Читати книгу - "ЧарІвний СвІт НоворІчноЇ НочІ, Юлія Чумаченко"

❄༄•❄•༄•❄•❄༄ •❄༄•❄•༄•❄
Оленка завжди любила Новий рік. Це була її найулюбленіша пора року. Вже з самого початку грудня вона починала відчувати те особливе передчуття свята, яке заповнювало серце теплом і радістю. Як тільки сніг покривав землю, Олена разом з татом і мамою вирушала на базар ялинок.

- Тато, обери найкращу ялинку! - радісно вигукувала Олена, бігаючи між рядами ялинок, які пахли свіжістю та хвоєю.

- Звісно, звісно, я знаю, яка тобі сподобається, - сміявся тато. - Але нам треба обрати таку, щоб вистачило місця для всіх твоїх прикрас.

І так, вони вибирали ялинку, обійшовши кожен ряд. Олена завжди була дуже вибаглива, їй важливо було, щоб ялинка була не тільки високою, але й рівною, з гарними гілочками, які можна було б заповнити різнокольоровими кульками і блискітками.

Після покупки ялинки вони не поспішали додому. Тато завжди відводив Олену до найближчого кафе, де вони разом пили гаряче какао, поки сніг падав за вікном, а запах кориці заповнював повітря.

- Оленко, не забувай, що найголовніше - це не скільки кульок на ялинці, а той святковий настрій, який ми створюємо разом, - казав тато, обгортаючи її в свій шарф і притискаючи до себе.

Олена дивилася на нього з подивом і міркувала, що це справжня магія - коли вся родина разом створює таку атмосферу.

Після того, як ялинка була привезена додому, Олена і мама починали прикрашати її. Мама завжди допомагала їй вирізати сніжинки, а потім вони клеїли їх на вікна, прикрашаючи кімнату.

- Давай, Оленко, зробимо ще одну, велика сніжинка на центральне вікно! - пропонувала мама, приготувавши ножиці і білий папір.

Олена захоплено вирізала сніжинки, спостерігаючи, як кожна з них стає унікальною. Вони з мамою створювали справжній новорічний рай у своєму домі. На вікнах вже горіли маленькі свічки, а на ялинці блищали кульки, дзвіночки і гірлянди.

- Як же красиво! Це наша казка, - казала мама, стоячи перед ялинкою і насолоджуючись результатом їх спільної праці.

А ще у дворі стояла їхня красуня ялинка, яку вони теж прикрашали. Всі сусіди захоплювалися, як Олена разом з мамою з року в рік робила свою частину свята, щоразу прикрашали її чимось новим.

- А ти хочеш, щоб ми цього року зробили більше сніжинок на вікнах? - питала мама.

- Так! І ще можна зробити витинанки, - радісно відгукнулася Олена.

- Чудова ідея! Потрібно, щоб кожне вікно розцвітало святом, - усміхнулася мама.

Того вечора вони вирізали витинанки у вигляді оленів, сніжинок , діда мороза з саньми і різних звірів, прикрасивши ними всі кімнати. Кожен куток у домі наповнився святковим настроєм.

- Ось, тепер ми точно готові до свята, - сказала мама, погладивши Оленку по голові. - Ти відчуваєш це чудо?

Олена кивнула і посміхнулася, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом. Вона вірила в це чудо. Вона була впевнена, що воно існує, бо бачила, як мама і тато намагалися створити для неї справжнє свято. Якби не їхні зусилля, цього всього не було б.

Але через кілька років усе змінилося. Коли Олені виповнилося 12, все почало руйнуватися. Одного зимового вечора, коли родина знову зібралася біля ялинки, Олена запитала маму, дивлячись на ілюмінацію з заплаканим поглядом.

- Мамо, а правда, що Дід Мороз - це вигадка?

Мама замовкла. Олена бачила, як вона мовчить, і зрозуміла, що щось не так. Її серце почало битись швидше.

- Ти вже доросла, Оленко. Мабуть, настав час розуміти, що це все... - мама поклала руку на її плече і не змогла продовжити.

- Тобто все це було вигадкою? І я просто... вірила в те, що не існує? - голос Олени став твердим, але в очах стояли сльози.

Мама погладила її по волоссю.

- Я хотіла, щоб ти вірила в чудо, Оленко. Я хотіла, щоб ти мала чудове дитинство, але ти вже доросла, і, мабуть, настав час знати правду.

Від цих слів щось всередині Олени обірвалося. Вона відчула, як в серці стає порожньо, а навколишній світ став сірим і холодним. Всі ті святкові моменти, які вона любила, втративши свою магію, здавалася тепер лише тінню того, чим вони були.

- Я більше не хочу святкувати ці свята, - пробурмотіла Олена, її голос був сповнений гіркоти. Вона встала, виходячи з кімнати, і чула, як мама тихо зітхнула.