read-books.club » Дитячі книги » Пшеничний колосок, білоруська казка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пшеничний колосок, білоруська казка"

36
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пшеничний колосок" автора білоруська казка. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Пшеничний колосок, білоруська казка» була написана автором - білоруська казка, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Пшеничний колосок, білоруська казка" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

Жила собі у дворі курка Цокотушка, гусак Шипун та індик Белькотун.

Курка доглядала своїх курчат, греблася на смітнику, шукала зернятка. А гусак Шипун та індик Белькотун тільки походжали туди-сюди двором, мов ті поважні пани і весь час сперечалися між собою про те, хто з них найважливіший та найрозумніший.

– У мене голова велика, – хвалиться гусак, – тому й розуму більше.

Індик з цим не погоджувався.

– Голова у тебе велика, це правда, та дурна, як чобіт,– казав він.

Ну, хай собі голова дурна,– відповів гусак, – зате ніс який у мене! Міцний, твердий, гарний... А у тебе що за ніс – сміх та й годі! Черв’як, а не ніс!

І гусак, і індик були великі ледацюги. їжу шукати для себе лінувалися, тому частенько голодували. Коли б не годувала їх так-сяк господиня, то давно б цих ледацюг і на світі не було.

Якось знайшла курка біля тину пшеничний колосок. Зраділа колоскові, засокотала на весь двір:

– Ко-ко-ко! Дивіться, який гарненький колосок я знайшла.

Почули таку новину Шипун і Белькотун.

Ану, показуй!

Курка показала їм колосок. Індик понюхав своїм носом-черв’яком.

– Так, так, – сказав він,– колосок і справді гарний. Треба його змолотити.

– Ага, ага,– погодився і гусак.– Треба змолотити. Тоді будуть зернятка. А вони смачні... Ага, ага!

Добре,– сказала курка.– А хто його змолотить?

– Тільки не я! – відповів гусак.– Я товстий, мені важко ціпом махати.

– Невже ти хочеш, щоб я молотив! – палко забелькотів індик.– Я тобі не парубок!

Ну, добре,– сказала курка,– я сама змолочу.

Пішла вона на тік, узяла ціпа й змолотила пшеничний колосок. Принесла зернятка й радіє.

– Дивіться, які гарні зернятка. Червоненькі, пузатенькі. Вони, напевно, смачніші од ячмінних.

Підійшли до зерняток і гусак з індиком.

– Так, так, сказав індик.– Гарні зернятка.

Ага, ага,– підтвердив гусак.– Аж шкода клювати їх.

– І не слід клювати – їх треба змолоти та спекти паляницю,– дав розумну пораду індик.

– Ага, ага,– погодився гусак,– паляниця м’яка, як мій пух. А смачна яка!

– Добре,– сказала курка.– А хто змеле пшеничні зернятка?

– Тільки не я! – буркнув гусак.– Мені важко до млина ходити.

– І не я! вигукнув індик.– З такою простою працею і дурний гусак упорається.

– Ну що ж,– сказала курка,– якщо так, то доведеться мені самій іти до млина.

Всипала вона зернятка в торбинку і понесла в млин. Там змолола й принесла борошно додому.

– Ой, яке білесеньке борошно! – засокотала на весь двір курка.

Індик понюхав борошно.

– Так, так,– сказав він,– гарно пахне. Що ж, смачні булки будуть.

Ага, я ж казав, що смачні! – вставив слово й гусак.

– Ну, а хто спече з цього борошна паляниці? – запитала курка.

Гусак покрутив своєю великою головою:

– Я не вмію...

Індик відповів:

– Я хоч і вмію, але не хочу. Нехай гусак пече.

– Ну добре,– сказала курка,– тоді я сама спечу.

Знайшла вона під повіткою діжу і розчинила тісто. Потім нарубала дров і затопила піч.

Коли тісто піднялось, курка наробила чудових паляниць, посадила їх на лопату і в піч.

Паляниці почали пектися. І такий приємний дух пішов по всьому двору, що в гусака та індика слинка потекла.

А треба сказати, що вони давно вже нічого не їли і так зголодніли, що й сперечатися перестали, хто з них найважливіший та найрозумніший.

– Ходімо до хати,– сказав індик,– мабуть, паляниці вже готові.

– Ага, ага,– відповів гусак,– ходімо, братику, до хати.

Прийшли індик та гусак у хату, а там курка паляниці

з печі виймає.

– Так, так,– весело заговорив індик,– саме вчасно прийшли.

– Ага, ага,– захитав головою гусак і перший подався до столу. Індик – за ним.

Курка зупинила їх.

– Постривайте! Не поспішайте, панове! Перш ніж сісти за стіл, дайте відповідь на моє запитання.

– Давай своє запитання! – сердито просичав гусак. Тільки швидше.

– Так, тільки швидше,– забелькотів індик.– А то дуже їсти хочеться.

– То слухайте! Хто пшеничний колосок знайшов?

– Ти, курко, відомо, ти знайшла, відповіли індик та гусак в один голос.

– Хто змолотив колосок?

– Ти, курко, змолотила.

– Хто зернятка до млина носив?

– Ти носила...

– А хто дров нарубав, піч затопив, паляниці спік?

Переглянулися між собою індик та гусак і відповіли:

– Ти, відомо... За це тобі й слава!

– От що,– сказала курка Цокотушка,– кому слава, тому й паляниці. А ви, ледарі, ідіть геть звідси! Ко-ко-ко! Дітки, біжіть до мене швидше.

Позбігалися з двору курчатка, і почала курка частувати їх свіжими паляницями.

А голодні ледацюги індик і гусак знову засперечалися, хто з них найважливіший та найрозумніший.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пшеничний колосок, білоруська казка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пшеничний колосок, білоруська казка"