Читати книгу - "Канікули з близнятами, Стронг Джеремі"

Ознайомчий фрагмент.

Переклад Ореста Стадника

Капітан Тидокукурікаєшся і Василина Капустина!

Моя сестричка має морквяну ляльку. Чесно! Ляльку зі справжнісінької, щонайморквянішої морквини. У неї пишне зелене волосся, а одяг з ляльки Барбі. Сестричка зве її Василиною Капустиною. "Бо так звати мою подружку в садочку". пояснила вона нам з мамою.

— Але ж Василина не капуста! за уважив я, сміючись.

— Мабуть, ти мала на увазі Василина Морквина? мовила мама, але Помідорця рішуче замотала головою.

— Ні! Вона капустина! От я її зараз спитаю!

Сестричка пошепотілася з морквою і остаточно розвіяла наші сумніви:

— Василина каже, що вона капустина.

— А у твоєї подружки з садочка теж зелене волосся? поцікавився я.

— Припини кпити з Помідорці. Це ж трирічна дитина, штурхнула мене мама.

Ви здогадалися, що зелене Василинчине волосся це морквяна гичка. А ще ви, мабуть, подумали, що наша сімейка схиблена на овочах, бо чого це мою сестричку звуть Помідорця і чому вона грається морквяною лялькою!

Зараз усе поясню. Мої братик і сестричка близнята. Сестричку звуть Помідорця, а братика Сирочок. У них є й нормальні імена Ребекка і Джеймс, та оскільки вони з'явилися на світ у бусику, що розвозить піцу, татко назвав їх Сирочком і Помідорцею. Це був жарт, але жартівливі імена так їм па сують, що тепер усі називають їх саме так, навіть бабуся зі своїм чоловіком Ланселотом.

Що ж до морквяної ляльки, то це вже моя провина. Ми вирощуємо на грядках моркву, і якось я викопав одну кумедну морквину. Зверху вона звичайнісінька, але внизу її корінь розділився на дві рівненькі довгі ніжки. Я показав це диво Помідорці і сказав, що то морквина балерина. Відтоді сестричка з нею нерозлучна. Вона попроха ла намалювати на картоні смайлик, ми його вирізали і приладнали морквині личко.

Ми вирощуємо не лише моркву. У садку ми влаштували невеличке фермерське господарство. У нас є коза, кури і навіть черепаха. Ви скажете, що фермери не виро щують черепах, але от у нас одна росте. Це татусь розстарався. Той самий, що приду мав близнятам жартівливі імена на честь піци. У нього завжди повно несамовитих ідей. (Зате з ним весело!) Татусь каже, що Шумахер (так звати нашу черепаху) головний охоронець нашої ферми.

Відколи Шумахер з нами, у нас не зникла жодна капустина заявив татусь.

На що мама зауважила, що в нас і до того капуста не зникала.

Мій тато мастак вигадувати імена. Колись у нас був ручний алігатор Хрумайло (аж не віриться, що це правда!), а нашу козу тато назвав Посмітюхою (здогадайтеся, чим вона полюбляє ласувати?). Курям він теж дав імена. їх привезли кілька днів тому чотири курки і півень. Кури мали б нести яйця, але жодного яйця ми досі не бачили. Що мав би робити півень, я й гадки не маю. Єдине, що він робить зараз, горланить до світ сонця "кукуріку!" і будить всю околицю. Наш сусід пан Таґґ від цього не в захваті. Час від часу він забігає до нас і влаштовує вулканічні вистави (коли сусід дуже сердиться, то схожий на виверження вулкану).

Півня татко прозвав Капітан Тидокукурікаєшся, а всіх курей називає Кокоша Гриль. Йому здається, що це дотепно, але мама каже, що це жорстоко. Тато сміється то, мовляв, дурниці, кури все одно не розмовляють по-нашому, а мама каже, що коли б вони розмовляли, то сказали б йому, що він великий, страхітливий курожер. На це тато зауважив, що мама теж не проти поласувати курятиною, а мамуся відповіла на свій захист, що вона принаймні не називає курей кокошагрилями. Зрештою вони розреготалися. Мої батьки полюбляють отакі пришелепуваті суперечки.

