Читати книгу - "Маленький принц, Антуан де Сент-Екзюпері"

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ

Вибачте мені, діти, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене є серйозне виправдання: цей дорослий – мій найкращий друг. Є й друге виправдання: він може зрозуміти все на світі, навіть книжки для дітей. І, нарешті, третє: він живе у Франції, і йому там голодно й холодно. Він дуже потребує, щоб його втішили. Та якщо все це не може виправдати, то я згоден присвятити книжку тому хлопчикові, яким був колись цей дорослий. Усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає. Отже, я виправляю присвяту:

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ

коли він був маленьким.

Коли мені було шість років, у книжці під назвою «Невигадані пригоди» – в ній розповідалося про тропічні ліси – я побачив якось незвичайний малюнок. На малюнку величезний удав ковтав якогось хижого звіра. Ось копія того малюнка:

У книжці було сказано: «Удав ковтає свою жертву цілком, не розжовуючи. Після цього він не може поворухнутись і спить півроку, аж поки не перетравить їжу». Я багато думав про повне пригод життя джунглів і теж намалював кольоровим олівцем свій перший малюнок – малюнок №1. Ось що я намалював:

Я показав свій твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх. «А чому капелюх має лякати?» – відповіли мені. Але ж то був не капелюх. То був удав, який проковтнув слона.

Тоді я намалював удава в розрізі, щоб дорослим було зрозуміліше. Їм же завжди треба все пояснювати. Оце мій малюнок №2:

Дорослі порадили мені не малювати більше зміїв ні зовні, ані в розрізі, а краще цікавитись географією, історією, арифметикою і граматикою.

Отак і сталося, що в шість років я покинув блискучу кар'єру художника. Зазнавши невдачі з малюнками №1 і №2, я зневірився в собі. Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а діти дуже стомлюються весь час пояснювати і тлумачити їм.

Отож довелося мені обрати іншу професію, і я навчився водити літаки. Літав мало не по всьому світу. І географія, правду кажучи, мені дуже пригодилась. Я вмів з першого погляду відрізнити Китай від Арізони. Це дуже корисно, особливо тоді, коли вночі зіб'єшся з курсу.

За свій вік я стрічав багато всяких серйозних людей і мав з ними багато справ. Довго жив серед дорослих. Бачив їх зовсім близько. І від того моя думка про них не стала краща.

Коли мені траплявся дорослий, який, здавалося, мав Світлий розум, я цікавився його думкою про свій малюнок №1, який я назавжди зберіг. Я хотів дізнатися, чи Справді ця людина може зрозуміти. Але кожен дорослий завжди відповідав мені: «Це капелюх». Тоді я вже не розмовляв з ним ні про удавів, ні про тропічні ліси, ні про зірки. Я пристосовувався до його розвитку. Говорив з ним про гру в бридж і гольф, про політику і краватки. І дорослий був дуже задоволений, що познайомився з такою розсудливою людиною.

Так я жив самотнім життям, і не було нікого, з ким міг би по-справжньому поговорити, аж до аварії, якої я зазнав у Сахарі шість років тому.

Щось поламалось у моторі мого літака. Зі мною не було ні механіка, ані пасажирів, і я мав усе зробити сам, хоч ремонт був складний. Це для мене було питання життя або смерті. Питної води я мав од сили на тиждень.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тисячі миль від будь-якого людського житла. Я був ще самотніший, ніж той, хто після корабельної катастрофи опиняються на плоті серед океану. Уявіть же собі, як я здивувався, коли на світанку мене збудив чийсь дивний голосок.

Він сказав:

– Будь ласка... намалюй мені баранця.

– Що?

– Намалюй мені баранця...

Я скочив, наче мене грім ударив. Ретельно протер очі. Пильно подивився навколо. І побачив незвичайного хлопчика, що серйозно розглядав мене. Ось найкращий його портрет, який згодом мені пощастило намалювати. Тільки на моєму малюнку він, звичайно, далеко не такий гарний, як був насправді. Це не моя вина. Коли мені було шість років, дорослі відбили у мене віру в те, що я зможу стати художником, і я нічого не навчився малювати, окрім удавів – зовні і в розрізі.

Отож я круглими від подиву очима дивився на цю появу. Не забувайте, що я був за тисячі миль від будь-якого місця, де жили люди. А тим часом не схоже було, щоб цей хлопчик заблукав або до смерті стомився чи вмирав від голоду, спраги, а чи від страху. По його зовнішності зовсім не можна було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, за тисячі миль від населених місць. Нарешті мені вернулася мова, і я сказав:

– А... що ти тут робиш?

Тоді він знову попросив тихо і дуже серйозно:

– Будь ласка... намалюй мені баранця...

