read-books.club » Дитячі книги » Салатний віслюк, Брати Ґрімм 📚 - Українською

Читати книгу - "Салатний віслюк, Брати Ґрімм"

133
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Салатний віслюк" автора Брати Ґрімм. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Салатний віслюк, Брати Ґрімм» була написана автором - Брати Ґрімм, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Салатний віслюк, Брати Ґрімм" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

Жив колись молодий мисливець, вийшов він раз у ліс на полювання. На душі у нього було весело і радісно, він зірвав листочок, став на ньому насвистувати, але з’явилася раптом перед ним стара-стара, потворна стара, заговорила з ним і сказала:

– Добрий день, молодий мисливець! Ти он який веселий та задоволений, а я страждаю від голоду та спраги, подай мені милостиню.

Пожалів мисливець бідну стареньку, сунув руку в кишеню і подав їй що зміг. Зібрався він йти далі, але стара зупинила його і каже:

– Слухай, милий мисливцю, що я тобі скажу: хочу я за твоє добро зробити тобі подарунок. Йди далі своєю дорогою, але незабаром ти підійдеш до дерева, будуть сидіти на ньому дев’ять птахів, будуть вони тримати у кігтях плащ і виривати його один у одного. Ти візьми приклади рушницю і стріляй саме в середину: вони скинуть тобі плащ на землю, але ти попадеш в одного птаха, і він упаде мертвим на землю. Плащ ти візьми з собою, це плащ чарівний: якщо ти накинеш його собі на плечі, він виконає все, що ти забажаєш, і куди ти захочеш потрапити, там і опинишся. А із мертвого птаха ти дістань серце, проковтни його цілим, – і будеш кожного ранку, коли прокинешся, знаходити у себе під подушкою золотий.

Подякував мисливець віщунці і подумав про себе: «Чудові речі вона мені наобіцяла, якщо б тільки все це справдилося». Але не пройшов він і ста кроків, як почув угорі на гілках пташиний крик і щебет. Він подивився вгору і побачив табун птахів, які рвали дзьобами і кігтями якусь ковдру, кричали, клювали один одного і билися між собою, немов кожен з них хотів захватити її собі.

– Ось диви, – сказав мисливець, – виходить, як казала стара.

Він зняв з плеча рушницю, приклав її і вистрелив прямо в середину, і посипалося всюди пір’я. Миттю всі птахи із шумом розлетілися, але один упав мертвий на землю, і плащ теж упав на землю. Мисливець зробив так, як наказала йому стара: розрізав птаха, витяг у нього серце, проковтнув його, а плащ узяв із собою додому.

Другого ранку, тільки він прокинувся, згадав про обіцянку і вирішив її перевірити, чи справдилася вона. Він підняв подушку – і перед ним блиснув золотий. Наступного ранку він знайшов ще золотий, і так було щоранку, коли він прокидався. Він зібрав цілу купу золота, і нарешті, подумав: «Навіщо мені все це золото, якщо я сиджу вдома? Піду-но мандрувати, подивлюся, що в білому світі відбувається».

Попращався він із своїми батьком-матір’ю, взяв мисливську сумку і рушницю і вирушив мандрувати. Трапилося йому одного разу йти темним лісом, і коли той ліс скінчився, він побачив, що перед ним, на рівнині, стоїть високий замок. Стояла біля вікна замку стара з дівчиною дивовижної краси і дивилася вниз. А була та стара відьмою, і сказала вона дівчині:

– Он іде по лісі чоловік, у нього всередині знаходиться чарівний скарб; треба б цього чоловіка, мила доню, ввести в оману: тим скарбом нам більше треба володіти, ніж йому. У нього знаходиться пташине серце, і тому у нього кожного ранку під подушкою опиняється золотий. – Стара пояснила дівчині, як з цією справою впоратися, яку треба повести з ним гру і сказала розлючено: – А якщо ти мене не послухаєш, то погано тобі зроблю!

Підійшов мисливець ближче, побачив дівчину і сказав про себе: «Я так довго мандрував, що хотілося б мені, нарешті, відпочити, добре б зайти в цей прекрасний замок, адже грошей у мене багато». Але, щиро кажучи, причиною тому було те, що побачив він здалеку прекрасну дівчину.

Він увійшов у замок; його привітали там ласкаво і охоче пригощали. І ось минуло трохи часу, і він так закохався у відьмину доньку, що ні про кого іншого і думати не хотів, і все дивився їй в очі і виконував усе, що вона хотіла. І сказала тоді стара:

– А тепер треба відібрати у нього пташине серце, він і підозрювати не буде, якщо його втратить.

Вони приготували зілля, і коли воно було готове, стара налила його в келих, дала його дівчині, і та повинна була піднести його мисливцю.

– Візьми, мій милий, – сказала дівчина, – і випий за моє здоров’я.

