Читати книгу - "Хитре зайченя, Богдан Раш"

Жила в одному лісі родина: мама-Зайчиха, тато-Заєць і дітки-зайчатка – маленькі хлопчики й дівчатка. Сім’я була дуже дружня та роботяща. Щоранку татко з синочками вирушали на пошуки їжі, а мама з донечками поралися в хатинці. І все було б добре, якби не з’явився в тому лісі злий Вовк із хитрою Лисицею. Помітили чепурненьку хатку, побачили, хто в ній мешкає, і почали розробляти план, як непомітно впіймати здобич. Руда була винахідливою, тому запропонувала: – Ходімо в поле, назбираємо капусти та моркви, потім залишимо біля домівки вухатих і почекаємо, доки вони кинуться до нашого «подаруночка»! А тоді, сірий, хапаймо простаків, скидаймо в мішок і мерщій додому! – Ґеніально, люба подружко, – промовив, облизуючись, голодний Вовк. Сказано – зроблено. На світанку принесли заячі ласощі, розклали під віконечком, а самі заховалися в кущах. Чекати довелося недовго… Куцохвості прокинулися й відчули знайомий аромат. – Так смачно пахне! – з насолодою вдихав повітря Заєць. – Сама не збагну, – здивувалася дружина. Малі кинулися до віконця й побачили там справжній скарб! Чого тільки не було: й капуста, й морква, й соковита конюшина… – Татку! Матусю! Дивіться, які ласощі розкидані біля нашого будинку. Мерщій надвір! А одне зайченя було дуже кмітливим і миттю збагнуло, що тут пастка! Пухнастик спробував переконати рідних, але де там! Ніхто навіть слухати не захотів. Усі вибігли на подвір’я і кинулися до їжі. Лисиця з Вовком на це й розраховували. Переловили довговухих – і бувай! Чує зайча, що якось тихо стало за вікном, немає радісних вигуків і метушні. Вийшов маленький на ґанок – нікого немає! Заплакав бідолашний: – Де мої рідненькі? Цієї миті підлетіла Сорока-білобока, що, як завжди, все бачила. – Послухай мене, Вуханчику, – заскрекотала пташка. – Сльозами горю не допоможеш! Вовку та Лисиці поталанило зловити твоїх родичів. Тепер поміркуй, як злодіїв обвести навколо пальця. Я ж допоможу їх знайти. А тим часом хижаки готувалися до ситного обіду. Руда розпалювала піч, а сірий гострив ножі. Злодюги ковтали слинку, уявляючи, якої смакоти зараз наїдяться, аж раптом почули, що у віконце хтось стукає. – Поглянь-но, кумасю, хто там завітав. – Не повіриш, сірий, – радісно повідомила Лиска. – До нас прийшло ще одне апетитне зайченятко! – То чого ж стоїш?! Запроси гостя до хати! – зловтішно зареготав зубатий. Хижаки вибігли надвір, навіть дверей не зачинили. А хитре зайчисько тільки на це й розраховувало! Як дало дьору, а Вовк із Лисицею кинулися наздоганяти. Та поки вони петляли лісом, зайці спокійно повернулися додому. Невдовзі й малий розумник прибіг. Хоч і втомився сміливець, одначе почувався справжнім героєм! Ото були веселощі! Навіть Сорока-білобока жваво витанцьовувала гопака на гілці. А голодні й розлючені Лисиця та Вовк залишилися ні з чим.