read-books.club » Дитячі книги » Дрозд та лис, І. Франко 📚 - Українською

Читати книгу - "Дрозд та лис, І. Франко"

73
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дрозд та лис" автора І. Франко. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Дрозд та лис, І. Франко» була написана автором - І. Франко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Дрозд та лис, І. Франко" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

Ішов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Київ на ярмарок.

– Візьми й мене з собою.

– Ходи, кумочку.

Ішли, ішли, аж назустріч їм Лис.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Київ на ярмарок.

– Візьми й мене з собою.

– Ходи, кумочку.

Ішли вони, йшли, аж назустріч їм Заєць.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Київ на ярмарок.

– Візьми й мене з собою.

– Ходи, небоже.

Ось вони всі йдуть. Ішли, йшли, аж під ніч наскочили на яму, глибоку та широку. Кабан скочив – не перескочив, а за ним і всі інші поскакали і всі разом у яму попадали. Що робити, мусять ночувати. Зголодніли вони, а вилізти нема куди, їсти нема чого. От лис і надумав.

– Нумо, – говорить,– пісні співати. Хто найтонше голосом потягне, того ми й з’їмо.

От вони й затягли. Вовк, звісно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше: о-о-о! Лис іще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсім тоненько запищав: і-і-і! Кинулися всі на бідолашного Зайчика, розірвали його та й з’їли. Та що там їм із того Зайця за ситість? Ще не розвиднілось гаразд, а вже всі вони такі голодні, що ледве дихають. Знов Лис загадує:

– Нумо пісні співати. Хто найгрубше голосом потягне, того ми й з’їмо.

Почали співати. Хотів Вовк тонесенько затягнути, та як не завиє грубо: у-у-у! Тут кинулися на нього та й зараз його роздерли.

Лишилися ще два: Кабан і Лис. Поділилися вони Вовковим м’ясом. Кабан швидко з’їв свою часть, а Лис трошки з’їв, а решту сховав під себе. Минув день, минув другий, Кабан голодний, нема що їсти, а Лис усе в куточку сидить, витягає по шматочку Вовкового м’яса та й їсть.

– Що се ти, кумочку, їси? – питає його Кабан.

– Ой, кумочку, – зітхає Лис. – Що маю робити! Свою власну кров п’ю з великого голоду. Зроби й ти так само. Прокуси собі груди, висисай помалу кров, то побачиш, що й тобі легше стане.

Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами, зараз розпоров собі груди, та поки дійшов до того, щоб напитися своєї крові, то й увесь кров’ю підплив та й став зовсім небіжчик. От Лис тоді й кинувся на його м’ясо і ще кілька день мав що їсти. Та далі не стало й Кабанового м’яса. Сидить Лис у ямі, і знов йому голод допікає. А над тою ямою стояло дерево, а на дереві Дрозд гніздо в’є. Дивиться Лис на нього, дивиться з ями, а далі почав промовляти:

– Дрозде, Дрозде, що ти робиш?

– Гніздо в’ю.

– Нащо тобі гніздо?

– Яєць нанесу.

– Нащо тобі яєць?

– Молоді виведу.

– Дрозде, Дрозде, коли ти мене з сеї ями не видобудеш, то я твоїх дітей поїм.

– Не їж, Лисику, зараз тебе виведу, – проситься Дрозд.

Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От він щодуху полетів лісом, почав збирати патички, гіллячки та все в яму кидає. Кидав, кидав, поки Лис по тих патичках із ями не виліз. Думав Дрозд, що він піде собі геть, та де тобі! Лис ляг під Дроздовим деревом тайговорить:

– Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?

– Вивів.

– Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоїх дітей поїм.

– Не їж, Лисику, вже я тебе нагодую.

Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса нагодувати. Далі надумав і каже Лисові:

– Ходи зо мною!

Вийшли вони з лісу, а попід лісом польова доріжка йде.

– Лягай тут у жито, – каже Дрозд Лисові, – а я буду міркувати, чим тебе нагодувати.

Бачить Дрозд, а доріжкою баба йде, чоловікові в поле полуденок несе. Скочив Дрозд у калюжку, у воді обмочився, в піску обтатлявся та й бігає по доріжці, перхає сюди й туди, немов зовсім літати не може. Бачить баба – пташина мокра та немічна.

«Дай, – думає, – зловлю отсю пташину, принесу додому, буде забавка для дітей».

Підбігла трохи за Дроздом – він біжить, перхає, та не летить. От вона поставила кошик з горнятками на доріжці, а сама давай Дрозда ловити. А Дрозд то підбігає, то підлітає, а все далі та далі, а баба все за ним та за ним. Нарешті, бачачи, що вона відбігла вже досить далеко від свойого кошика, знявся вгору та й полетів. Баба тільки рукою махнула та й вертає назад до кошика. Ба, ба, ба! Там застала добрий празник. Поки вона бігала за Дроздом, а Лис тим часом вискочив із жита та до горняток. Повиїдав усе чисто, решту порозливав, а сам драла.

Сидить дрозд на дереві та й в’є гніздо, аж тут зирк, а Лис під деревом.

– Дрозде, Дрозде, – говорить Лис, – чи вивів ти мене з ями?

– Вивів, Лисику.

– А нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Ну, тепер же напій мене, а то я твої діти геть поїм.

