read-books.club » Сучасна проза » Будь мені тайною, Марина Тітова 📚 - Українською

Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

16
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Будь мені тайною" автора Марина Тітова. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Будь мені тайною, Марина Тітова» була написана автором - Марина Тітова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Будь мені тайною, Марина Тітова" в соціальних мережах: 
Ліка: Три роки тому у мене був курортний роман. Нетривалий. Згодом я зустріла чудового хлопця та вийшла за нього заміж і запальний брюнет із курорту залишився для мене лише спогадом бурхливої молодості. Нині ж я взірцева дружина. Однак одного дня минуле повертається та постає з коробкою цукерок на порозі мого дому... Сашко: Коли дружина мене зрадила, я поїхав на море, щоб обміркувати своє життя. Тоді я познайомився з дивовижною дівчиною. Вона стала моїм ковтком живильної води та феєрверком емоцій. Проте я повідомив їй, що одружений і повернувся до дружини. Ми намагалися врятувати шлюб. Нещодавно з'ясувалося, що всі спроби марні. Тепер розрадити мене викликались давні друзі. Та хіба ж я знав, що погоджуючись на запрошення, зустріну її? Ту, яку досі не можу забути. Оновлення щодня.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 149
Перейти на сторінку:
1. Ліка. Гості на порозі.

Приготувавши вечерю, роблю маску для обличчя та лягаю на ліжко. Полюбляю читати електронні книги на телефоні вільної хвилини, чим нині й хочу зайнятись. Та тільки починаю це робити, як отримую повідомлення від чоловіка.

Харитоша: Люба, до нас невдовзі завітають гості. Мій старий знайомий Саня. Я сказав йому нашу адресу. Відчини йому, якщо що. Буду за пів години.

Несподівана звістка засмучує. Знову гості? Мій чоловік напрочуд компанійський. Що не тиждень, і наша квартира набивається його друзями або родичами так, що й продихнути чи ступити ніде. Перший час мені було дико від цього, але за три роки стосунків, із яких понад два ми у шлюбі, я вже звикла. Іноді буває й справді весело. Щоправда, бувають і такі дні, як сьогодні, коли мій настрій бажає кращого й хочеться побути в тиші.

Хто такий цей "Саня" я не знала, але питати не стала. Єдиною людиною з подібним іменем у нашому оточенні був чоловік моєї старшої сестри. Про знайомих Олександрів мій благовірний, здається, ніколи мені не розповідав. Можливо, якийсь давній колега? Та й байдуже. Сподіваюсь тільки, що цей "Саня" не галасливий.

Щоб не забивати собі баки марними запитаннями, які потім можна поставити Харитоші, відписуюсь йому, знімаю масочку з обличчя та йду на кухню. Сьогодні я готувала котлети по-київські та гречку з грибами на гарнір, однак якщо в нас будуть гості, вирішую приготувати нашвидкуруч ще й піцу. Потішившись, що маю рецепт п'ятихвилинного швидкого тіста та зробивши його, починаю нарізати ковбаску та помідори, які майже завжди є в нашому холодильнику, адже Харитоша любить таке. Та не встигаю завершити розпочате, як квартирою розливається дзвінок.

...От і гості?

Без метушні та роздратування, спокійно залишаю нарізку та йду у коридор, але там одразу не кидаюсь відчиняти двері. Дивлюсь на себе у дзеркало, розпускаю волосся, що було зібране гребінцем, перевіряю, чи гарно я виглядаю. Моєму Харитоші подобається, коли йому кажуть, що у нього ідеальна дружина і я намагаюся бути такою завжди.

Стрімголов намалювавши губи ніжно-рожевим блиском, тепер тягнуся й до вхідних дверей, не забувши усміхнутись, як це роблю завжди, коли зустрічаю візитерів. Стає цікаво, що ж там за "Саня".

— Добрий вечір вашій ха... — починає говорити, але так і не договорює привітання той, кого бачу перед собою.

У нас із новоявленим одночасно з облич стікають усмішки, що краплі холодного дощу з вікна...

Я впізнаю його без зусиль, але не вірю своїм очам. Це доля з мене знущається? Чому з усіх можливих Олександрів, саме цей виявився знайомим мого Харитоші?

До знайомства зі своїм чоловіком я відпочивала на морі у сестри й доля звела мене з одним одруженим хлопцем. Але я не одразу дізналась про його сімейний статус, а коли дізналась, то було вже пізно — я встигла закохатись. Втім, наш флірт, що перетік у роман, тримав менше як тиждень. Наші шляхи розійшлись і ми не підтримували спілкування. Проте я часто його згадувала. Навіть тоді, коли була вже одружена й носила прізвище чоловіка... І от нині доля знову жартує над нами, зіткнувши нас чоло до чола. Ще й де? На порозі моєї квартири!..

Я страшенно розгублююся. Зовсім не розумію, як себе поводити. Просто завмираю. Натомість неочікуваний візитер, тримаючи в руках масивну коробку цукерок і пляшку вина, першим бере під контроль свій подив.

— Анжеліка?.. Не може бути, — шепоче мій кисло-солодкий спогад майже самими губами.

Не відповідаю йому — мої вуста немов склеїлись. Та й не знаю, як реагувати. Може, вдати, що я його не впізнаю? Все ж таки, між нами нічого серйозного не було й ми це обговорювали.

— Добрий вечір... Я дружина Харитона. Поки що він не вдома, але незабаром повернеться, — змушую себе вимовити бодай щось, хоча через прискорене серцебиття майже не чую власного голосу. Після цього вмовляю свої ноги згадати, що вони вміють рухатись і роблю крок убік, запрошуючи знайомого мого чоловіка, котрий виявляється ще й моїм знайомим, до свого житла.

Однак Олександр не квапиться приймати моє запрошення.

— Мені, мабуть, краще піти... — промовляє він глухо та приречено. І продовжує стояти напроти мене, скануючи мої очі своїми очима, кольору дощового неба.

Під його пильним і глибоким поглядом я немов припиняю існувати. Рвучко дихаючи, просто дивлюсь на нього і все.

А він же майже не змінився. Тільки незначну борідку завів. А так все в ньому так само як і колись. Та сама короткострижена зачіска й атлетична худорлявість, той самий стійкий парфум і аура таємничості — все лишилось із минулого. А ще любов до чорного, зважаючи на колір дутої куртки, штанів і кросівок.

Мимовільно спогади самі вигулькнули у моїй свідомості...

***

Три з половиною роки тому...

Був сонячний липневий день. У сестри були справи, тож сьогодні вона мене не могла супроводжувати до пляжу й туди я відправилась сама. Розстеливши рушник на пісочку серед галасливого натовпу відпочивальників, я скинула свій легенький сарафан і лягла на живіт засмагати. Під мелодійний звук моря, яке сьогодні раз за разом прибивало до піщаного берега не спокійні хвилі, я не вчулася, як і заснула.

Мене розбудив доторк. Спочатку я подумала, що то сестрин кімнатний песик Арні почав лизькати мій ніс, як це траплялось ось уже понад два тижні, відколи я приїхала до родичів, але звук бурхливих хвиль і розжарене тіло нагадало, що я ніжуся на пляжі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будь мені тайною, Марина Тітова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будь мені тайною, Марина Тітова"