Читати книгу - "Я тебе вб'ю, Tetiana Bila"

Я тебе вб'ю

Я почула зі сторони реальну історію, яку розповідали не мені, як приклад того, до чого може привести пресування власної дитини. Просто факт. Не знаю імен діючих осіб, тому імена вигадані. Отже, не порушую закон України без дозволу на публікацію та не втручаюся у чиєсь життя, бо не називаю реальних осіб, бо їх і не знаю. Навіть якщо хотіла би знати, все одно би змінила. Не уточнюю, де жили діючі особи, де працювали конкретно. Лише загальне, до чого не прицепитися. Усе загальне: робота на підприємстві у цеху, працьовитий батько, син, який погано вчиться. Як у більшості. І намагання дати дитині більшого, суворість заради користі, домашнє насилля через та заради примушення вчитися добре, такі банальні погрози "я тебе вб'ю". Приклад того, як домашнє насилля може примусити до безворотніх дій. 
- Андрійко, в тебе знов двійка! Як ти можеш! Тільки вчора з тобою вчив цю математику! А в тебе знову ця двійка! - горланив во всю чоловік.
- Тато... завдання було занадто складним. Мене викликали до дошки, а я... - виправдовувався хлопчик років дванадцяти.
- Я працюю, залишаюся після роботи в цеху, сверхурочу, щоб у тебе було все, що потрібно! Плачу за комуналку! За твій футбол! За репетитора з англійської, щоб у тебе було краще життя, ніж у мене! Щоб ти не їшачив за станком зі самого ранку до ночі, як я! Невже не зрозуміло тобі? Га? Зараз я тобі влаштую!!!
- Не треба, тато!!! - закричав Андрій. - Я тебе ненавиджу, тату! Мамо!
- Якщо буде ще одна двійка, я тебе вб'ю! - пообіцяв тато.
- Микито, ти занадто суворий до свого сина. Ти занадто його пресуєш. - увішла до кімнати жінка, коли почула дитячий плач.
Андрійко притулився до своєї матері...
- Маріє, це заради нього самого. Заради його майбутнього.
- Може не треба з нього стільки вимагати? Хай вчиться, як може. - пояснила Марія. - Більшості шкільної програми взагалі не пригодиться. Ну, не буде він працювати у дослідницькому бюро моделювати ракети чи проєктувати дім. Але якось себе прогодує.
- Якось... Буде працювати за копійки, як я. Жити від зарплатні до зарплатні. Чекати цю зарплатню, розтягуючи цей мізер. Керівники можуть і чаю попити, коли заманеться. І обід у них півтори години. Не мої тридцять хвилин, за які не встигаєш пообідати в сусідньому цеху в їдальні, бо в нашому цеху немає їдальні. А до комбінату харчування взагалі не встигнеш дійти та вистояти чергу, щоб нормально пообідати. Такого життя ти хочеш нашій дитині? Якщо буде погано вчитися, жодної своєї мрії не здійснить, жодного бажання не реалізує. Буде таким же невдахою, як я. А я не хочу такого для свого сина.
Андрійка ішов зі школи понурий.
Він відкрив вхідні двері у квартиру.
"Я тебе вб'ю" - постійно прокручувалося у нього в голові.
Андрійка пішов у свою кімнату.

Через годину додому повернувся батько.
- Андрійко, як там твоя математика? - запитав Микита, зачиняючи за собою двері.
Але ніхто не обізвався.
Микита зняв верхній одяг, розувся, помив руки та увійшов до дитячої кімнати.
- Андрійко... - простогнав чоловік, коли побачив свого сина, який вбив сам себе.
 

Кінець