Він узяв келих, і тільки випив напій, як миттю виплюнув серце. Дівчина повинна була потайки його понести, потім його проковтнути, тому що старій хотілося мати те серце. З того часу він перестав знаходити у себе під подушкою золоті, вони опинилися тепер під подушкою у дівчини, і кожного ранку стара той золотий забирала. А мисливець так шалено закохався у дівчину, що думав тільки про те, як би провести йому час разом з нею.

І сказала стара відьма:

– Пташине серце ми маємо, треба буде відібрати у нього і чарівний плащ.

Дівчина відповіла:

– Давай ми плащ залишимо йому, він уже втратив усе своє багатство.

Розсердилася стара і сказала:

– Та це ж плащ чарівний, такий рідко на світі відшукаєш, я повинна мати його, чого б мені це не коштувало.

Дала вона дівчині пораду, що їй треба робити, і заявила, що якщо вона її не послухається, то погано їй буде. Зробила дівчина так, як наказала стара. Стала вона якось біля вікна та почала дивитися в далечінь, немов вона дуже засумувала. Питає її мисливець:

– Чого ти стоїш тут така засмучена?

– Ах, мій коханий, – відповіла дівчина, – он стоїть гранатова гора, і знаходяться в ній прекрасні дорогоцінні камені. І у мене таке велике бажання їх мати, що коли я про це думаю, мені стає дуже сумно. Але хто може їх здобути? На ту гору можуть долітати хіба одні тільки птахи, а людині туди ніколи не дістатися.

– Якщо ти тільки через це і сумуєш, – сказав мисливець, – я твоє горе можу розвіяти.

Він обійняв дівчину, вкрив її своїм плащем і побажав потрапити на гранатову гору, – і миттю вони вже сиділи на її вершині. Усюди виблискували благородні камені, і бачити це було так радісно; і ось відібрали вони з них найкрасивіші і найкоштовніші. Але стара почала ворожити, – і раптом у мисливця обважніли очі. Він сказав дівчині:

– Давай трохи посидимо і відпочинемо, я так утомився, що стояти більше сил не маю.

Вони сіли на землю, і він поклав їй голову на коліна і заснув. Тільки він заснув, відв’язала дівчина у нього з плечей плащ, накинула його на себе, зібрала гранати і різні камені і побажала повернутися з ними додому.

Коли юнак прокинувся, він прийшов до тями і побачив, що кохана його ошукала і залишила його одного в диких горах.

– О, – сказав він, – як сильна на світі зрада! – І сидів він у розпачі та смутку, не знаючи, як йому тепер бути.

А належала ця гора диким та страшним велетням, вони там жили і займалися розбоєм. Просидів мисливець недовго і помітив, що до нього наближаються троє із них. Він ліг на землю, немов дуже міцно спить. Ось підійшли велетні, перший із них штовхнув його ногою і сказав:

– Що це за хробак лежить тут на землі і все поглядає?

Другий сказав:

– А ти його роздави ногою.

Але третій зневажливо зауважив:

– Чи варто це робити! Киньте його, хай собі живе; залишитися тут він все одно не зможе, а якщо підніметься на вершину гори, його підхоплять хмари і потягнуть за собою.

Поговорили вони так і пройшли повз, але мисливець ці слова добре запам'ятав; і як тільки велетні пішли, він підвівся і піднявся на вершину гори. Просидів він там деякий час, і ось підпливла хмара, схопила його і понесла. Хмара блукала деякий час по небу, потім почала опускатися, і спустилася над великим, обнесеним стіною містом, і мисливець м'яко опустився на землю, просто серед капустяних грядок та овочів.

Озирнувся мисливець і каже:

– От якби мені тепер чогось поїсти! Я так зголоднів, що йти далі мені буде важко, а тут не видно ні яблук, ні груш, ні ягід якихось, росте тільки зелень. Нарешті він подумав: «У крайньому випадку я міг би поїсти салат, – правда, він не дуже смачний, але він все ж таки мене підкріпить». Він вибрав собі гарний пучок і почав їсти; але тільки проковтнув він кілька листків, як раптом стало на душі так дивно, і він відчув, що зовсім змінився. У нього виросли чотири ноги, велика голова, два довгі вуха, – і він з жахом побачив, що перетворився на осла. А оскільки він все ще відчував великий голод і за його теперішньою натурою салат припав йому якраз до смаку, він взявся за нього з жадібністю.

Нарешті він потрапив на інший сорт салату, і тільки він трохи його поїв, як знову відчув перетворення, і до нього знову повернулася його людська подоба.

Приліг мисливець на землю, як слід виспався, і втома в нього пройшла. Прокинувся він другого ранку, зірвав пучок злого салату і пучок доброго салату і подумав: «Це допоможе мені досягнути свого і покарати невірність».

Він сховав обидва пучки салату, переліз через стіну і попрямував на пошуки замку своєї коханої. Він блукав кілька днів, але, на щастя, знайшов його знову. Він швидко пофарбував собі обличчя в смуглявий колір, і його не впізнала б навіть рідна мати, потім подався в замок і попросив там ночівлі.

