Читати книгу - "І мертвим, і живим, і ненарожденним..."

І мертвим, і живим, і ненарожденним… Тарас Шевченко І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ * ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавижу, ложь есть. Соборное послание Иоанна Глава 4, ст. 20.

І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений І все спочиває. Тільки я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І господа зневажають, — Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають.;: А що вродить? Побачите, Які будуть жнива! Схаменіться, недолюди, Діти юродивії Подивіться на рай тихий, На свою країну! Полюбіте щирим серцем Велику руїну! Розкуйтеся, братайтеся! У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тільки На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Нема на світі України, Немає другого Дніпра; А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилилисьі І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв; І сонця правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тоді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро! Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, Не чула б у бога вашої хули. І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою. Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Розкуються незабаром Заковані люди. Настане суд, заговорять І Дніпро і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших… І не буде Кому помагати: Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами! Умийтеся! Образ божий Багном не скверніте. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тільки, щоб панувать… Бо невчене око Загляне їм в саму душу Глибоко! глибоко! Дознаються небожата, Чия на вас шкура, Та й засудять, — і премудрих Немудрі одурять! Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя. А то залізете на небо: — І ми — не ми, і я — не я! І все те бачив, і все знаю: Нема ні пекла, ані раю, Немає й бога, тільки я! Та куций німець узлуватий, А більш нікого!.. — Добре, брате, Що ж ти такеє? — Нехай скаже Німець. Ми не знаєм. — Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: — Ви моголи. — — Моголи! моголи! — Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: — Ви слав’яни. — Слав’яни! слав’яни! Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слав’янофіли Так і претесь… І всі мови Слав’янського люду — Всі знаєте. А своєї Дастьбі… Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже. Отоді ми заходимось! Добре заходились По німецькому показу І заговорили Так, що й німець не второпа, Учитель великий, А не те, щоб прості люди, А гвалту! а крику! — І гармонія, і сила: Музика та й годі! А історія!.. Поема Вольного народа! Що ті римляни убогі! Чорт зна що — не Брутиі У нас Брути! і Коклеси! Плавні, незабуті! ( У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась! — Кров’ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми — Все розберіть… Та й спитайте Тоді себе: що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани, Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучче, як батьки ходили?! Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило? Що Синопом, Трапезонтом Галушки варило? Правда!.. Правда, наїдались, А вам тепер вадить. І па Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить? Вам байдуже. Аби добра Була для городу! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила! Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали