Читати книгу - "“там, де світло торкається води”, Елісса Фенікс"

Вони побачили простір, який був схожий на ту саму кімнату, де вони зараз стояли, але він був зовсім іншим — темнішим, із шрамами на стінах, які нагадували сліди якихось давніх битв. В повітрі висіли важкі частинки енергії, що мерехтіли, наче вогники, що згоряють на вітрі. В центрі цього простору стояла велика постать, темна і мовчазна, яка, здавалось, спостерігала за ними.

Лея відчула, як серце заклякло, коли погляд цієї постаті зупинився на ній. Вона була знайома, навіть якщо це була лише тінь, її обриси. І раптом Лея зрозуміла — це була вона. Це була її власна тінь.

— Це... я? — тихо прошепотіла Лея, її голос був сповнений здивування і тривоги.

Кайр нічого не відповів, але його очі стали більш уважними. Він не відводив погляду від темної фігури.

— Це те, чого ти боїшся, — сказав він м’яко. — Але це також те, що ти повинна прийняти, щоб йти далі.

Лея не могла відвести погляду від тієї постаті. Вона відчувала, як з кожним моментом наближається до неї. І в цей момент всі її страхи, всі її сумніви, усі моменти її життя, коли вона сумнівалася в собі, злилися в одному погляді.

— Я боюся цього, — зізналася Лея. — Я боюся зустріти себе такою, якою я є. Без захисту, без масок.

Кайр обережно стиснув її руку.

— Це нормально. Кожен з нас проходить через це, Лея. Ти не одна.

І з цими словами темна постать почала розсіюватися, наче туман, що розвіюється після ранкового сонця. Лея відчула, як її серце відпускає цей страх, який довго тримав її в полоні. Вона дивилася на Кайра, і тепер у її очах з’явилася нова впевненість. Вона була готова рухатися вперед.

— Тепер ми можемо йти далі, — сказала вона злегка усміхаючись.

Кайр кивнув, і вони разом покрокували в напрямку іншого порталу, що з’явився перед ними. Це був новий шлях, нові випробування, але Лея більше не боялася. Вона була готова зустріти те, що їх чекає.