– Я втомився, – сказав він, – і далі йти не можу.

Відьма запитала:

– Земляку, а скажи мені, хто ти такий? Чим ти займаєшся?

Він відповів:

– Я шкидкохід королівський, був посланий на пошуки найсмачнішого салату, що тільки росте на землі. І мені пощастило його знайти; тепер я несу його з собою, але сонце пече так сильно, що я побоююся, щоб ніжний салат не зів'яв, і не знаю, чи зможу його донести.

Як почула стара про смачний салат, їй захотілося його скуштувати, і вона сказала:

– Любий земляку, дай мені скуштувати цього чудового салату.

– Що ж, можна, – відповів він. – Я захопив із собою два пучки, один із них готовий вам віддати, – він розв'язав свою сумку і подав їй злий салат.

Відьма не підозрювала нічого поганого, і, коли побачила нову страву, у неї потекли слинки, і вона сама вирушила на кухню і почала його готувати. Коли салат був готовий, вона ніяк не могла дочекатися, доки він буде поданий на стіл, взяла два листочки й сунула їх в рот. Але тільки вона їх проковтнула, як утратила миттю свою людську подобу, перетворилася на віслюка і кинулася на двір. Прийшла на кухню служниця, бачить – стоїть приготовлений салат; хотіла була його віднести, але їй так захотілося його скуштувати, що вона, за своєю старою звичкою, з’їла кілька листків. Чари миттю подіяли, і вона теж перетворилася на віслюка і кинулася до старої, а таріілка з салатом упало на землю.

Швидкохід сидів у той час у красивої дівчини; салат ніхто не приносив, а дівчинці теж дуже хотілося його скуштувати, і вона спитала:

– А де ж салат?

Мисливець подумав: «А трава, мабуть, уже подіяла», і відповів:

– Я піду на кухню, спитаю.

Спустився він униз, бачить – бігають на дворі два віслюки, а салат лежить на підлозі.

– Добре, – сказав він, – дві свою частину вже отримали. – І він підібрав з підлоги листи салату, поклав їх на тарілку і приніс дівчині.

– Щоб ви довго не чекали, – сказав він, – я сам вам приніс цю смачну страву.

Вона з’їла салат і миттю, як і ті дві, втратила свою людську подобу, перетворилася на віслюка і побігла на двір.

Вмив тоді мисливець обличчя, щоб перетворені на віслюків могли його впізнати, спустився на двір і сказав:

– Тепер отримайте винагороду за вашу невірність.

І він прив’язав усіх трьох на мотузку, повів за собою й прийшов до млина.

Він постукав у віконце, висунув звідти голову мірошник і спитав, чого йому треба.

– Та ось є у мене три норовистих віслюки, – відповів він, – я не хочу їх тримати більше у себе. Якщо ви згодні взяти їх до себе, надати їм корм та хлів і поводитися з ними так, як я вам скажу, я заплачу вам за це скільки ви забажаєте.

Мірошник сказав:

– Що ж, я згоден. А як же я повинен з ними поводитися?

І мисливець пояснив, що старого віслюка, – а була то відьма, – він повинен бити тричі на день, а годувати один раз; віслюка молодше, – а була то служниця, – він повинен бити один раз у день, а годувати тричі; наймолодшого, – а була то дівчина-красуня, – бити не треба, а годувати її слід тричі на день, – мисливець ніяк не міг пересилити свого серця і допустити, щоб дівчину били. Потім він повернувся назад у замок, і там було все, що йому було потрібно.

Через кілька днів прийшов старий мірошник і сказав, що повинен, мовляв, доповісти, що старий віслюк, який отримував тільки побої, а корм один раз на день, помер.

– А два, що залишилися, – продовжував він, – хоча не померли ще й свій корм отримують тричі на день, але так засумували, що проживуть, мабуть, недовго.

Зжалівся тоді мисливець, гнів у нього минув, і він сказав мірошнику, щоб той привів їх сюди. Як тільки віслюки з’явилися, дав він їм поїсти салату, і вони знов перетворилися на людей. Кинулася прекрасна дівчина перед ним на коліна і сказала:

– Ах, мій коханий, пробачте мені все, що я зробила вам злого, це мене примушувала робити моя мати; це вийшло проти моєї волі, а я кохаю вас усім серцем. Ваш чарівний плащ висить тут, у шафі, а щоб повернути вам пташине серце, я вип’ю нудотних ліків.

Але на думці у нього було тепер зовсім інше, і він сказав:

– Нехай воно залишається у тебе, тепер мені це все одно, я хочу, щоб ти стала моєю вірною дружиною.

І ось відсвяткували вони весілля й прожили щасливо разом до самої смерті.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Салатний віслюк, Брати Ґрімм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Салатний віслюк, Брати Ґрімм"