read-books.club » Зарубіжна література » Як написали першого листа, Кіплінг Редьярд 📚 - Українською

Читати книгу - "Як написали першого листа, Кіплінг Редьярд"

76
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Як написали першого листа" автора Кіплінг Редьярд. Жанр книги: Зарубіжна література. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Як написали першого листа, Кіплінг Редьярд» була написана автором - Кіплінг Редьярд, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Як написали першого листа, Кіплінг Редьярд" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2
Перейти на сторінку:

Колись дуже давно, ще в незапам'ятні часи, жив на світі доісторичний чоловік. То був не ют, і не англ, і навіть не дравід, серденько моє, хоч він міг бути і ютом, і англом, і навіть дравідом. Але це байдуже. Він був просто первісним чоловіком, і жив печерно в первісній Печері, і майже не носив одягу, і не вмів ні читати, ні писати, та ще й не хотів цього вміти, і коли не бував голодний, то почувався цілком щасливо. Звали того чоловіка Тегумай Бопсулай, що означало: "Чоловік-який-спершу-зважає— а-потім-ступає", але ми, серденько моє, зватимемо його просто Тегумай — так коротше.

І була в нього дружина, яку звали Тешумай Тевіндроу, що означало: "Жінка-яка-спершу-питає-а-потім-зважає", але ми, серденько моє, зватимемо її просто Тешумай — так буде коротше.

І була в нього мала донечка, на ім'я Теффімай Металлумай, що означало: "Маленька-пустунка-яка-заслуговує-шльопанців", але я її зватиму просто Теффі.

Дуже любив свою донечку Тегумай Бопсулай, так само дуже любила її мама — Тешумай Тевіндроу, а тому й шльопали її куди рідше, ніж вона того заслуговувала, й усі троє жили дуже щасливо.

Як тільки Теффі навчилася тупцяти ніжками, вона всюди почала ходити зі своїм татом Тегумаєм.

І часом вони не поверталися додому в свою Печеру, аж поки їх не заганяв туди голод, і тоді Тешумай Тевіндроу казала:

— Де ж це вас обох носило? Ах, як замурзались! Їй-право, Тегумай, ти нітрішечки не кращий за мою Теффі.

Ну, а тепер наставляй вуха і слухай!

Одного дня Тегумай Бопсулай пішов через Боброве болото на річку Вагай набити остенем коропів на обід, і Теффі теж пішла разом з ним. Остень у Тегумая був дерев'яний, з акулячим зубом на кінці, і не встиг Тегумай убити хоча б одну рибину, як ненароком зламав його, надто сильно вдаривши об дно ріки.

Вони зайшли дуже далеко від дому (і, звісно, прихопили із собою сніданок у маленькій торбинці), а Тегумай забув узяти запасного остеня.

— От тобі й риба! — сказав Тегумай. — Пів дня доведеться згаяти, щоб полагодити остень.

— А вдома лишився твій великий остень, — сказала Теффі. — Дозволь, я збігаю в Печеру й візьму його в мами.

— Це надто далеко для твоїх малих товстеньких ніжок, — відповів Тегумай. — До того ж ти можеш провалитися в болото й потонути. Обійдемося як-небудь.

Він сів, витяг маленьку шкіряну торбинку, наповнену оленячими жилами, ремінцями, кавалочками воску та шматочками смоли, і заходився лагодити остень. Теффі й собі присіла, опустила ногу у воду, підперла рученятами щічки і глибоко замислилась.

Згодом вона сказала:

— Слухай, татку, правда ж, це свинське діло, що ми з тобою не вміємо писати? От коли б уміли, то послали б зараз листа, і нам принесли б нового остеня.

— Теффі, — відповів Тегумай, — скільки я вже тобі казав, щоб ти говорила культурніше. "Свинське діло" — то некультурний вираз, хоч було б справді дуже непогано, коли б ми могли, як ти кажеш, написати додому.

Саме в цей час понад річкою проходив Незнайомець, але він був з племені Тівора, що жило далеко звідси, й не розумів жодного слова з мови племені Тегумая. Він зупинився на березі й усміхнувся до Теффі, бо вдома в нього теж була маленька донечка.

