, я на столі для оглядів, а у вас білий халат. Можливо, я на знімальному майданчику «Головного госпіталю»[29] і в мене проби на роль. — Вона потягнулася і заклала руки за голову, влаштовуючись у надзвичайно недвозначній позі. — Я зроблю все, щоб почати кар’єру актриси. Я дуже талановита.

— Я лікар, Белло. Я тут, щоб вам допомогти.

Белла засміялася.

— Боженько, десь я таке вже чула.

— Це — Меґґі Голстон, моя медсестра. А я лікар Роджер Еш, ваш психіатр.

Вона раптом сіла та випросталася.

— Психіатр? Постривай, здоровило. Я не божевільна.

— Звісно ж ні, — сказав він. — Але я тут для того, щоб допомогти вам упоратися з вашою проблемою.

— Нема у мене ніяких проблем.

— Вам щось говорить ім’я Саллі Портер?

Вона відхилилась назад і з огидою втупилася в стелю.

— Ой бля! То он у чому річ.

— Отже, ви таки її знаєте.

— Не особисто, та я чула про неї від декого, хто знає.

— Від кого ж?

— Деррі.

— Якої Деррі?

— Просто Деррі, це все, що я знаю. Я ще бачила одяг Саллі, читала деякі її листи і скажу вам, вона найтупіша, найсіріша та найнудніша людина, про яку я коли-небудь чула.

— Чому?

— Деррі каже, що все, чого Саллі взагалі хоче в житті, — це сидіти вдома та доглядати будинок. Все, про що вона взагалі думає, — це про те, як забрати своїх двійнят від її мерзотного колишнього чоловіка. Вона ніколи не хоче вийти потанцювати чи на якесь шоу. Ніколи не накурюється. Господи, ну й гівняне ж у неї життя.

— Як ви з нею пов’язані?

Белла на якусь мить задумалась:

— Я не дуже обізнана.

— Як тоді це працює? Ви обоє постійно контактуєте, одночасно? Чи вас завжди немає, коли є Саллі?

— Ну, — сказала вона, — це ніби ти хочеш пісяти, а бачиш, що всі кабінки в дамській кімнаті вже зачинені, й ти не можеш зайти, тому що там скрізь «зайнято». Ти чекаєш, чуєш звуки срання і злив води, але тільки одна особа може використовувати кабінку одночасно. Та, як я вже сказала, мені про неї розповідає Деррі.

— Тож ви не знаєте, що відбувається в свідомості Саллі?

— Я й не знала, що в неї є свідомість.

— Чи ви коли-небудь усвідомлюєте речі, які відбуваються, коли вас немає?

— Тільки те, про що я можу здогадатись. Як-от, минулого року, ще до розлучення, я вийшла назовні та зрозуміла, що вона на весіллі. Дуже дивно, бо переважно, то я відвідую різні гулянки. Але Саллі та Ларрі — її колишнього чоловіка — запросили, і от я опиняюся на танцмайданчику, а один чувак так притис мене до себе, і я відчувала, який у нього стояк. Тоді я й зрозуміла, чому тут опинилася. Саллі просто не знає, як поводитися з чоловіками.

Отже, я з тим чуваком танцювала весь вечір і, як виявилося, то був друг нареченої. Пару наречених я навіть не знала. Але той чувак був іще тим живчиком. Ми пішли до його номера в готелі, він роздягнув мене в ліжку та цілував груди, і це останнє, що я пам’ятала, доки звуки дощу у вікні не розбудили мене на світанку, а того типа вже не було. Від Деррі я дізналася, що Ларрі збіса багато гризся з Саллі через це і, як я зрозуміла, то була остання крапля, що й призвела до розлучення.

— Ви щось знаєте про спробу самогубства Саллі?

Белла здивувалася:

— Вона намагалася копита відкинути?

— Ви про це не чули?

— Ну, я досить давно не контактувала з Деррі, тож не чула останніх пліток. Та рано чи пізно вона мені розкаже. Вона в захваті від людей та речей, які вони роблять, і вона любить балакати про різне. Тобі варто з нею познайомитися. Думаю, вона тобі сподобається.

— Саме це я й планую зробити. Не сьогодні, бо вже пізно, але, можливо, під час нашого наступного сеансу. І я б хотів подякувати вам, Белло, ви нам дуже допомогли.

— Звертайся, доку. Я бачу, ти досить гарненький.

Роджер ніяково глянув на Меґґі, а тоді незграбно посміхнувся Беллі:

— Дякую вам, Белло. А зараз час заплющити очі та заснути. Я рахуватиму, а коли дійду до п’яти, прокинеться Саллі, вона себе добре почуватиме та запам’ятає з цієї розмови достоту стільки, скільки сама захоче. Саллі, ви зможете запам’ятати її повністю, частково або не пам’ятати зовсім.

Коли він закінчив рахувати, вона прокинулась та роззирнулася довкола, приголомшена та налякана, бо нічого не пам’ятала. Це її засмутило, бо скидалося на черговий провал у пам’яті.

— Я так не можу, — захлипала вона. — Я хочу жити нормальним життям. Хочу йти спати, а зранку прокидатися без цієї жахливої тривоги. Я божевільна, докторе Еш?

Роджер відповів:

— Вам не варто так думати. Це не божевілля.

— Тоді що це?

Якусь хвилину він повагався, переводячи погляд від Меґґі на Саллі, ніби не був впевнений у тому, що збирався сказати.

— Знаю, це, можливо, буде важко прийняти…

— Будь ласка, — сказала вона. — Я відчуваю, ніби весь мій світ розпорошується на шматки.

— Не можу бути впевненим, звісно, але, думаю, що ми тут маємо справу з психічним станом, який останнім часом можна спостерігати дедалі частіше. Аж до сорокових років було зафіксовано лишень приблизно ста п’ятдесяти випадків, які психіатри зараховували до істеричних неврозів дисоціативного типу. Відтоді з’явилося тисячі схожих випадків, й тепер вони мають окрему нову класифікацію — «дисоціативні розлади».

Її брова зморщилась, і Саллі похитала головою.

— Я не розумію. Що це означає?

Він помовчав, а тоді нахилився вперед.

— Ви коли-небудь бачили фільм «Три обличчя Єви»?

Саллі похитала головою.

— Я ніколи не ходжу в кіно.

— Читали коли-небудь книжку «Сивіла»?

Вона знову похитала головою, але її тіло почало тремтіти.

— Я не читала, але чула