— У кожному разі, вела далі, усміхаючись, мама. Ти не можеш їх усіх називати Кокоша Гриль. Може, близнята вигадають нашим курям імена? До речі, де це вони? Здається, малі виходили у двір разом з нами.

— Авжеж, виходили, сказав я. Мабуть, подалися до курочок.

З курника чулося голосне кудкудакання. За мить звідтіля вилетіла перелякана курка і кинулася, спотикаючись, навтьоки. Кудкудакання не вгавало, і невдовзі з курячої хатки вирвалися ще дві курки. Воші мали ображений і дещо скуйовджений вигляд.

— Здається, я знаю, де ці малі пройдисвіти, мовила мама з усмішкою. Ніколасе, тільки ти зможеш протиснутися в курячу хатку і врятувати нашу птицю від цих малих бузувірів.

От знову. У цьому домі мені постійно доводиться когось рятувати то від близнят, то від курей, то від татуся. Я зіщулився і проліз до нашого маленького курника. Коли очі звикли до темряви, я побачив близнят. Вони сиділи на курячих сідалах. Сирочок обома руками тримав останню курку і, здається, намагався познайомити її з Помідорциною морквяною лялькою.

— Це Василина Капустина, Сирочок помітив мене і засяяв від радості. Це моя курочка! Вона каже, що покатає Василинку на спині!

Помідорця заходилася вмощувати ляльку на спину курці, та Василина чомусь не трималася.

Ох, ну й комедія! Інколи мені здається, що вся наша сімейка несповна розуму. Пошесть, мабуть, пішла від тата і перекинулася на близнят. Ці двоє ще й ходити не вміли, а вже таке витворяли! Ви чули історію про знамениті сіднички мого братика? Ще голозадим немовлям Сирочок примудрився потрапити в головні новини країни. Після цього його сіднички стали "обличчям" компанії, що виробляє підгузки.

— Як твою курочку звати? — спитав я Сирочка.

— Кура Какура, відказав хихикаючи братик і кивнув на сестриччині джинсики. На штанцях красувалася велика буро-зелена пляма. Не важко було здогадатися, що це куряче самізнаєтещо.

— Це Какура зробила! похвалився Сирочок. Кура Какура! Кура Какура! і близнята радісно захихотіли.

Ну от. Тепер Василина Капустина, а точніше морквина в одязі ляльки Барбі, має подружку-курку, яка зветься Кура Какура. Щодо інших курей, то їх звуть Кокоша Гриль, Кокоша Нель і Кокоша Хороша. Тож тепер ви знайомі з усіма.

Прудконогий намет

Ого! Оце так переполох! Серед ночі в наш садок прокрався лис! Намагався вдертись до курника, та ми його прогнали. Тато каже, що лисюра подумки, мабуть, уже справляв бенкет з п'яти страв.

— На перше був би Капітан Тидокукурікаєшся, на друге Кокоша Гриль №1, потім Кокоша Гриль №2, далі Кокоша...

— Припини, Роне, урвала його мама. Лисячий бенкет ми уявили досить яскраво. Не варто перелічувати все меню.

— Що таке меню? Хочу меню! заявив Сирочок.

— О, починається! закотила очі мама. Я знала, що від цих курей будуть самі лише клопоти! Це все твоя провина!

Татові брови полізли на лоба.

— Моя провина? До чого тут я?

— Це ти завів курей!

— Ти ж сама послала мене по курячі яйця! виправдовувався тато.

— Так, Роне! Я попрохала купити кілька яєць, а ти припер стадо курей! наступала мама.

— Авжеж! не поступався татусь. Я виконав твоє прохання. Я купив курочок, а курочки, як відомо, виробляють яйця. До того ж свіжі.

— Ага, і скільки яєць вони виробили? Жодного. А тепер он ще й лис унадився. Добре, що сьогодні рудий отримав облизня, але будь певен він повернеться. Будуть нам тоді і кури, і яйця, і дірка від бублика.

На дірку від бублика в тата аргументів не знайшлося. Він насупився і мовчки вийшов геть. У такому настрої його краще не займати. Мені знайомий цей насуплений татів вираз. Він не означає, що тато ображений чи роздратований. Він означає, що тато снує якийсь хитромудрий план. Мій татусь мастак вигадувати геніальні плани.

