Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

— І втратив усякі зв’язки з батьком?

— Так. Містер Фортеск’ю не міг залишити його без жодного шилінга, тому зробив молодшим партнером у фірмі, але не спілкувався з ним уже протягом кількох років, і якщо про Ланса хто-небудь згадував, то він мав звичай казати: «Не нагадуйте мені про того пройдисвіта. Він не мій син». А проте…

— Так, міс Дав?

Мері повільно промовила:

— А проте я не здивувалася б, якби старий Фортеск’ю надумав повернути його сюди.

— Що наштовхнуло вас на цю думку?

— Бо близько місяця тому старий Фортеск’ю мав жахливу сварку з Персівалем — він виявив, що Персівал прокрутив якусь оборудку в нього за спиною, — я не знаю, що то було, — і його опанувала скажена лють. Персівал перестав бути для нього чудовим хлопцем. А втім, останнім часом він також дуже змінився.

— Містер Фортеск’ю дуже змінився?

— Ні. Я мала на увазі Персівала. Він ходив із таким виразом, ніби щось тривожило його до смерті.

— А тепер розкажіть мені про слуг. Ви вже описали Крампів. Кого ще ви тут маєте?

— Ґледіс Мартін — покоївка або офіціантка, як вони тепер полюбляють себе називати. Вона прибирає в нижніх кімнатах, накриває на стіл, виносить брудний посуд, допомагає Крампу прислуговувати під час трапез. Дуже пристойна дівчина, але не вельми розумна. Трохи гугнявить.

Ніл кивнув головою.

— Елен Кертіс — прибиральниця. Літня жінка, дуже дратівлива й дуже сердита, але свою справу робить добре і є прибиральницею найвищого класу. Є ще тимчасові помічниці — їх наймають у міру потреби.

— І більше в домі ніхто не живе?

— Живе. Старенька міс Ремсботтом.

— Хто вона така?

— Своячка містера Фортеск’ю, сестра його першої дружини. Його дружина була значно старшою, ніж він, а її сестра значно старша, аніж була вона, отже, їй років сімдесят із великим лишком. Вона має власну кімнату на другому поверсі, сама готує собі їжу й сама себе обслуговує, одна з жінок лише приходить прибирати в неї. Вона досить ексцентрична особа й ніколи не любила свого зятя, але переїхала сюди жити, ще коли її сестра була жива, і залишилася тут, коли та померла. Містер Фортеск’ю ніколи не звертав на неї особливої уваги. Але вона особа з характером, я вам скажу, ця тітонька Ефі.

— І це всі?

— Так, це всі.

— Отже, ми прийшли до вас, міс Дав.

— Ви хочете знати про мене подробиці? Я сирота. Закінчила курси секретарок при коледжі Святого Алфреда. Працювала друкаркою-стенографісткою спочатку в одному місці, потім перейшла у друге, але зрештою вирішила, що така робота не для мене, і розпочала свою нинішню кар’єру. Я працювала у трьох різних родинах. Через рік або півтора я стомлююся працювати на одному місці й перебираюся на друге. У «Тисовій хатині» працюю вже понад рік. Я надрукую прізвища та адреси своїх колишніх працедавців і передам їх вашому сержанту, залишивши для себе копії. Це вас задовольнить?

— Цілком, міс Дав. — Ніл помовчав хвилину, споглядаючи у своїй уяві картину, на якій міс Дав підсипає отруту в каву містера Фортеск’ю. Його розум помандрував далі назад, і він побачив, як вона методично збирає тисові ягоди й складає їх у маленький кошик. Глибоко зітхнувши, він повернуся до реальності та в теперішній час.

— А зараз я хотів би побачитися з дівчиною, як там її… Ґледіс… а потім із прибиральницею Елен. — Він додав, підводячись на ноги: — До речі, міс Дав, чи ви, бува, не знаєте, навіщо містер Фортеск’ю носив зерно у своїй кишені?

— Зерно? — Вона подивилася на нього поглядом, у якому він прочитав лише невдаваний подив.

— Так, зерно. Це вам щось підказує, міс Дав?

— Анічогісінько.

— Хто готує одяг для містера Фортеск’ю?

— Крамп.

— Зрозуміло. Містер Фортеск’ю і місіс Фортеск’ю сплять в одній кімнаті?

— Так. Він, звичайно, мав свою окрему гардеробну та ванну кімнату, вона — також… — Мері подивилася на годинник на зап’ястку. — Думаю, тепер вона повернеться додому дуже скоро.

Інспектор підвівся на ноги. Він сказав дуже люб’язним голосом:

— Ви не скажете мені одну річ, міс Дав? Мені здається дуже дивним, що хоч ми маємо лише три майданчики для гри в гольф у найближчій околиці, а проте досі не вдалося знайти місіс Фортеск’ю на жодному з них?

— Щодо мене, то я нічого особливо дивного в цьому не бачу. Не виключено, що вона й не збиралася грати в гольф.

Голос Мері прозвучав дуже сухо. Інспектор гостро сказав:

— Я був точно поінформований, що вона грає в гольф.

— Вона взяла свої ключки для гольфу й сказала, що збирається грати. Звичайно, поїхала на власному автомобілі.

Він подивився на неї пильним поглядом, намагаючись угадати, що вона має на увазі.

— А з ким вона грає в гольф? Вам це відомо?

— Я думаю, що це, мабуть, містер Вівіан Дюбуа.

Ніл задовольнився короткою відповіддю:

— Зрозуміло.

— Я пришлю до вас Ґледіс. Вона, мабуть, налякається до смерті. — Мері на мить замовкла у дверях, а тоді сказала: — Не раджу особливо покладатися на те, що я вам розповіла. Я злостива особа.

Вона вийшла з кімнати. Інспектор Ніл подивився на зачинені двері й замислився. Незалежно від того, керувалася вона злістю чи ні, але те, що вона йому розповіла, наштовхувало на багато думок. Якщо Рекс Фортеск’ю був умисне отруєний, — а все свідчило про те, що саме так воно й було, — тоді обстановка в «Тисовій хатині» обіцяла дуже багато. Мотиви, здавалося, покривали тут землю товстим шаром.

Розділ п’ятий

Дівчина, яка увійшла до кімнати з очевидною нехіттю, мала негарне й налякане обличчя і примудрялася здаватися неохайною, хоч і була висока й акуратно вдягнена в гарний однострій бордового кольору.

Вона відразу сказала, подивившись на нього благальними очима:

— Я не зробила нічого поганого, бігме, не зробила. Я нічого про це не знаю.

— От і гаразд, — приязно сказав Ніл.

Тон його голосу злегка змінився. Він звучав веселіше та з більш природною інтонацією. Він хотів, щоб переляканий кролик Ґледіс бодай трохи розслабилася.

— Сідайте тут, — провадив він. — Я хочу тільки розпитати вас про сніданок сьогодні вранці.