Читати книгу - "Карпатська казка, або За десять днів до Купала"

Леся аж підстрибнула від неочікуваного щастя. Вона піде на Чорну гору не наодинці з сестрою, що її люто ненавидить, а разом зі своєю новою подругою-ворожкою!

– Ні, – різко відповіла Ксеня. – Дякую, але ми впораємося самі.

– Ну, Ксюш! – заскиглила Леся. – Ми ж самі заблукаємо! Чому ми не можемо взяти Марічку?!

– Поговоримо про це наодинці, – шикнула на неї Ксеня й вивела сестру надвір.

– Ти розумієш, що ми не можемо ризикувати життям Марічки? – сказала вона, коли сестри лишилися удвох. – А уявляєш, якщо вона сама виявиться мольфарою та заведе нас прямісінько в лігво Мари? До того ж, ця Марічка мені не подобається, вона не замовкає ні на хвилину…

– Вона знає дорогу та всі місцеві звичаї! Звичайно ж, вона не мольфара! – гаряче захищала нову подругу Леся. – Навпаки, Марічка зможе уберегти нас від усілякої нечисті.

– Вона лише дитина!

– Марічка лише на зріст мала, а так – вона навіть старша за мене! Їй чотирнадцять років!

– Ого, як багато, – скривилась в іронічній посмішці Ксеня. – Ніхто не повинен дізнатися нашу таємницю! Ми не можемо, не маємо права розповідати цим людям, що вони живуть в Наві, а не в справжньому світі…

– Ми щось вигадаємо! Ксеню!

Ксеня ще деякий час хитала головою, але раптом здалась.

– Добре. Ми візьмемо її з собою, – різко сказала вона. – Але знай – я їй не довіряю. Треба плеснути на неї живої води, щоб упевнитися, що вона не нечисть…

– Вона ж носить вишиванку! І намисто! Це ж обереги від всякої нечисті, пам’ятаєш? – розсміялася з її підозр Леся, і побігла в дім ділитися радісною новиною з вуйковою онучкою.

Ксеня хотіла вирушати просто після сніданку, але вуйко її затримав.

– Недобре іти в гори на свято. Завтра з самого ранку вирушите, – сказав він. – Тут до Чорногори якихось штири дні іти.

– Всього чотири? Ну, тоді добре… Підемо завтра зранку, – погодилася вона, про себе думаючи, що цілих чотири дні в горах, без зручностей, душу, даху над головою й теплого ліжка… та ще й в оточенні нечисті перетворяться на суцільний жах.

– Тоді ми сьогодні зможемо піти на виставу! – зраділа Леся.

– Яку ще виставу?

– Марійка сказала, сюди приїхали якість європейські жонґлери – це так вони називають танцюристів і акробатів із Заходу. Увечері має бути ціла вистава на центральному майдані!

Ксеня байдуже знизала плечима:

– Ну, можна піти…

Село виявилося набагато більшим, ніж здавалося на перший погляд. Хатинки розмістилися уздовж дороги по схилах гір, а сама дорога все вилася і вилася уперед, доки не привела Ксеню, Лесю й Марічку на просторий майдан, ущент заповнений людьми та підводами. Вдягнені по-святковому, гірські мешканці юрбилися навколо вже напівпустих ярмаркових столів, скуповуючи останнє намисто й солодкі пряники.

Величний храм Білобога тягнувся до неба дерев’яним шпилем. Це була найвища деревʼяна споруда, яку Леся коли-небудь бачила. Усі стіни храму були прикрашені зеленим гіллям листяних дерев, а біля самого входу пахло м’ятою.

Лесі хотілося бодай краєм ока зазирнути усередину, але Марічка потягла їх далі, у натовп, де у самісінькому центрі майдану був зведений поміст.

