read-books.club » Дитячі книги » Три маленькі лісовички, Брати Ґрімм 📚 - Українською

Читати книгу - "Три маленькі лісовички, Брати Ґрімм"

110
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Три маленькі лісовички" автора Брати Ґрімм. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Три маленькі лісовички, Брати Ґрімм» була написана автором - Брати Ґрімм, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Три маленькі лісовички, Брати Ґрімм" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

Жив собі один чоловік, і померла в нього дружина; і жила жінка, і помер у неї чоловік; мав чоловік дочку, і жінка теж мала дочку. Дівчата були між собою знайомі, і ходили разом гуляти, і зайшли якось до тієї жінки в дім. От вона й каже дочці отого чоловіка:

– Послухай, скажи-но своєму батькові, що я хочу одружитися з ним, і вже будеш ти в мене щодня в молоці купатися та вино попивати, а дочка моя нехай у воді купається і п'є саму тільки воду.

Повернулася дівчина додому і розповіла батькові те, що їй звеліла передати жінка. Говорить батько:

– Як же мені бути? Адже одруження одночасно і радість і мука.

І от, не знаючи, що вирішити, зняв він з ноги чобіт і каже.

– Візьми-но цей чобіт – у ньому підошва дірява, віднеси його на горище, повісь його на великий гвіздок і налий у середину води. Якщо вода з нього не просочиться, то доведеться мені вдруге одружитися, а просочиться – так не стану одружуватися.

Дівчина зробила, як було їй наказано; але від води дірка в чоботі затягнулася, і чобіт виявився до вінців наповнений водою. І розповіла дівчина батькові, що йому на долю судилося. Ото поліз сам на горище та бачить, що дочка говорить правду; пішов він до вдови свататись, і незабаром весілля відбулося.

Наступного ранку встали обидві дівчини, бачать – стоїть перед батьковою дочкою молоко, щоб митися, і вино, щоб пити, а перед дочкою жінки – вода для вмивання та вода для пиття. Другого ранку бачать – стоїть вода для миття та для пиття і перед батьковою дочкою, і перед дочкою жінки. А третього ранку – дивись, стоїть вода і для миття і для пиття перед батьковою дочкою, а молоко для миття та вино для пиття – перед дочкою жінки; так пішло воно й далі.

Смертельно зненавиділа мачуха пасербицю і не знала, що й придумати, щоб було їй з дня на день усе гірше й гірше. А була вона до того ж заздрісна: адже пасербиця була і мила, і вродлива, а рідна її дочка потворна й гидка.

Одного разу взимку, коли настали люті морози і все навкруги позамерзало, гори й долини засипало снігом, пошила мачуха вбрання з паперу, покликала дівчину й каже:

– Одягни це плаття, та йди в ліс і принеси мені повний козубок суниць: мені хочеться ягід поїсти.

– Господи, та ж узимку суниці не ростуть, – промовила дівчина, – адже земля вся промерзла і снігом укрита. І чому я мушу йти в паперовому платті? Надворі ж так морозно, що аж дух спирає, вітер продує мене наскрізь, а колючий терник розірве мені одяг.

– Ти що це? Перечити мені здумала? – сказала мачуха. – Іди швидше і не смій мені й на очі показуватися, поки не набереш повний козубок суниць.

Потім дала їй ще шматок черствого хліба і сказала:

– От цього тобі вистачить на цілий день, – а сама подумала: «Надворі ти замерзнеш і з голоду загинеш та й більше не з'явишся перед моїми очима».

Дівчина послухалася, наділа паперове плаття і вийшла з дому з козубком. А навколо самі тільки сніги та снігові простори й далі, і жодного зеленого стебельця не видно.

