Читати книгу - "Як син бідняка короля перехитрив, угорська казка"

За сімома морями, там, де володарює куцохвосте порося, жив на селі бідний чоловік з трьома синами.

Аж ось до села дійшла чутка, що король віддасть дочку ще й половину королівства тому, хто скаже таке, чому він не повірить.

Почув про це бідняк і каже синам:

– Ну, сини мої любі, спробуйте щастя, може, й вдасться.

Найстарший син і середульший відмовились.

Але наймолодший син не забарився. Він схопився з місця і отак, у чому був, пішов прямісінько до міста, де жив король.

Прийшов він у місто, зайшов за мури королівського палацу, бачить: на подвір’ї аж кишать королевичі, герцоги, графи, барони й інша знать. А ще там були словак у височезній шапці та циганчук. Брехали вони, скільки влізе. Один перебріхував одного. Та хоч би що вони казали, король усьому вірив.

Та коли нарешті всі позамовкали, а там і пішли собі з подвір’я, наймолодший син бідняка підійшов до короля і вклонився:

– Добридень ваша величносте!

– Добридень, парубче! А чого тобі тут треба?

– Та я, хоч ви, може, й не повірите, ваша величносте, хотів би одружитись з вашою дочкою.

– Вірю тобі, парубче, але з чого ви будете жити?

– Є у нас невеличкий клаптик землі.

– Вірю.

– Крім землі, є у нас ще й теличка.

– Вірю, вірю.

– А недавнечко на нашому подвір’ї виросла купа гною заввишки із церкву.

– Вірю, чому б не вірити!

– Оту гору гною я з братом виніс на ношах за два дні.

– Вірю, вірю охоче.

– Воно-то так, але повиносили ми гній не на свою землицю, а на сусідню.

– Вірю, вірю...

– Тут я схаменувся, пішов додому й розказав про це лихо батькові.

– Вірю, охоче вірю.

– Отож вийшли ми четверо, взяли землю за чотири боки і гарненько вивернули гній на свою землю.

– Вірю, повірив би й тоді, коли б ти цього й не казав.

– Потім ми засіяли землю пшеницею.

Вірю, так і слід робити.

– Але з пшениці виріс такий густий ліс, якого ви, найясніший королю, ще ніколи не бачили. І було на тих деревах стільки жолудів, скільки зірок на небі.

– Вірю, вірю тобі охоче.

– Тоді батько нам кажуть: «Не рубатиму я цього лісу, куплю краще стадо свиней, нехай поїдять усі жолуді».

– Вірю, парубче, вірю.

– Та до череди треба було найняти свинопаса.

– Вірю, парубче, а як же інакше?

– І що б ви думали, ваша величносте, кого тато найняли в свинопаси? Нікого іншого, як батька вашого.

– Брешеш, шибенику! – сердито гримнув король.

Схаменувся він, та пізно. Всі побачили, що король програв.

Довелося йому віддати наймолодшому синові бідняка свою дочку й

половину королівства.

Справили бучне весілля. Кожному гостеві щось дарували. Мені теж подарували кістк” Он воно як було.

Хто не вірить, хай перевірить.