Читати книгу - "Силач-хвалько, сербська казка"

В одному селі жив неймовірно дужий парубок, на ім’я Горан. Бувало, зранку підкине важку залізну палицю догори – тільки ввечері вона на землю повернеться. Або вирве дерево з корінням і починає перед односельцями вихвалятися, що нікого, мовляв, не боїться.

– Хіба є хтось дужчий від мене? – часто запитував Горан у матусі.

– Любий синку, – всміхалася жінка, – ніколи не хизуйся силою, бо у світі знайдуться люди, що й тебе за пояс заткнуть.

– Не може того бути! – сердився на мудрі слова парубок.

За деякий час Горан вирішив перевірити, чи справді хтось зможе його перебороти, й вирушив у світ. Довго йшов, допоки дістався широкої річки. Ступив у воду – глибоко,убрід не перейти. Коли це бачить: на протилежному березі чоловіки пшеницю косять. Звернувся тоді юнак по допомогу:

– Добродії, чи не підкажете, де тут міст?

Не зволікаючи, один із косарів простяг довжелезну лопату:

– Сідай, перенесу!

Парубок спритно скочив, і чоловік миттю переправив його на свій берег.

Не встиг юнак подякувати, як побачив дідуся, який затис пальцем одну ніздрю й дув. Здивувався Горан:

– Що то за диво таке?

– Якщо старий подує в обидві ніздрі, – пояснили косарі, – вітер усіх нас знесе.

Зрозумів тоді парубок, що опинився серед справжніх богатирів, і вирішив помірятися силою.

– Е, ні, – кажуть чоловіки, – навіщо боротися? Краще зроби добру справу: поверни сестру, яку викрав велетень. Тоді вважатимемо тебе за найсильнішого.

Радіючи нагоді виявити свої здібності, Горан вирушив на пошуки злодія.

Здолавши чималеньку відстань, побачив: біля річки сидить дівчина, а її викрадач спить, поклавши голову на камінь.

Підійшов хвалько та як дасть кривднику по потилиці. Злодій подумав, що то красуня пальцем торкнула, й ліниво перевернувся на інший бік. Але парубок не здавався. Тоді розбійник розплющив одне око та бачить: якийсь дивак на нього нападає. Злодій схопився, а хлопець мерщій тікати. Біжить бідолашний, аж курява з-під ніг здіймається. Коли це назустріч чоловік іде: дванадцять повних возів причепив до пояса, тягне їх і на сопілці грає.

– Допоможіть, – благає Горан, – врятуйте від злодія: он він уже наздоганяє.

Чоловік сховав хвалька за поясом і потягнув свої вози далі.

Аж ось і розбійник нагодився, заступив рятівникові дорогу та запитує:

– Чи не зустрічав нахабного парубка?

– Я нікого не бачив! – відповів чоловік. – Звільни шлях: дуже поспішаю.

– Та ні, бачив! – наполягає на своєму злодій.

– Коли так, то забирай його, – мовив добродій.

Але замість утікача розбійник отримав такого міцного щигля, що аж по землі покотився.

А чоловік почимчикував далі, зовсім забувши про захованого юнака. Ввечері, хотів сісти перепочити, аж тут і Горан обізвався:

– Ой, добродію, обережніше, не роздави!

Чоловік дістав парубка з-за пояса та поставив на землю. Горан, подякувавши своєму рятівникові, засоромлений подався додому. Відтоді хлопець більше ніколи не хизувався, бо зрозумів: на всяку силу знайдеться ще більша.