read-books.club » Бойовики » Заблудлий, Джейн Гарпер 📚 - Українською

Читати книгу - "Заблудлий, Джейн Гарпер"

8
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Заблудлий" автора Джейн Гарпер. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Заблудлий, Джейн Гарпер» була написана автором - Джейн Гарпер, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Бойовики".
Поділитися книгою "Заблудлий, Джейн Гарпер" в соціальних мережах: 

Двоє братів — Нейтан і Баб Брайти — вперше за кілька місяців зустрічаються на межі своїх землеволодінь у спекотній австралійській глушині. Тут, біля самотньої могили на краю пустелі, знайшли тіло третього брата, Кемерона. Він, середня дитина в родині, мав освіту, дружину, двох доньок і успішно керував господарством, успадкованим братами від батька. Що ж примусило його, покинувши машину, самотою вирушити в пустелю під палючим сонцем? Поки родина оплакує смерть Кемерона, Нейтан не може позбутися відчуття, що братова загибель не дуже схожа на самогубство. Щоб з’ясувати істину, Нейтанові доведеться копатися в малоприємних родинних таємницях, але якщо хтось підштовхнув Кемерона до смерті, в цьому глухому краю підозрюваних можна полічити на пальцях... Потужна і брутальна історія, яка розгортається на тлі разючих краєвидів, тримає читача в постійному напруженні, вчергове доводячи, що Джейн Гарпер, авторка «Посухи» і «Сили природи», це один з найцікавіших голосів у сучасній літературі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 87
Перейти на сторінку:

Джейн Гарпер

Заблудлий

Пітові й Шалотті з любов’ю

Пролог

Згори, з відстані, сліди в куряві формували тісне коло. Далеко не ідеальне: місцями його край був кривуватий і потовщений, місцями стоншений, а подекуди коло й геть уривалося. І було воно не порожнє.

Посередині стояв могильний камінь, за сто років гладенько відшліфований піском, вітром і сонцем. Метр заввишки, цей надгробок і досі стояв ідеально рівно. Був він звернений на захід, на пустелю, а в цих краях це незвично. Рідко хто обирає тут західний напрямок.

Ім’я людини, похованої тут, давно вже стерлося, а місцеві мешканці — всі шістдесят п’ять, плюс стотисячне поголів’я худоби — знали цю пам’ятку просто як «могилу скотаря». На цій ділянці ніколи не було цвинтаря — скотаря просто закопали в землю там, де він помер, і більш ніж за століття до нього так ніхто й не приєднався.

Якщо провести рукою по цьому потертому каменю, в заглибниках угадувалася часткова дата. Один, вісім і дев’ять — мабуть, тисяча вісімсот дев’яносто якийсь-там рік. Добре відчитувалося тільки два слова. Вирізьблені вони були ближче до землі й тому краще захищені від атмосферного впливу. А може, від самого початку вони були прорізані глибше: напис здавався важливішим за людину. Ось ці слова:

зблудили були

Місяцями, а іноді й цілий рік тут не проходив жоден подорожній, а тим паче не зупинявся прочитати затертий напис чи примружитися на захід, на пообіднє сонце. Навіть худоба тут не затримувалася. Земля тут піщана, майже гола одинадцять місяців на рік, а решту часу затоплена каламутною повіддю. Корови ходили більше на північ, де було що пощипати й дерева давали трохи тіні.

Отож могила біля загорожі для худоби — трьох тонких напнутих дротів — стояла переважно самотою. Загорожа тягнулася на дюжину кілометрів на схід, до шосе, а на захід — на кількасот, ген до пустелі, де обрій був такий плаский, аж здавалося, можна роздивитися, що земля кругла. Це була земля міражів, де кількоро крихітних дерев удалині мерехтіло й немов плавало на неіснуючих озерах.

Одна самотня садиба містилася на північ від огорожі, а ще одна — на південь. Найближчих сусідів розділяло три години їзди. Від могили неможливо було побачити дорогу на схід. Та й «дорогою» її називати — надто щедро. На цій широкій ґрунтівці по кілька днів стояла тиша, не потривожена жодним автомобілем.

Ґрунтівка вела в Баламару — містечко на одну вулицю, яке так-сяк обслуговувало розкиданих на великій території мешканців, що, зібрані разом, могли вміститися практично в одній великій кімнаті. За тисячу п’ятсот кілометрів далі на схід були Брисбен[1] і узбережжя.

