Читати книгу - "Медовий Сухарик, Народні"

Жив на світі солодкий Сухарик. Він був смачнючим, бо спеченим з найкращих продуктів. Сухарик дуже собою пишався. Одне лише хвилювало красеня: одежа у нього була суха та порепана і щоб виглядати не таким черствим він кожен ранок змащував її медом. Отак і став він Медовим Сухариком. Всі дуже любили його за приємний медовий, солодкий запах. Та Сухарик так звик до цього, що вже не міг показатися комусь на очі, не намастившись медком.

От одного ранку спочивав він собі на тарілочці, що лежала на великому кухонному столі. Милувався собою та чепурився.

Поруч, у склянці парувало гаряче молоко. Виблискувала на ранішньому сонці Конфетниця і про щось перемовлялась з перламутровою Масляничкою. Неподалік потягувалась після сну чепурна Цукерничка.

- Ой, як же раненько, а треба нам прокидатись! – промовила вона. - А мені саме такий солодкий сон наснився, ніби зробили з цукру герненьку фігурку зайчика. Потім поставили у вітрину великого магазину солодощів. Усі любувались-любувались аж прицмокували. Потім підійшла до цукрового зайчика гарна панянка і взяла у руки... Аж тут, я прокинулась. Це ти, Сухарику, мене розбудив коли намащував свою шурхотливу скоринку медом, – пробурмотіла.

- Та це не навмисно. Я повинен виглядати дуже смачно, я ж найкращий Сухарик.

- Так, Сухарику, це правда. І мені б не завадило причепуритись.

А Молоко, уже все випарувало, заспокоїлось, хололо і тихенько задрімало.

- Доброго ранку! – почулось раптом.

До друзів наближалась солодка здобна Булочка з дочкою-Скибочкою. Обоє пухкенькі, біленькі та такі пахнючі, що у наших друзів аж дух забило.

- Доброго ранку! – відповіли вони.

Сухарикові відразу сподобалась дочка-Скибочка. Така вже була чепурненька та пишна.

- Приставайте до нашого гурту, – запропонував він новачкам.

- Ой, спасибі, який же ти галантний та чемний! – вигукнула мати-Булочка і попрямувала з дочкою до сухарикової тарілочки.

Медовий Сухарик сів поруч Скибочки.

- Мене звуть Медовий Сухарик. Я тут усіх знаю. Хочеш я тобі все покажу? Мене усі дуже люблять. Бачиш який я блискучий, медовий, солодкий.

- Так, ти дуже гарний. Але мені мама казала, що вихвалятися негарно.

- А хіба ж я вихваляюсь? Та тобі тут кожен те ж саме скаже. То навіщо ж чекати? Я сам тобі все розповім.

- Добре, Сухарику. Якщо так, то напевно ти правий. Але щось у тебе на спинці не все гарно блищить. Там лише половинка блискуча, а інша суха та шкарубка. Що це? Хоч воно теж тобі пасує.

- Що? Де? Як? Як не блискуче?! – заметушився Сухарик. – Це я... я напевно забув коли вас побачив. Зачекай, я зараз.

- Добре, тоді я піду подивлюсь як тут у вас, – сказала Скибочка.

- Я тебе наздожену.

- Гаразд. Але не варто так хвилюватися. Ти мені й так подобаєшся.

- Ні-ні, що ти? Так не можна. Я зараз.... Іди..

І Скибочка пішла.

Спочатку вона підійшла до блискучої Конфетниці.

- Яка Ви чудова! – сказала їй Скибочка. – Можна я подивлюсь на обгортки цукерок, які Ви маєте? Я люблю їх роздивлятися. Там такі гарні малюнки і надписи!

- Звичайно можна, дорогенька, – лагідно промовила Конфетниця простягаючи до Скибочки кілька цукерок. – А ти вперше у нас? Звідкіля ти прибула?

- Та ми із мамою щойно з крамнички. Нас господиня принесла. Мені тут подобається. І ви всі такі добрі до нас.

- Так, люба, тому що ми тут усі наче одна сім’я. Ось привітайся з Масляничкою. Це моя найкраща подруга.

- Доброго дня, пані Масляничко! Ой, а це що таке? – вигукнула Скибочка побачивши склянку з чимось сліпучо-білим всередині. Була це склянка з молоком яке мирно дрімало собі.

Скибочка такого ще ніколи не бачила. „Яке ж воно на дотик?” – подумала вона і, вхопившись за край склянки, почала видиратися нагору, щоб зазирнути всередину. Та раптом, якось незґрабно ступила і бульк у молоко.

- Ой, - скрикнуло воно. – Ти чого? Ану вилазь. Розмокнеш же, – захвилювалось молоко прокинувшись.

- Рятуйте! Рятуйте! – закричала Скибочка.

Вмить прибігла мати-Булочка і кинулась рятувати дочку. Та куди їй кругленькій та пухкій вилізти на гладеньку склянку.

- Що ж робити? – бідкалась вона.

- Сухарика попроси. Він міг би допомогти, – радили сусіди по-столу– Масляничка та Цукерничка, які теж прибігли на допомогу, але куди ж їм вилізти по склі. Хіба що перехилити склянку, але ж тоді й молоко може вилитись.

А Сухарик ще й досі обмащував спинку медком.

- Сухарику-у-у, допоможи-и-и! – розпачливо кричала Скибочка.

- Зараз-зараз, Скибочко! Зачекай трішки. Ще нехай спинка підсохне, бо все ж змиється Молочком. Треба буде знову намащуватись.

- Сухарику, я ж розмокну. Допоможи!

- Ще дві хвилинки, і я вже біжу. Я врятую тебе.

- Ой, Скибочко, треба щось робити, – турбувалось Молоко. – Поки Сухарик прийде з своєю солоденькою скоринкою ти й зовсім розмокнеш. Давай, мати буде розхитувати склянку, а ти хапайся за верх склянки та міцно тримайся. А потім ще трошки підтягнешся, перехилишся через край і будеш врятована.

Так вони і зробили.

Мати розхитала склянку, а Скибочка міцно вхопилась за край, перехилилась і упала мокра та злякана на стіл.

А тут і Сухарик прийшов.

- Скибочко, який же я радий що ти врятована. Але я так хотів тобі допомогти. Чому ж ти мене не почекала?

- Поки ти зі своєю медовою скоринкою допоміг би мені то я б уже загинула. Рятувати треба не чекаючи. Що з того, що ти солодкий, блискучий та медовий зверху коли всередині ти черствий та шкарубкий сухар. І нікому твоя медова скоринка не потрібна. Вона нічого не варта коли черстве серце та порепана душа.

Сухар опустив очі додолу і мовчки відійшов. Він усе зрозумів.