Дивіться такожРедьярд Кіплінг — Як виникли броненосціРедьярд Кіплінг — Тисячний (переклад В. Гречки)Редьярд Кіплінг — Як Метелик тупнувЩе 43 твори →Біографія Редьярда Кіплінг

Тегумай витяг із своєї торбинки міток оленячих сухожиль і взявся зв'язувати остень.

— Підійди ближче, — сказала Теффі. — Ти знаєш, де живе моя мама?

Але Незнайомець сказав лише "Ам!" — він же був, як ти знаєш, з племені Тівора.

— От недогадливий! — крикнула Теффі і навіть тупнула ніжкою, бо побачила табунець великих коропів, що плив проти течії саме тоді, як тато не міг ужити свого остеня.

— Не чіпляйся до дорослих, — сказав Тегумай.

— Я не чіпляюсь, — відповіла Теффі. — Я тільки хочу, щоб він зробив те, що я хочу, а він не хоче мене зрозуміти.

— Ну, то не заважай мені, — сказав Тегумай, затягуючи оленячі сухожилля і притримуючи їх кінчики зубами.

Незнайомець — а це був справжній тіворець — сів на траву, і Теффі показала йому, що робить її татусь.

Незнайомець подумав:

"Яке дивне дівча. Тупає на мене ніжкою і корчить мені гримаси. Мабуть, це донечка отого благородного Вождя, такого великого, що він навіть не звертає на мене уваги".

І він усміхнувся ще привітніше.

— Слухай, — сказала Теффі, — я хочу, щоб ти пішов до моєї мами, бо в тебе ноги довші за мої, і ти не провалишся в Боброве болото. Ти попросиш татового остеня, отого, що з чорним держаком, — він висить у нас над вогнищем.

Незнайомець (а це ж був тіворець) подумав: "Дивна, дуже дивна дівчинка! Вона розмахує рученятами й кричить на мене, але я не розумію жодного слова з того, що вона каже. Однак я дуже боюсь, що отой гордівливий Вождь — Чоловік-що-обертається-до-гостя-спиною — розгнівається, якщо я не здогадаюсь, чого вона хоче".

Він підвівся, відірвав від берези великий гладенький шматок кори і дав його Теффі. Цим він хотів сказати, що в душі у нього немає нічого лихого і що серце його чисте, як біла березова кора. Але Теффі не так його зрозуміла.

— О! — вигукнула вона. — Тепер мені ясно. Ти хочеш знати, де живе моя мама? Звичайно, я не вмію писати, але я вмію малювати картинки, коли в мене є що-небудь гостре. Будь ласка, позич мені оцей акулячий зуб з твого намиста!

Незнайомець (а це ж був тіворець) нічого не відповів, і Теффі сама шарпнула його чудове намисто з черепашок, зерен та акулячого зуба.

Незнайомець (а це ж був тіворець) подумав:

"Це дуже й дуже дивна дівчинка! Акулячий зуб на моєму намисті — зачарований, і мені завжди казали, що коли хтось торкнеться до нього без мого дозволу, то одразу ж розпухне чи лусне. Але ж ця дівчинка не розпухає і не лускає, і отой поважний Вождь — Чоловік-що-дуже-зайнятий— своєю-справою — досі мене не помічає і, здається, не боїться, що дівчинка може розпухнути й луснути. Краще я буду ще чемніший".

Він дав Теффі акулячий зуб, а вона лягла на животик, задерла ніжки, як роблять деякі діти, що збираються малювати, лежачи на підлозі, і сказала:

— Я намалюю тобі кілька гарненьких картинок! Ти можеш дивитися мені через плече, тільки не підштовхни. Спершу я намалюю, як тато б'є остенем рибу. Правда, він не дуже схожий на себе, але мама впізнає, бо я намалювала зламаного остеня. Так, тепер я намалюю іншого остеня, того, що нам потрібен, він з чорним держаком. От тільки вийшло, ніби цей остень уп'явся татові в спину. Але це тому, що акулячий зуб випорснув, а березова кора не досить велика. Я хочу, щоб ти приніс нам цього остеня, і я намалюю себе, як я все це тобі пояснюю. Волосся в мене не стирчить так, як я намалювала, але це нічого, так його легше малювати. Тепер я намалюю тебе. Насправді ти дуже гарний, але я не зумію намалювати тебе гарно, і ти не ображайся. Ти ж не образився?

