Читати книгу - "Крейдяна Людина"

— Вітаю, містере і місіс Адамс. Привіт, Едді.

— З днем народження, Ґевіне, — привітали ми його хором, а я замість «Ґевіне» ледь не бовкнув «Гладкий Ґеве».

— Барбекю на задньому дворі, — повідомив Ґев моїм батькам і вхопив мою руку. — Ходи, я покажу тобі фокусника. Він дуже крутий.

Гладкий Ґев казав правду. Фокусник дійсно був крутий. М’ясо теж було досить смачне.

Окрім того, ми грали в різні ігри, й ще було два відра з водою і водяні пістолети. Після того як Гладкий Ґев розкрив усі свої подарунки (і сказав, що магічна пророча куля просто крутезна), ми затіяли масову водяну битву з іншими дітьми з нашої школи. Надворі стояла така спека, що ми не встигали намокнути, як одразу ж висихали.

Десь посеред забави мені припекло до вбиральні. Усе ще трохи мокрий, я подався до будинку, минаючи батьків, котрі стояли невеликими групками, тримали в руках тарілки й потягували пиво з пляшок або вино з пластянок.

На загальний подив, батько Ніккі теж прийшов. Я чомусь думав, що священики не ходять на вечірки та й узагалі байдужі до розваг. Його колоратка[6] ясніла на сонці, тому його можна було побачити за милю. Я пригадую, як тоді подумав, що він, мабуть, знемагає від спеки. Може, тому він пив так багато вина.

Він говорив з моїми батьками, і це теж неабияк мене подивувало, адже вони не надто цікавилися релігією. Мама помітила мене і всміхнулась.

— Усе гаразд, Едді?

— Так, мамо. Все чудово.

Вона кивнула, але здалася мені невдоволеною. Минаючи їх, я почув, як мій тато сказав: «Не певен, що варто обговорювати це на дитячій вечірці».

У моїх вухах продзвеніла відповідь отця Мартіна: «Але ж ідеться про життя дітей».

Я нічого не второпав. Якісь дорослі балачки. До того ж мою увагу привернула інша людина. Знайома постать. Висока і худа, одягнена в темний одяг (навіть у таку страшенну спеку) і великого крислатого капелюха. Містер Геллоран. Він стояв у дальньому кінці саду, біля скульптури хлопчика, що дзюрив у купальню для птахів, і розмовляв із чиїмись мамами й татами.

Мені видалося трохи дивним, що батьки Гладкого Ґева запросили вчителя на синову вечірку, тим паче, що Геллоран іще навіть не почав викладати в нашій школі. Хто знає, може, вони хотіли показати, що йому тут раді. Такими вже вони були. А ще Гладкий Ґев якось сказав мені: «Моя мама старається знатися з усіма, щоб бути в курсі всіх справ».

Аж тут мене охопило те дивне відчуття, начебто за мною хтось спостерігав, і я побачив, як містер Геллоран озирнувся, запримітив мене й підніс руку. Я ледь підвів руку у відповідь. Я почувався ніяково. Може, ми разом і врятували Вальсову Дівчину, та він був учителем, а махати рукою вчителеві зовсім не круто.

Мовби прочитавши мої думки, містер Геллоран легенько кивнув і знову відвернувся. Із вдячністю — і то не лише через мій переповнений сечовий міхур — я швиденько перетнув задвір’я і крізь скляні двері заскочив до кімнати.

У вітальні було темно й доволі прохолодно. Я зачекав, доки очі призвичаїлися. Усюди лежали подарунки. Десятки різноманітних іграшок. Іграшок, які я теж хотів отримати на день народження, хоча й знав, що ніколи не отримаю. Я заздрісно роззирався кімнатою… коли побачив її. Посеред вітальні лежала середніх розмірів коробка, обгорнута в подарунковий папір із зображенням «Трансформерів». Нерозпакована. Певно, хтось припізнився і залишив її там. Гладкий Ґев нізащо не залишив би нерозпакованого подарунка.

У ванній кімнаті я зробив свою справу і, вертаючись назад через вітальню, знову зиркнув на ту коробку. Хвильку повагавшись, я схопив її та поніс із собою надвір.

Групки дітей розсипалися по усьому задньому дворі. Гладкий Ґев, Ніккі, Металевий Міккі й Гоппо, червоні, розпашілі і щасливі, сиділи півколом на траві, потягуючи колу. Волосся Ніккі ще не встигло обсохнути і трохи заплуталося. Крапельки води мінилися на її руках. Того дня вона була одягнена в сукенку. Вона їй дуже личила. Сукня була довга і квітчаста. І закривала синці на її ногах. Ніккі завжди мала синці. Я ніколи не бачив її бодай без одного коричневого чи фіолетового сліду де-небудь на тілі. А одного разу вона навіть мала підбите око.

— Агов, Мюнстере! — гукнув Гладкий Ґев.

— Ніколи не здогадаєшся, що…

— Ти врешті схаменувся й більше не косиш під гомика?

— Ха-ха. Я знайшов подарунок, якого ти ще не відкрив.

— Не може бути. Я відкрив їх усі.

Я простягнув йому коробку.

Гладкий Ґев схопив її.

— Кльово!

— Від кого? — запитала Ніккі.

Гладкий Ґев потрусив коробку, оглянув її зусібіч. Жодної листівки чи наліпки.

— Хіба не байдуже? — він почав здирати обгортковий папір і за мить уже насупився. — Що за чортівня?

Ми всі зазирнули в коробку. Чимале відерце кольорової крейди.

— Крейда? — пирхнув Металевий Міккі. — Хто подарував тобі крейду?

— Звідки мені знати. Подарунок не підписано, розумнику, — огризнувся Гладкий Ґев. Він зняв з відерця кришку і вийняв кілька шматочків крейди. — І що я маю робити з цим лайном?

— Та нормальний подарунок, — почав був Гоппо.

— Шановні, це справжнісінька купа смердючого кінського лайна.

Як на мене, то було занадто. Хай там як, але хтось доклав зусиль, аби придбати цей подарунок, запакувати його і принести сюди. Але на той час від сонця і надміру солодощів Гладкий Ґев уже встиг добряче розгарячитися. Як, зрештою, і всі ми.

Скривившись, він кинув відерце з крейдою.

— Начхати. Ходімо пограємо з водяними пістолетами.

Усі підвелися. Я пропустив друзів уперед, швиденько нахилився, схопив шматочок крейди і кинув до кишені.

Я ще не встиг розігнутись, як почув удар і крик. Я миттю обернувся. Не знаю, що я сподівався побачити. Можливо, як хтось упустив щось на землю або через що-небудь перечепився.

Я не відразу докумекав, що трапилося. Отець Мартін лежав на спині поміж розкиданих навколо пластянок, тарілок та розбитих пляшечок із соусами та спеціями. Він притискав руку до носа й видавав якісь дивні протяжні звуки. Над ним, занісши кулак для удару, нависала висока розпатлана постать у шортах і подертій футболці. Мій тато.

Святий Боже. Мій тато поклав на лопатки отця Мартіна.

Я стояв, заціпенівши від шоку, а тато різким гортанним голосом сказав: «Якщо ви ще раз скажете щось таке моїй дружині, присягаюсь, я…»

Останні його слова я не почув, бо якраз тієї миті батько Гладкого Ґева відтягнув мого тата вбік. Хтось допоміг отцеві Мартіну підвестися. Він розчервонівся, а з носа йому юшила кров.