На імпровізованій сцені уже виступали знамениті жонґлери. Ними виявилися дві дівчини, вбрані в довгі плаття із тонкого заморського сукна. У руках дівчата тримали яскраві стрічки. Граційно рухаючись, вони виробляли складні акробатичні трюки під звуки дуди й тамбурина, що долинали знизу підмостку.

Глядачі захоплено плескали в долоні.

Очі Ксені загорілись. Кілька років художньої гімнастики, чотири роки бальних танців, театральна студія – вона вважала себе достатньо пластичною, артистичною та добре підготованою фізично, але побачивши красунь-жонґлерок, Ксеня відчула себе просто незграбою. Із заздрістю спостерігаючи за кожним їхнім порухом, вона була не в змозі відвести погляду.

– Щось у мене нехороше передчуття, – почувся позаду голос Марічки. – Може, підемо вже додому?

Ксеня лише презирливо хмикнула:

– Ще чого! Я ж прийшла сюди дивитися виставу! Ти сама нас сюди притягнула, забула? – відрізала вона, і Марічці лишилося тільки сумно зітхнути.

Зненацька почувся звук розсипаного по землі гороху. Хтось ненароком зачепив коралі, що звивалися навколо Ксеніної шиї, і десятки намистин розсипалися по землі поміж ногами селян.

– Ой, намисто розсипалося! – прошепотіла Марічка. – Погана прикмета!

Ксені було шкода намиста, але вона не подала виду. Тільки скоса поглянула на Марічку, кинувши своє звичне:

– Дурниці!

Як тільки почало сутеніти, красуні погордо вклонилися публіці й зникли за ширмою – театральними кулісами. Глядачі нетерпляче чекали продовження. І раптом на сцені, із запаленими смолоскипами в руках, з’явився Він. Леся згадала про грецького бога краси Аполлона, а в уяві Ксені постав образ когось із сучасних кінозірок.

Він вийшов з-за куліс із таємничою посмішкою на тонких вустах, обводячи глядачів гострим поглядом карих очей. Ксеня почула, як зітхають незаміжні дівчата й молодиці за її спиною.

Високий, широкоплечий, вдягнений лише до пояса у вузькі штани й високі чоботи, із мужнім обличчям й зібраним у хвіст темним волоссям – він здавався втіленням ідеалу чоловічої краси.

Музúки знову забили в бубни й заграли на дудах. Руки юнака, що тримали запалені смолоскипи, ритмічно закрутилися під жваву музику. Рухаючись гнучко, мов дикий кіт, він жонґлював вогнем – то підкидав його над головою, роблячи неймовірні сальто, і знову безстрашно ловлячи своєї вогненні інструменти, то дихав на вражених глядачів полум’ям, насолоджуючись їхніми захопленими оваціями. Погляд його насмішкуватих очей буравив публіку, увесь час, ніби ненароком, спиняючись на милому личку Ксені, примушуючи її кожного разу знічено опускати очі й вкриватися багрянцем.

Неначе загорнена в невидимий кокон, Ксеня стояла посеред натовпу, що вже починав розходитися, і дивилася на порожню сцену. Ще мить тому на ній стояв чарівний юнак, посміхаючись вдячним глядачам і ледь помітно підморгуючи їй. Їй! Ксеня була впевнена, вона могла побитися об заклад, що красень помітив її серед усього сільського люду. Звичайно, хіба таке руде волосся можна не помітити? І хіба ж її очі не горіли яскравіше за всіх своїм зеленуватим полум’ям? Ні, вона йому гарантовано сподобалася!

Переймаючись такими думками, вона й не помітила, що стоїть одна посеред майдану, замріяна, як на першому побаченні. Леся з Марічкою стояли трохи поодаль – Марічка якраз знайомила подругу зі своєю чисельною циганською ріднею.

Хтось легенько торкнувся Ксениного плеча.

Вона обернулась і ледь не зомліла. Біля неї стояв той самий жонґлер. Уже в сорочці й без вогню, але з тим самим насмішливо гострим поглядом, що проймав