Я ж казав! Не минуло й години, як тато повернувся, щоб представити свій блискучий план. Він намірився вартувати курей всю ніч.

— Але ж ти не можеш стовбичити там до ранку! пхекнула мама.

— Я не стовбичитиму, я лежатиму, відказав тато.

— Не мели дурниць! А як піде дощ? не вгавала мама.

— То й що! Я буду в наметі.

— Роне, у нас немає намету. нагадала мама.

— Авжеж, є! Я позичу у наших близнят?

Мама розреготалася.

— Роне, це ж дитячий іграшковий наметик! Такий слон, як ти, туди не влізе!

— Дурниці! Не такий вже я слон, як мене малюють, — тато не здавався.

Здалася мама. Вона похитала головою і вийшла в сусідню кімнату.

Тато зиркнув на мене.

— Не зважай, синку, на мамині кпини. Вона на таких речах не розуміється. От побачиш мій план блискуче спрацює.

Кажучи це, тато ствердно кивав головою, ніби намагався переконати ще й самого себе.

— До речі, похопився він, позич мені свого водяного пістолета. Коли з'явиться лис, я влаштую йому добрячий душ. Ти ж знаєш, що лиси, як і собаки, страшенно бояться води.

Тут уже я не стримав усмішки:

— Тату, здається, це коти бояться води!

— Справді? От чим лисиці схожі на котів вони не люблять води. А ще в них довгі хвости. Якби ти, Ніколасе, мав такого довгого хвоста, хіба б ти не боявся води? пожартував татусь.

— Не боявся б, коли б той хвіст був крокодилячим, відказав я. На мій жарт тато скривився і закивав на мене пальцем.

— Отакі ви, діти. Понавчаєтеся всякого у школі, а тоді присоромлюєте батьків своїми знаннями.

— Не подобається, коли я правий? запитав я з усмішкою.

— Подобається-подобаеться, усміхнувся тато у відповідь. Але ти краще скажи, чи можна погратися твоєю водяною пушкою.

— Авжеж, можна, погодився я.

Після вечері тато заходився напинати дитячий наметик біля ділянки, відгородженої для курей. Потім ми всі дивилися, як татусь намагався в нього залізти.

— Татко завеликий, сказала Помідорця.

— Татко затовстий, гукнув Сирочок.

— Я не товстий, озвався тато. Це намет якийсь мікроскопічний. Тут і миша не сховається!

Врешті тато сяк-так умостився, щоправда, його ноги, а також голова і плечі стирчали назовні. Намет прикривав лише середню частину тіла.

— Отак! похвалився татко. Бачите вліз!

Ми пирснули від сміху. Таке не часто побачиш!

— Смійтеся смійтеся! огризнувся тато. От побачите сьогодні на лиса чекатиме найбільший сюрприз у його житті!

— Ага! Слон у міні-спідниці з дитячого намету, зайшлася сміхом мама.

Зрештою ми дали татові спокій. Я пішов до своєї кімнати, вклався в .ліжко і швидко заснув. Однак невдовзі по півночі я прокинувся від неймовірного галасу, що долинав знадвору, та від яскравого світла, що пробивалося крізь штори. Здавалося на нас напали марсіани.

Я відхилив штору і визернув у двір. Наш садок був яскраво освітлений сусідським прожектором.

Містер Таґґ не лише найсердитіший на світі чоловік. Він також очолює місцеву дружину стеження за дотриманням правопорядку. Сусід постійно намагається когось заарештувати. Минулого тижня, проходячи повз його будинок, я загубив шматочок картопляного хрустика, і він намагався взяти мене під арешт за забруднення довкілля. А коли голуб з'їв хрустика, містер Таґґ намагався заарештувати і його за знищення доказів злочину.

Одним словом, наш сусід схиблений на безпеці й порядку, і тому він почепив два потужних прожектори попереду й позаду свого будинку. Містер Таґґ щоразу вмикає їх, коли йому здається, що поблизу чигають грабіжники-злочинці. Мабуть, і сьогодні він виявив у нашому садку якогось злодюгу.

Але послухайте, що я побачив. Довкола загону для курей бігав двоногий намет і відстрілювався водяним пістолетом від містера Таґґа, який силкувався його упіймати. Зрештою намет відчинив хвіртку, застрибнув у загін і спробував сховатися за курником.