Читати книгу - "Чанга-чунга, турецька казка"

Було таке чи ні, а було колись два брати. Старший багатий, а менший бідний.

От приходить якось бідний брат до багатого та й просить:

– Пожалій, брате, хоч малих дітей. Дай трохи грошей, бо в хаті й крихти хліба немає.

А багатий йому:

– Авжеж! Працювати треба, то й матимете. А в мене в хаті не скарбниця, йди до бісового батька!

Посумував бідний брат та й надумався:

– Піду по світу та пошукаю щастя.

І пішов. Довго йшов чи ні, їв щось чи й не їв, аж трапилося йому на дорозі дерево.

«Сяду я та відпочину трохи»,– вирішив він та й сідає під деревом. Аж бачить: курява стовпом стоїть. Придивляється пильніше, а то деви чвалають. Він тоді й сховався в дуплі.

Коли це підходять сорок девів та й говорять до каменюки, що лежала під деревом: «Чанга!» – Камінь і відкрився. Деви заходять всередину й промовляють: «Чунга!» – Камінь закрився.

Тоді чоловік думає: «Лишуся в дуплі на ніч. Може, побачу, що з того буде».

Вранці чує: деви промовляють: «Чанга!» – Камінь одкривається. Вони виходять, говорять: «Чунга!» – Камінь закривається, а деви йдуть геть.

Тоді чоловік виліз із дупла, підступає до каменя й каже: «Чанга!» Камінь одкрився. Чоловік кинувся всередину, говорить: «Чунга!» – Камінь закрився. Бідний брат входить у печеру, дивиться: а там стіл стоїть, а на ньому – сорок ключів. Він узяв ключі і давай відчиняти двері.

Відмикає перші двері, а там повно золота. Відмикає другі – саме срібло. Треті відмикає – червоний яхонт. У четвертій кімнаті – зелений смарагд, у п’ятій – корали. І котру не відчинить, а там якесь коштовне каміння. Набив повні кишені, ще й за пазуху поклав, а потім знову замкнув усі двері, а ключі кладе на стіл. Тоді говорить: «Чанга!» – Камінь одкрився, а вийшовши, промовив: «Чунга!» – Й камінь закрився. Зрадів бідний брат та й похапцем почкурив додому.

Після того дуже розбагатів.

Коли це й питає його брат:

– Як це ти розбагатів так швидко?

Менший брат і розповів.

– А коли я піду, теж так розбагатію? – питає старший брат.

– А чому б і ні. Лиш не забувай казати «чанга» й «чунга».

Побіг тоді старший брат додому, вибрав найбільший мішок та й рушив до каменя.

«Чанга!» – промовив він, камінь одкрився. Увійшов брат у печеру, каже: «Чунга!» – Камінь закрився. Знайшов, як навчив його менший брат, ключі, а тоді відімкнув двері й набрав повний мішок золота та коштовного каміння.

«Чунга!» – вигукнув він, але камінь зачинився з гуркотом ще дужче. Старший брат намагається згадати те слово, яке допомогло б йому вийти, але геть забув. Перелякався, замалим з глузду не з’їхав. Опам’ятався по якімсь часі та й думає: «Повиймаю я краще все з мішка та пошукаю, де сховатися. А там підслухаю, як говоритимуть деви, а завтра знову поскладаю все в мішок і вийду».

От він повикладав усе назад і почав шукати, де б йому сховатися. Коли бачить: піч.

– Оце тут я й сховаюся! – зрадів старший брат.

Лежить, коли чує: йдуть деви.

Тут найменший дев і каже:

– А принюхайтеся й ви. Либонь, людським м’ясом пахне!

Але середульший дев засміявся.

– Де б тут людина взялася? То ми ходили по луках та полях, ото й набралися людського духу.

Та найменший не вгаває:

– Ба! Таки ж пахне людським м’ясом!

– Та сюди й пташка не залетить, де вже там людині! – посміхаються старші.

– Як хочете, а тільки тут десь людина ховається. Я ось пошукаю,– наполягає найменший.

Шукав, шукав, коли зирк! – на печі сидить чоловік.

– Ось бачите! Хіба ж не я вам казав! – зарепетував найменший дев та й виволік чоловіка на середину печери.

– Як ти сюди потрапив? – питають деви.

А бідолаха аж тремтить, та все-таки розповідає.

Вислухали деви та й кажуть:

– Твій брат був убогий; за те, що ти його прогнав, доля послала йому талан, а тобі судилося безталання! – сказали деви та й кинули його в піч.