Таємнича поява так вразила мене, що я не наважився відмовитись. І хоч яким безглуздям це могло видатися тут, за тисячі миль від населених місць, коли на мене чигала смерть, я дістав з кишені аркуш паперу та ручку. Але в ту ж мить згадав, що вчився головним чином географії, історії, арифметики та граматики, – і сказав хлопчикові (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. Він одказав:

– Це нічого. Намалюй мені баранця.

Я ніколи в житті не малював баранів і тому відтворив ДЛЯ НЬОГО один з двох малюнків, які тільки й умів малювати: удава зовні. Я був дуже вражений, коли хлопчик відповів:

– Ні, ні! Я не хочу слона в удаві! Удав – дуже небезпечний, а слон надто великий. У мене все маленьке. Мені потрібен баранець. Намалюй баранця.

І я намалював.

Він подивився пильно та й каже:

– Ні! Цей баранець зовсім кволий. Намалюй іншого.

Я намалював.

Мій друг усміхнувся лагідно й поблажливо:

– Ти ж добре бачиш – це не баранець, а великий баран. У нього роги...

Тоді я намалював ще одного.

Але він забракував і цей малюнок.

– Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб довго жив.

Тоді, втративши терпіння – адже мені треба було якнайскоріше розбирати і лагодити мотор, – я надряпав оцей малюнок.

І сказав:

– Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, якого ти хочеш.

Я був страшенно здивований, побачивши, як засяяв мій юний суддя:

– Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато трави потрібно для цього баранця?

– А хіба що?

– Таж у мене дома все – маленьке...

– Йому, напевне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранця.

Хлопчик схилив голову над малюнком:

– Не такий він і маленький... Глянь! Він заснув...

Так я познайомився з маленьким принцом.

Минуло чимало часу, поки я зрозумів, звідки він узявся. Маленький принц про все розпитував мене, а моїх питань, здавалося, не чув. Тільки з випадково сказаних слів мені поступово все відкрилося. Так, уперше побачивши мій літак (я не малюватиму літака – для мене це надто складна річ), він запитав:

– Що це за штука?

– Це не штука. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.

І я з гордістю пояснив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

– Як! Ти впав з неба?

– Так, – скромно відповів я.

– О, це цікаво!

І маленький принц так голосно засміявся, що мене аж зло взяло. Я хочу, щоб до мого лиха ставилися серйозно. Потім він додав:

– Отже, і ти прибув із неба. А з якої планети?

От де розгадка його таємничої появи тут!

– Виходить, ти попав сюди з іншої планети? – різко спитав я.

Але він не відповів. Дивлячись на мій літак, він повільно хитав головою:

– На ньому ти не міг прилетіли здалеку...

І довго про щось думав. Потім вийняв з кишені мого баранця і почав розглядати цей скарб.

Уявляєте собі, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота згадка про «інші планети». Я спробував дізнатися більше:

– Звідки ж ти прибув, хлопчику? Де твій дім? Куди ти хочеш доставити мого баранця?

Він замислено помовчав, а тоді сказав:

– Добре, що ти дав мені ящик: уночі баранець там спатиме, це буде його будинок.

– Авжеж. І якщо ти будеш гарним хлопчиком, я дам тобі ще й мотузок, щоб прив'язувати його вдень. І кілок.

Мої слова, здається, неприємно вразили маленького принца.

– Прив'язувати? Яке безглуздя!

– Але ж якщо ти його не прив'яжеш, то він зайде бозна-куди і загубиться.

Мій друг знову зайшовся сміхом:

– Та куди ж, по-твоєму, він піде?

– Куди завгодно. Прямо перед собою, куди очі дивляться.

Тоді маленький принц серйозно зауважив:

– Це нічого, у мене там усе дуже маленьке.

І, можливо, трошки сумно додав:

– Якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш...

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({}); Шукаю друзів (Оксана Демченко)Чим хата багата. Розділ №6 – Молодець проти овець (Анатолій Григорук) 1 2 3 4 ... 9 $(document).ready(function(){ $('#rater').rater('//derevo-kazok.org/ajax/cGx1Z2lucy9yYXRlci9yYXRpbmdzLXBvc3QtYWpheC5waHA=', {maxvalue:5, style:'basic', curvalue:4, slug:'3153'});}) Середня оцінка: 4 жолудів. Кількість голосів: 8Поділіться в соцмережах: Більше цікавих матеріалівПро чорта і багацьку торбу (українська народна казка)Чабанова дудочка (російська казка)Жаба та віл (українська народна казка)Молодильна вода (українська народна казка)Про богатиря Сухобродзенка Івана й Настасю Прекрасну (українська народна казка)Старенькі з парасольками (Мануель Кофіньйо Лопес)Кіт, професор і дракони (Олена Скуловатова)Казка про силу характерницьку, богатиря Ахмеда і Грицька Кобилячу Смерть (Лірник Сашко)