read-books.club » Сучасна проза » В’язень Неба 📚 - Українською

Читати книгу - "В’язень Неба"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В’язень Неба" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 61
Перейти на сторінку:
перед ліжком. Озираючись довкола, я намагався застосувати свої аналітичні здібності. Речі Беа займали сімдесят п’ять відсотків у шафі, шухлядах та інших меблях у спальні. Пояснювала вона це тим, що я завжди вдягаю одне й те саме, а тому одного кутка в одежній шафі мені цілком вистачить. Система, з якою Беа наповнювала шухляди, завжди була поза межею мого розуміння. Мені трохи дошкуляли докори сумління, коли я нишпорив у місцях, призначених для особистого користування моєї дружини, до того ж обшук виявився невдалим: оглянувши все, що трапилося мені на очі, я так і не відшукав ключів.

«Треба відтворити послідовність подій», – сказав я собі. Я пригадував невиразно, як два чи три дні тому Беа казала щось про коробку з літнім одягом, яку треба знести вниз. Якщо пам’ять мене не зраджує, того дня Беа була в сірому пальті, яке я їй подарував на першу річницю нашого весілля. Я усміхнувся, задоволений своїми дедуктивними здібностями, і відчинив шафу, щоб серед гардеробу дружини відшукати це пальто. Воно було там. Якщо я правильно засвоїв уроки Конан Дойля та його послідовників, батькові ключі мали знайтися в одній із кишень цього пальта. Сягнувши рукою в праву, я виявив дві монетки й кілька м’ятних льодяників, які зазвичай дарують в аптеках. Я перейшов до лівої кишені і з задоволенням переконався, що моя здогадка була правильна. Пальці намацали в’язку ключів. І ще дещо.

У кишені лежав якийсь аркуш паперу. Я вийняв ключі й, повагавшись, вирішив дістати і цей аркушик. «Мабуть, – подумав я, – це один із тих списків покупок, які Беа складає, щоб не забути нічого важливого».

Виявилося, що це конверт. Із листом. Адресованим Беатріс Аґілар і отриманим нею тиждень тому, судячи з поштового штемпеля. Листа було надіслано на адресу батьків Беа, а не на нашу. Я перевернув конверт, і ключі від підвалу випали в мене з рук, коли я прочитав ім’я відправника: «Пабло Каскос Буендія».

Я сів на ліжко і спантеличено втупився в конверт. Пабло Каскос Буендія вважався нареченим Беа, коли ми з нею закрутили роман. Цей персонаж, що походив із заможної родини, яка володіла багатьма корабельнями в Ель-Ферролі[23], ніколи не був мені до вподоби, як і я йому. На той час він служив у армії молодшим лейтенантом. Відтоді, як Беа написала йому, що розриває заручини, я про нього більше не чув. До цієї миті.

Що робить надісланий нещодавно лист від колишнього нареченого Беа в кишені її пальта? Конверт був розпечатаний, однак протягом хвилини сумління не дозволяло мені дістати звідти лист. Я усвідомлював, що вперше роблю щось за спиною в Беа, і мені захотілося покласти конверт на місце й бігти щодуху зі спальні. Однак цей чеснотливий порив тривав лише кілька секунд. Останні залишки почуття провини й сорому розвіялися швидше, ніж я дочитав до кінця першого абзацу.

«Люба Беатріс,

Сподіваюся, у тебе все добре і ти щаслива своїм новим життям у Барселоні. Протягом усіх цих місяців я не отримав жодної відповіді від тебе на мої листи і часом запитую себе, що ж я вчинив, чому ти не хочеш нічого чути про мене. Я розумію, що тепер у тебе є чоловік, син, і, можливо, мені не слід тобі писати, але я мушу зізнатися, що, хоч як не намагаюся, не можу забути тебе, дарма що минуло вже стільки часу. І мені не соромно визнати, що я досі кохаю тебе.

У моєму житті також сталися зміни. Рік тому я обійняв посаду комерційного директора одного значного видавництва. Я знаю, як багато для тебе важать книжки, і ця робота дає мені змогу почуватися ближчим до тебе. Я працюю в мадридському представництві фірми, але часто подорожую Іспанією у видавничих справах.

Я постійно думаю про тебе, про життя, яке ми могли би прожити разом, про дітей, яких ми могли б мати… Щодня я запитую себе: чи спроможний твій чоловік зробити тебе щасливою? Може, вийти за нього тебе змусили обставини? Я не можу повірити, що тебе задовольняє те скромне життя, яке він здатен тобі запропонувати. Я ж добре тебе знаю. Ми товаришували й кохали одне одного, і між нами не було ніяких таємниць. Чи ти пам’ятаєш ті наші вечори на пляжі Сан-Поль? Чи пам’ятаєш, що ми планували, про що разом мріяли, у чому клялися одне одному? Я ні з ким не почувався так, як із тобою. Після того як наші заручини було розірвано, я зустрічався з кількома жінками, але тепер знаю, що ніхто не може зрівнятися з тобою. Щоразу, коли цілую чиїсь уста, я думаю про твої, щоразу, коли гладжу чиюсь шкіру, я наче торкаюся твоєї.

Через місяць я приїду до Барселони, щоб відвідати тамтешні офіси видавництва й поспілкуватися з персоналом щодо майбутньої реорганізації фірми. Власне, я міг би вирішити всі ці формальності за допомогою телефону й пошти. Насправді я їду до Барселони лише тому, що сподіваюся побачити тебе. Знаю, ти вирішиш, що я збожеволів, але нехай краще так, тільки б ти не подумала, що я забув тебе. Я прибуду двадцятого січня й зупинюся в готелі «Рітц» на Ґран-Віа. Благаю тебе, зустріньмося, хай навіть ненадовго, щоб я зміг висловити тобі все, що ношу в своєму серці. Я замовив столик на двох у ресторані готелю на двадцять перше число. Я чекатиму тебе там. Якщо прийдеш, ти зробиш мене найщасливішим чоловіком у світі, і я знатиму, що є надія і що моя мрія повернути твоє кохання ще може здійснитися.

Кохаю навіки,

Пабло»

Якийсь час я так і сидів на ліжку, яке ділив із Беа кілька годин тому. Потім засунув лист у конверт, а коли підвівся, відчуття в мене було таке, наче хтось щойно зацідив мені в живіт. Я кинувся до ванної кімнати, і мене знудило в рукомийник випитою вранці кавою. Я відкрутив холодну воду й умився. Із дзеркала на мене дивилося обличчя іншого Даніеля, того шістнадцятирічного хлопчика, якому тремтіли руки, коли він уперше пестив Беа.

11

Поглянувши на годинник на своєму зап’ястку, батько перевів на мене запитальний погляд, коли я нарешті повернувся до книгарні. Мабуть, він не міг збагнути, що я робив аж півгодини, але не запитав нічого. Ховаючи очі, я простягнув йому ключі від підвалу.

– А хіба ти сам не спустишся по книжки?

– Так, звісно. Вибач. Зараз я сходжу.

1 ... 9 10 11 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’язень Неба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’язень Неба"