Читати книгу - "Вовк, собака та кіт, білоруська казка"

Жив собі бідний дід. Мав він собаку. Як собака постарів, дід прогнав його з двору. Пішов собака в ліс, дивиться – аж там вовк сидить. Вовк і каже:

Іди до мене, будемо з тобою в дружбі жити.

Собака згодився. Одного разу лежали вони у лігві і захотіли їсти.

– Піди,– каже вовк, подивись, може, хто в полі пасеться.

Вийшов собака, подивився та й каже:

– Гуси ходять!

– Клопоту густо, а в животі пусто! відповідає вовк.

А собаці так їсти хочеться, що вже й гусятини покуштував би. Минає час, вовк знову каже:

Піди подивись, може, там ще хтось пасеться.

Пішов собака, подивився та й каже:

– Свині ходять!

– Ой, з ними клопоту густо, а в животі пусто!

Через деякий час вовк знову каже:

– Вибіжи, може, ще хто пасеться.

Собака вибіг та й каже вовкові:

– Там кінь ходить!

Ну, зараз підемо!

Вовк пірнув у воду, викачався в піску й питає собаку:

– Добре я придумав? Не впізнати мене?

– Добре!

Пішли вони до того коня. Вовк зайшов спереду, став проти морди й обтрусився. Кінь очі замружив, а вовк його за гриву та й задушив. Поїли вони, а тоді собака й каже:

– Отепер я вже навчився, піду сам.

Іде він, а назустріч кіт. Собака й кличе кота:

– Ходімо разом, я навчу тебе худобу душити.

Пішли вони в ліс. Собака наказує котові:

– Біжи подивись, може, хто в полі ходить.

Кіт побіг, повернувся та й каже:

– Гуси ходять!

– Е, клопоту густо, а в животі пусто!

А кіт їсти просить. Собака й каже:

– Піди ще, може, хто ходить.

Кіт сходив та й каже:

– Свині!

– Е, клопоту густо, а в животі пусто!

Через деякий час собака знов посилає:

– Біжи, може, хто ходить!

Кіт вибіг і каже:

– Кінь ходить!

Ну, зараз підемо!

Побіг собака, пірнув у воду, тоді викачався в піску й питає кота:

– Добре я придумав?

– Ні! – відповідає кіт.

– А ти кажи, що добре!

– Ну, добре!

Собака підійшов до коня ззаду, а він йому як дасть копитом у лоба, той і очі витріщив.

А кіт каже:

– Оце добре!