Незнайомець (а це ж був тіворець) усміхнувся. Він подумав:

"Десь, мабуть, точиться великий бій, і ця дивовижна дівчинка, яка взяла мій зачарований акулячий зуб і при цьому не розпухла й не луснула, наказує мені, щоб я покликав на допомогу все плем'я Великого Вождя. А він, безумовно, — Великий Вождь, інакше він помітив би мене".

— Дивися сюди, — сказала Теффі, малюючи старанно, але досить невміло. — Оце ти. У тебе в руці татусів остень, якого ти маєш принести сюди. Тепер я покажу, як знайти маму. Ти йтимеш, ітимеш, аж поки прийдеш до двох дерев (ось ці дерева), тоді зійдеш на гору (оце — гора), а тоді підеш через болото, в якому сила-силенна бобрів. Я не малювала цілих бобрів, бо я не вмію їх малювати, але я намалювала їхні голови. Та ти лише голови й побачиш, коли йтимеш через болото. Гляди ж не провались у нього! Ну, а наша печера одразу за Бобровим болотом. Насправді вона не така висока, як гора, але я не вмію малювати нічого маленьким. А ось біля печери моя мама. Вона дуже гарна. Вона найкраща з усіх мам на світі, але вона не образиться, що я намалювала її так невдало. Вона зрадіє, що я вмію малювати. Тепер, щоб ти не забув, я намалювала таткового остеня біля печери. Насправді він у печері, але ти покажеш мамі картинку, і вона винесе його. Ось я намалювала, як мама простягає руки: я знаю, що їй буде приємно тебе бачити. Правда ж, гарна картинка вийшла? Ти все зрозумів, чи я мушу пояснювати ще раз?

Незнайомець подивився на картинку і кивнув головою. Він подумав: "Якщо я не приведу на допомогу плем'я цього Великого Вождя, то його вб'ють вороги, які збігаються з усіх боків із списами. Тепер я розумію, чому Великий Вождь удає, ніби не помічає мене! Він боїться, що його вороги ховаються в кущах і можуть побачити, як він передає через мене доручення. Отож він повернувся до мене спиною, дозволивши мудрій і дивній дитині намалювати страхітливу картинку, щоб розповісти мені про його скруту".

— Що ти тут робила, Теффі? — спитав Тегумай.

Він уже полагодив остеня й обережно погойдував ним туди й сюди.

— Це мій секрет-сюрприз, татуню! — відповіла Теффі. — Ти не розпитуй мене зараз. Скоро про все сам дізнаєшся. Ти навіть не уявляєш, як здивуєшся, татку! Обіцяй, що ти дуже здивуєшся!

— Ну що ж, гаразд, — сказав Тегумай і пішов з остенем бити рибу.

Тим часом Незнайомець довго біг з картинкою в руках, аж поки зовсім випадково знайшов Тешумай Тевіндроу біля входу в печеру. Вона розмовляла з іншими доісторичними дамами, що прийшли до неї в гості на первісний сніданок. Теффі була дуже схожа на свою маму — ті ж самі брови та очі, — отож Незнайомець чемно усміхнувся й віддав Тешумай березову кору. Він біг так швидко, що аж захекався, ноги в нього були подряпані об колючки, але він все ж таки намагався бути ввічливим.

Побачивши картинку, Тешумай несамовито заверещала й кинулась на Незнайомця. Інші доісторичні дами в єдину мить збили його з ніг і всі шість сіли на нього вряд, а Тешумай почала тягати його за волосся.

— Це ж ясно, як ніс на обличчі цього Незнайомця, — сказала вона. — Він геть поколов мого Тегумая списами і так налякав Теффі, що в неї волосся стало дибом! Але йому й цього мало, він ще показує мені страхітливу картинку, де намальовано, як це все було зроблено. Подивіться!

І вона показала картинку всім доісторичним дамам, що терпляче сиділи на Незнайомцеві.

— Ось мій Тегумай з поламаною рукою. Ось йому в спину вгородився спис. Ось чоловік, що наготувався кинути свого списа. Ось іще один кидає списа з печери. А ось ціла зграя людей (насправді то були бобри Теффі, але вони дуже скидалися на людей), що підкрадаються до Тегумая ззаду.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як написали першого листа, Кіплінг Редьярд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як написали першого листа, Кіплінг Редьярд"