Читати книгу - "Кров зірваних зірок, Ксана Біла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Арел’таар не був створений для війни. Але коли Каель підняв уламок сну — саму суть Леїної магії, її мрії — місто здригнулось.
— Не роби цього, — прошепотіла вона.
Каель стояв мов статуя, але його руки тремтіли.
— Якщо я не зраджу тебе… вони знищать тебе. І мене. І все, що було.
— Хто “вони”?
Із тіні за ним вийшли постаті. Не мисливці. Це були ті, кого Арел’таар сам викинув у Порожнечу століття тому “Сторожі Переходу”. Сліпі, безликі, із срібними шрамами замість очей. У кожного з них, уламок часу, вбудований у груди.
Їхній голос лунав усім містом одразу:
— Пророцтво дихає. І воно має бути зупинене. Дитя зірки мусить зникнути. Рівновага — понад усе.
Каель зробив крок уперед.
— Вони сказали, що якщо я віддам їм тебе… ти не помреш. Ти просто забудеш все. І станеш… простою.
— “Порожньою,” — додали Сторожі. — “Щасливою.”
Лея відчула, як у ній кипить щось темне. Страх, зрада — і кохання. Навіть зараз
— А ти цього хочеш? — запитала.
Каель зітхнув. У його очах — сльози. І тиша. Така важка, що вона зрозуміла все ще до слів.
— Я не хочу втратити тебе… Але я боюсь того, ким ти станеш.
Вона наблизилась. Торкнулась його обличчя.
— Я вже “стала”. І навіть якщо ти не вибереш мене… я виберу “тебе”.
Каель схлипнув. Але уламок сну ще світився в його руці.
У цю мить місто вибухнуло світлом.
Сторожів відкинуло. Повітря розсікло щось потужне.
Із неба впала постать. Укрита блискучими крилами, з очима кольору бурі.
— “Відступіть,” — прогримів голос.— “Бо вона під моїм захистом."
Це був не ангел. Це була Істота Древніх Вітрів — жива буря, втілена у людське тіло.
Він став між Леєю і Каелем.
— Я — той, хто мав зрадити. Але обрав спасіння.
І тоді Каель упав на коліна. Його руки опустились. Уламок згас.
— Я… я не зміг…
Лея наблизилась. Торкнулась його.
— А я все ще можу тебе простити. Якщо ти справді цього хочеш.
Каель дивився на неї мов крізь воду. І в його погляді — вперше — не було страху. Тільки надія.
— Так. Я хочу.
Але за межами міста Сторожі не зникли. Вони повернулись у Порожнечу.
І там, на самому краю часу, темна постать відкинула каптур.
В її очах — космос. І в устах — шепіт:
— “Нехай вони люблять одне одного. Це зробить удар лише болючішим.”
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кров зірваних зірок, Ксана Біла», після закриття браузера.