– Не їж, Лисику, я тебе напою.

Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як би йому Лиса напоїти. Далі надумав і каже Лисові:

– Ходи зо мною!

Вийшли з лісу знов на ту саму польову доріжку.

– Лягай тут у жито, – каже Дрозд Лисові, – а я буду міркувати, чим тебе напоїти.

Бачить Дрозд, а доріжкою чоловік їде, бочку води везе капусту підливати. Підлетів Дрозд, сів коневі на голову, дзьобає.

– А тю! – крикнув чоловік та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловік луснув батогом коня по голові. Мов нічого й не бувало, сів собі Дрозд на другого коня да й дзьобає його в голову. Знов замахнувся чоловік і знов луснув коня по голові. Розлютився чоловік на Дрозда.

«От каторжна пташина! – думає собі. – І чого вона прив’язалася!»Дрозд тим часом сів на бочку з водою та й дзьобає собі.

«Чекай же ти», – думає чоловік та несподівано як вихопить ручицю з воза, як не лусне по бочці! Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю і вся вода з неї вилилася та потекла здоровою річкою по дорозі. Вискочив Лис із жита, напився доволі, а чоловік, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку і поїхав додому.

Сидить Дрозд на дереві та й в’є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.

– Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?

– Вивів.

– Нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Напоїв ти мене?

– Напоїв.

– Ну, а тепер посміши мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.

– Не їж, Лисику, я тебе посмішу.

Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмішити, а далі й каже:

– Ходи зо мною!

Вийшли з лісу знов на польову доріжку. Лис засів у житі та й жде. Аж ось їде дорогою той сам чоловік, що вперед їхав з водою: сам сидить напереді, а ззаду сидить його синок з паличкою в руці. Підлетів Дрозд, сів на плече чоловікові та й дзьобає.

– Ой тату, – каже хлопець,– на вас птах сидить! Не воруштеся, я його заб’ю.

Ще старий не вспів гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою – лусь батька по плечу! Дрозд тільки фуркнув, а по хвилі сів на друге плече чоловікове. Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу.

– Ой сину, що се ти робиш? – крикнув батько.

– Цитьте тату! Якась пташка все сідає на ваші плечі, я її мушу зловити.

– То лови, а не бий! – з болю кричить батько.

Політав, політав Дрозд та й сів старому на голову та й дзьобає його солом’яну крисаню, немов тут йому й місце. Махнув хлопець долонею, щоб його спіймати – фуркнув Дрозд. Сів удруге, знов хлопець на нього намірився рукою – знов надармо.

«Чекай же ти, бісова птице! Вже я тебе почастую!» – подумав хлопець. І коли Дрозд утретє сів на батькову голову, він, не тямлячи гаразд, що робить, як не замахнеться палицею, як не трісне старого по голові, аж тому світ замакітрився. Дрозд фуркнув і полетів собі геть. А Лис, сидячи в житі, дивився на се все і аж за живіт держався зо сміху над Дроздовими штуками.

Бачить Дрозд, що Лис такий радий, і відітхнув свобідно.

«Ну, – думає собі, – тепер чень дасть мені спокій, не буде моїм дітям грозити».

Та ледве він знов узявся будувати своє гніздо, аж зирк, Лис уже знов під деревом.

– Дрозде, Дрозде, – мовить Лис, – вивів ти мене з ями?

– Вивів.

– Нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Напоїв ти мене?

– Напоїв.

– Розсмішив ти мене?

– Розсмішив.

– Ну, а тепер ще мене постраш, бо коли ні, то я твоїх дітей поїм.

Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далі й каже:

– Що ж маю робити? Ходи зо мною, я тебе настрашу.

Веде Дрозд Лиса попід ліс дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сиділи в колибі, а пси бігали довкола череди, пильнували овець. Став Лис здалека, на краю лісу, та, побачивши псів, не хоче йти далі.

– Що, Лисику, страшно? – питає Дрозд.

– Ні, нестрашно, – каже Лис, – а тілько я втомився, не хочу йти далі.

– Як же ж я тебе настрашу, коли ти не хочеш далі йти? – питає Дрозд.

– Страш як знаєш, – мовить Лис, – але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дітей з кістками схрупаю.

– Добре, – каже Дрозд, – лягай же ти собі ось тут у жито і гляди, що я буду робити. А коли тобі почне бути страшно, то крикни мені, щоб я перестав.

Полетів Дрозд, сів собі на землі перед псами та й порпає землю лапками. Кинулися пси до нього, він підлетів, та зараз же сів знов недалеко того місця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис глядить, що з того буде, а того й не бачить, що пси підходять усе ближче та ближче. Далі Дрозд зривається з землі і, одним крилом треплючися, мов скалічений, починає летіти просто до Лиса. Пси за ним. Бачить Лис, що біда, як не схопиться з місця, як не крикне до Дрозда:

– Ну, що ж ти, дурню! Та бо ти направду псів не мене ведеш!

Тут його пси побачили. Як не кинуться за ним! Ледве Лис здужав пробігти кільканадцять кроків, уже пси здогонили його і роздерли. Таке-то,бачите: хто хитрощами та підступом воював, той від підступу й погиб.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дрозд та лис, І. Франко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дрозд та лис, І. Франко"