Читати книгу - "Наша дахозносна весна , Анна Харламова"
- Жанр: Молодіжна проза
- Автор: Анна Харламова
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Присвята.
Наше кохання - це 4ever love.
Ми одне для одного літо, осінь, зима та весна.
Ми одне ціле і це навіки.
Кохаю тебе.
Герою Слава!
Лейла.
Мен.
МИ З Лукою заходимо до нашого нового будинку, тримаючись за руки. Це наше гніздечко. Наш дім. Ми будемо створювати свій власний світ - тут. І це найкраще місце, яке можна лише уявити. Будинок недалеко від наших близьких, недалеко від міста, а коли виходиш на веранду - бачиш бухту та ліс.
— Моя Бджілочка щаслива? — Лука цілує мене у скроню, і я усміхаюсь, відчуваючи його гаряче тіло та губи.
Повертаюсь до нього, встаю навпроти і обіймаю за шию. Дивлюсь в закохані очі і відповідаю на запитання, хоча я знаю, що він вже бачить відповідь в моїх очах.
— Я дуже-дуже щаслива! А коли ти мене поцілуєш - тоді щастя буде повінця.
В його очах стільки кохання, пристрасті та щастя, що мене огортає теплом. І ось його губи на моїх і я щаслива повінця. М'які і водночас владні губи мого коханого дарують дазозносний поцілунок, і я хапаючись за його футболку, тихо стогну від задоволення.
— Кохаю тебе, моя Бджілочко. — Лука цілує мене в носик і це так мило. Цей чоловік може бути просто шаленим, а в одну мить це найніжніша людина в світі. Мені пощастило.
— І я кохаю тебе, мій красунчику.
Він знову мене цілує, а через мить запитує.
— Нам потрібно купити величезне ліжко.
Я сміюсь і хитаю головою.
— Це перше, що ми маємо придбати. Але…
— Що “але”? — Лука ловить мою хвилю, я це бачу в його очах та відчуваю своїм стегном його ерекцію.
— Ти можеш мене трахнути і без ліжка. Хіба це колись було для нас проблемою?! — Я веду бровою і лукаво дивлюсь в його голодні очі. Пірнаю пальцями під його футболку і торкаюсь дорогого мені тіла. Гарячого… міцного та до знемоги сексуального.
— Проблема лише в тому, що мені іноді потрібна пауза, щоб зарядити батарейки, бо якби це залежило лише від мене, я б з тебе не виходив.
— Тоді… давай почнемо з першого заходу… скажімо біля вікна… Як тобі такий план?
— А потім можна продовжити на власному узбережжі…
— А потім… — Не встигаю я договорити, як ми чуємо стукіт у двері. — Ти що на когось чекаєш?
— Звичайно ні. Я щойно взагалі-то тебе трахнути перед вікном хотів… — Стинає плечима він, і ми знову чуємо стукіт, а потім і голоси нашої божевільної компанії.
Ми усміхаємося з Лукою одне одному і я кажу.
— Згодом… я виконаю усі твої непристойні бажання будь-де, де ти забажаєш.
— Я запам'ятаю це, моя Бджілочко.
Лука йде відчиняти двері, а я стою посеред вітальні, в якій немає жодних меблів, лише чудовий дерев'яний темний паркет та пофарбовані стіни у колір шампань. І в цю хвилину я думаю, а де ми зараз будемо сидіти?
Лука відчиняє двері і до будинку влітають Саммер, Ілай, Крістіан, Лія та Ноа зі Слім. Вони вигукують вітання і обіймають нас по черзі.
— Ну, що відсвяткуємо ваше новосілля?! — Усміхається Ілай і показує на пакети з їжею та випивкою. Такі пакети я помітила і в руках Ноа та Крістіана.
— Що за запитання?! — Саммер штовхає свого коханого плечем і додає. — Таке неодмінно потрібно відсвяткувати!
— Повністю згодна! — Вигукує Лія і Крістіан її цілує у скроню.
— Куди покласти пакети з їжею? — Запитує Ноа і я стинаю плечима.
— У нас немає ще меблів…
— Але є холодильник. — Зауважує Ноа і я хитаю головою.
— Коханий, принеси з автівки два пледи, які ми брали на пікнік. — Звертається Саммер до Ілая.
— Ок. Вже йду.
Ілай віддає Ноа пакети і йде до дверей. Ноа чимчикує до кухні разом зі Слім, Крістанаом та Лією. Саммер підморгує нам і теж біжить до кухні. А ми з Лукою дивимося одне на одного до тих самих пір, доки Ілай не повертається до будинку і кидає Луці два пледи. Той ловить їх і дивиться на мене. Я усміхаюсь та знизую плечима.
— Ноа? В автівці є невеличкий мангал…
Слім не встигає договорити, як Ноа каже.
— За мить буде на веранді.
Я підходжу до Луки, обіймаю його за талію і говорю.
— Ми щасливчики. У нас нереальна сім'я.
Він цілує мене і усміхнувшись, каже.
— Нереальна. — Цілує мене, у маківку і йде розстеляти пледи посеред нашої вітальні. Оригінально не те слово!
Можна було б посидіти на узбережжі, але сьогодні небо трохи затягнуло хмарами і от-от піде весняний дощ. Ці кілька днів були сильні дощі з грозами, тож сьогодні велика ймовірність того, що погода знову осяє небо блискавицями. Тож, ризикувати не потрібно - краще пікнік посеред вітальні.
ЧЕРЕЗ ПІВ ГОДИНИ почав накрапати дощ, але хлопці вже встигли посмажити м'ясо на веранді і занести його до хати. Передавши його нам, хлопці всілись на плед, узявши з собою по пляшці пива. Почалися розмови довкола футболу, доки ми з дівчатами нарізали м'ясо, заправляли салат та готували тарілку з сирами, прошутто та різними ковбасками. А ще в нас було кілька піц, які ми розігріли. Їжі було стільки, що реально можна було нагодувати футбольну команду. Проте… ми і самі з цим всім впораємось.
Несемо наїдки до імпровізованого столу у вигляді коробок з під піци. Швидко розставивши все, ми сіли біля своїх половинок, і піднявши пляшки пива, зустрілись ними у повітрі - святкуючи наше новосілля.
Аромат м'яса та піци заполонив простір. Приправи, якими хлопці замаринували м'ясо та аромат диму, змушували рот наповнюватись слиною. Ми наче рік не їли, накинувшись на все і одразу. Я потягнулась за піцою. Перш ніж вкусити, я втягнула носом і наповнила легені ароматом томатного соусу, чорізо та сиром моцарелла та пармезану. Кусаю з такою насолодо, що аж прицмокою. Хрумкість скоринки контрастує з ніжністю сиру, який тягнеться і я в гастрономічній нірвані. Гострота чорізо та соусу з червоним перцем поколює мій язик, а рот перебуває в приємному полоні пікантності. Надпиваю пива і слухаю разом з усіма, як Лія та Крістіан розповідають про те, як вони реставрують будинок, якому вже майже сто десять років.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наша дахозносна весна , Анна Харламова», після закриття браузера.