Прийшла вона в ліс, бачить – стоїть маленька хатинка, і виглядають з неї три маленькі лісовики. Вона побажала їм доброго дня і несміливо постукала в двері. Лісовики крикнули: «Заходь!», і вона ввійшла до кімнати й сіла на лавку біля пічки: їй хотілося зігрітись і з'їсти свій шматочок хліба. А маленькі чоловічки й говорять:

– Дай і нам трошки.

– З охотою, – відповіла вона й розломила свій шматок хліба надвоє та й віддала їм половину. А вони потім питають:

– Що ти робиш отут, у лісі, в твоєму тоненькому платті серед зими?

– Ах, – відповіла дівчина, – я мушу набрати повний козубок суниць, а без цього мені додому повертатися нізащо не можна.

Коли вона з'їла свій шматок хліба, вони дали їй мітлу і сказали:

– А тепер підмети сніг біля чорних дверей хатинки.

Вона вийшла, а маленькі чоловічки почали між собою говорити: «Що б нам їй подарувати, адже вона така старанна й добра, і хлібом своїм щедро з нами по-ділилася».

І сказав перший з них:

– Я обдарую її тим, що буде вона з дня на день ставати все кращою.

Другий сказав:

– Я обдарую її тим, що будуть у неї з рота, тільки скаже вона слово, падати червінці.

Сказав третій:

– А я обдарую її тим, що з'явиться король і одружиться з нею.

Виконала дівчина те, що сказали їй маленькі чоловічки, підмела мітлою сніг біля хатинки, і, як ви думаєте, що ж вона знайшла? Стиглі суниці! Зовсім темно-червоні продиралися вони з-під снігу.

І набрала дівчина на радощах повний козубок; подякувала маленьким лісовикам, попрощалася з кожним з них за руку і побігла додому, бажаючи принести мачусі те, що вона веліла.

От повернулася вона додому і тільки сказала «добрий вечір», як відразу ж випав у неї з рота червінець. Потім вона розповіла, що сталося з нею в лісі, і при кожному слові падали в неї з рота червінці, так що незабаром уся кімната була ними вкрита.

– Подивіться-но на це чванство! – закричала її зведена сестра. – Так грошима й шпурляє. – Але потай вона їй заздрила, і захотілося їй теж піти в ліс по суниці.

А мати їй у відповідь:

– Ні, мила донечко, надворі занадто холодно, ти можеш замерзнути.

Але та все не давала їй покою, і мати, нарешті, погодилася, пошила їй розкішну хутряну шубку і дала їй на дорогу хліб з маслом і пиріжки.

Вирушила дівчина в ліс і пішла прямо до тієї маленької хатинки. Три маленькі чоловічки знову виглядували з віконечка, але вона з ними не привіталася і, не дивлячись на них та не сказавши їм і слова, вдерлася до приміщення, розсілася біля пічки й почала жувати свій хліб з маслом і пиріжки.

– Дай і нам трошки, – вигукнули маленькі чоловічки.

Але вона їм відповіла:

– Мені й самій ось не вистачить, чого ради буду я ще з іншими ділитися?

Коли дівчина поїла, вони сказали:

– Ось тобі мітла, вимети чисто перед чорними дверима.

– Еге, та метіть ви самі! – відповіла вона. – Я вам не служниця. – А коли вона зрозуміла, що вони дарувати їй нічого не збираються, вона пішла від них.

І почали говорити між собою маленькі лісовики: «Що б це їй таке подарувати за те, що вона така зла?»Перший сказав:

– Я обдарую її тим, що буде вона з кожним днем усе потворніша.

Другий сказав:

– Я обдарую її тим, що при кожному слові, яке вимовить вона, буде в неї з рота вискакувати жаба.

А третій сказав:

– А я нагороджу її тим, що помре вона лютою смертю.

Стала дівчина шукати суниці, але не знайшла жодної ягідки і повернулася роздосадувана додому. Тільки вона відкрила рот, щоб розповісти матері, що сталося з нею в лісі, як почало вискакувати в неї з рота при кожному слові по жабі, і всі відчули до цієї дівчини огиду.