Кілька разів на рік, за встановленим графіком, небо над могилою скотаря починало вібрувати від гуркоту гелікоптера. Пілоти пасли худобу з повітря, за допомогою звуків і рухів переганяючи її на ділянках, що вмістили б невеличкі європейські країни. Але зараз над могилою нависало неозоре порожнє небо.

Пізніше — запізно — гелікоптер тут пролетить-таки, навмисно низько й повільно. Спершу пілот помітить машину, яка поблискуватиме розжареним металом. Могила оддалік приверне його увагу тільки випадково, коли він розвертатиметься в пошуках зручного місця для посадки.

Пілот не зауважить кола в куряві. Його око зачепиться за миготіння блакитного матеріалу на червоній землі. Робоча сорочка, розстебнута й частково знята. За останні кілька днів у пікові години по обіді температура сягала сорока п’ятьох градусів. Гола шкіра спеклася й потріскалася на сонці.

Згодом, уже на землі, люди побачать у куряві широкі й вузькі сліди і, задивившись на далекий обрій, старатимуться не думати, як вони тут з’явилися.

Могильний камінь кидав маленьку тінь. Скільки сягало око, це була єдина тут тінь, і її чорнота була надто ненадійна: кружляючи навколо каменя, тінь довшала й коротшала, нагадуючи сонячний годинник. Чоловік спершу рачкував за нею, потім намагався повзти. Він утискувався в тінь, скулюючи тіло у відчайдушні пози, бив і совав ногами по землі від страху та спраги.

Поночі наставав короткий перепочинок, але сходило сонце, й жахливе кружляння продовжувалося. На другий день, коли сонце підбилося вище, кружляння тривало недовго. Але чоловік намагався. Він ганявся за тінню, поки не вичерпалися сили.

Колу в куряві забракло одного оберту. Всього двадцяти чотирьох годин. І тоді нарешті в скотаря з’явилося товариство: земля оберталася, тінь продовжувала рухатися вже сама, а чоловік лежав у центрі закуреної могили під неосяжним небом.

Розділ 1

Нейтан Брайт не бачив нічого — і зненацька побачив усе й одразу.

Він виповз на узвишшя, міцно стискаючи кермо, бо бездоріжжя так і поривалося вибити його з рук, і ось картина постала попереду. Вже видима, але й досі до неї були милі й милі, які лишали забагато хвилин, щоб увібрати сцену з її наближенням. Він зиркнув на пасажирське сидіння.

«Не дивися», — так і кортіло йому сказати, але він вирішив не напружуватися. Не було сенсу. Видовище притягувало зір.

І все одно він зупинив машину далі від огорожі, ніж потрібно. Смикнув ручне гальмо, не вимикаючи ні двигуна, ні кондиціонера. Обидва незграйно засвистіли, протестуючи проти квінслендської грудневої спеки.

— Лишайся в машині, — мовив він.

— Але...

Проте Нейтан, не дослухавши, хряснув дверцятами. Підійшов до огорожі, розсунув верхні дроти й переліз зі своєї ділянки на братову.

Неподалік могили скотаря стояла повнопривідна автівка — її двигун теж працював, а кондиціонер, понад сумнів, крутився на всі заводи. Щойно Нейтан відійшов від огорожі, дверцята машини відчинилися, і з неї виліз молодший брат.

— Добридень, — гукнув Баб, коли Нейтан опинився в зоні чутності.

— Добридень.

Зустрілися біля могильного каменя. Нейтан знав, що якоїсь миті доведеться поглянути вниз. Він, відтягуючи цей момент, розтулив вуста.

— Коли це ти...

Тут позаду вчувся рух, і Нейтан тицьнув пальцем.

— Агов! Сиди в клятій машині! — З такої віддалі довелося кричати, тож вийшло грубіше, ніж він планував. Він зробив ще одну спробу. — Сиди в машині.

Вийшло не набагато краще, та принаймні син послухався.

— Я й забув, що з тобою Зандер, — мовив Баб.

— Ага.

Нейтан дочекався, поки

1 2 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заблудлий, Джейн Гарпер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заблудлий, Джейн Гарпер"