Почала мачуха ще сильніш, як раніше, злитися на свою пасербицю і придумувати, як би їй досадити, а пасербиця ставала з кожним днем усе краща й краща.

Нарешті дістала мачуха казан, поставила його на вогонь і почала кип'ятити в ньому пряжу. Коли та проварилася, звалила вона пряжу на плечі бідної дівчини, дала їй у руки сокиру і наказала йти на річку вирубати в ній ополонку і добренько полити пряжу.

Дівчина послухалася, пішла й вирубала в кризі ополонку. Але, коли вона колола лід, під'їхала пишна карета з королем. Карета зупинилася, і король запитав:

– Дитино моя, ти хто така і що ти тут робиш?

– Я бідна дівчина, мию пряжу.

Король її пожалів і, побачивши, що вона така гарна, сказав:

– Хочеш, поїдемо разом зі мною?

– Ох, з великим бажанням! – відповіла вона, зрадівши, що їй не доведеться йти назад до мачухи й сестри.

І вона сіла в карету і поїхала разом з королем. Прибули вони в його замок і відсвяткували там пишне весілля, і було це їй у нагороду від маленьких лісних чоловічків.

Через рік народила молода королева сина; і коли мачуха почула про таке велике щастя, то прийшла з своєю дочкою в замок, ніби бажаючи її провідати. Але саме на ту пору король кудись відлучився і при ній не було нікого; тоді схопила зла жінка королеву за голову, а дочка взяла її за ноги, вони підняли її з ліжка й кинули через віконце у річку. Потім у постіль лягла мачушина дочка, а стара вкрила її з головою ковдрою. Повернувся король, і захотілося йому поговорити з дружиною, але стара закричала:

– Тихіше, тихіше, зараз не можна, вона лежить у великому поту, нині її треба залишити в спокої.

Король, не підозрюючи нічого поганого, прийшов тільки наступного ранку, і коли він заговорив з дружиною, то при кожному слові вискакувала в неї з рота жаба, а раніш бувало падав червінець... Тоді король спитав, що це означає, і стара пояснила, що це в неї, мовляв, від рясного поту і що це швидко мине.

А серед ночі побачив кухарчук, як припливла водостічною канавою якась качка і промовила:

– Королю, як ти поживаєш?

Не спиш чи спочиваєш?

І тому, що він не давав відповіді, то качка запитала:

– А як мої гості, сидять?

Відповів їй кухарчук:

– Ні, вони міцно сплять.

Почала вона тоді питати:

– А як мій рідний синочок?

І відповів кухарчук:

– Він спить собі в колисці всю нічку.

І обернулася тоді качка на королеву і ввійшла в замок, погодувала дитинку, поколисала її в колисочці, вкрила її і знову попливла канавою. Так з'являлася вона підряд дві ночі, а на третю сказала кухарчукові:

– Іди й скажи королю, щоб він узяв свій меч і тричі змахнув ним наді мною на порозі.

Побіг кухарчук і розповів про це королю. З'явився король і тричі змахнув мечем над привидом; і тільки змахнув у третій раз, раптом бачить – стоїть перед ним його дружина, жива й здорова, як і раніше...

І був король у великій радості, але протримав королеву у потаємній кімнаті до неділі, коли повинні були хрестити дитину. А як охрестили її, король спитав у старої:

– Що треба зробити з людиною, яка стягує когось з ліжка і кидає його у воду?

– Ніщо інше, – відповіла старуха, – як посадити такого лиходія в бочку, втикану гвіздками, і скотити її з гори в річку.

І сказав король:

– Ти сама собі винесла вирок.

І він звелів принести бочку, втикану гвіздками, і посадити в неї стару з дочкою. Забили бочку наглухо і спустили з гори, і покотилася вона просто в річку.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три маленькі лісовички, Брати Ґрімм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Три маленькі лісовички, Брати Ґрімм"