Читати книгу - "Політ рожевої мрії, Народні"

Буль голосно чхнув. Рожева бульбашка, у якій він опустився з неба, луснула і розлетілася на тисячі малюсіньких краплин. Буль сидів на шапинці великого лискучого мухомора і з цікавістю роззирався на всі боки. Ще б пак! У такому місці, як цей Чарівний Ліс, він ще не бував.

Досі йому було затишно у своїй бульбашці – вітер перекидав її між хмарками і носив то за річку, то піднімав над містом, а потім узяв і покинув на галявині. Буль зіщулився: холодно! І світ уже здався не таким рожевим, як дотепер. Буль навіть хотів заплакати, та почув бурмотіння.

— Ох мої грибочки! Мухоморчики-моримушечки, хорошунчики-чепурушечки!

Старенька бабця вийшла з-за ялинки і лагідним голосом промовляла до кожного мухомора. До кожного нахилялася, обережно відламувала і клала до кошика.

— Чудово-пречудесненько! Оце врожай! Оце зілля матиму – чари насилатиму!.. О! А ти що за гном? Не місцевий?

Булю сподобалася назва: гном! Він точно не був упевнений, чи гном він насправді. Але все-таки закивав головою, аж рожевий помпон на беретику мало не відірвався.

— Та ти зовсім мокрий! Ходи в кошик. Удома піч розтоплю, мухоморчиків наварю і тебе погрію.

Звичайно, це була Зла Чаклунка. Та Булеві вона здалася доброю, і він радо заліз на купу мухоморів у кошику. Поки Зла Чаклунка чимчикувала до своєї хатини, у голові в неї сновиґали думки, яку користь можна мати з цієї пригоди.

«Так-так... Авжеж! Чудова ідея! Він такий довірливий, наче з неба звалився, і не знає, хто є хто в нашому лісі. А я давно про учня мріяла. Виховаю злого гнома – стережіться, семеро добрячків!»

Тож удома Зла Чаклунка погодувала Буля смаженими полуницями і тушкованим жабуринням, напоїла чаєм із висушеної риб’ячої луски (вона ж бо не знала, чим харчуються гноми) і взялася за навчання.

На великому аркуші вона написала розклад уроків.

Понеділок

1. Зільництво

2. Чарознавство

3. Читання лісових слідів

4. Малювання магічних знаків

5. Основи зла

6. Історія відьмацтва

Сьогодні був якраз понеділок. І Зла Чаклунка, не гаючи часу, посадила Буля за ковану іржаву скриню, мов за парту, а сама взяла вуглину і стала біля пічки, як біля шкільної дошки.

Навчальні години пролетіли швидко. Буль виявився тямковитим учнем, от тільки весь час запитував: «А для чого треба чаклувати? А навіщо проклинати? А чому бути поганим добре, а добрим – погано?»

На всі запитання Зла Чаклунка тільки підступно посміхалася і обіцяла, що як тільки Буль стане по-справжньому злим гномом, він сам про все дізнається. Наука йому зовсім не подобалася, він мріяв знову сісти в рожеву бульбашку і мандрувати світом. Зла Чаклунка запевняла: рожевої бульбашки без чарів ніяк не створити. Отож Буль наполегливо вивчав усі премудрості відьмацтва.

Навчальний рік закінчився, та попереду була літня практика. Зла Чаклунка не сумнівалася, що Буль готовий до випробування.

— Ось тобі завдання: іди за чарівним клубком. Де він зупиниться, там роби капость. А вгорі летітиме мій помічник – Чорний Крук. Знаєш, який у нього зір? Мурашку з верхівки сосни побачить! Цур не махлювати – Крука не дурити, мене не дражнити!

Покотився клубок між березами та ялинками. Як навмисно, петляє навколо пеньків, скаче в яри, піднімається на високі горбочки. А Буль біжить за ним і тихенько шепоче: “От нароблю безліч капостей, стану чаклуном, начаклую собі рожеву бульбашку... Швидше б уже зупинявся той клубок!”

А от і перша зупинка – маленьке озерце. Крук згори кричить: “Висуши його, та не барись!”

Буль заплющив очі, руками замахав, закляття тричі промовив, а сам про бульбашку рожеву думає...

– Жах! – зойкнув Крук. – Дивися, що ти наробив!

Озерце не висохло, навпаки – стало повноводим і вкрилося біло-рожевим лататтям.

Знову покотився клубок. Довго біг за ним Буль, поки не зупинився біля пишного куща. Крук згори гукає: “Начаклуй вовчих ягід!”

Знову насупився Буль, повторив закляття, а сам про бульбашку думає... І вдруге невдача: усіявся кущ запашними червоними ягодами – соковитими, солодкими, з тонкою прозорою шкіркою. Смакота!

Розкричався Крук: “Двієшник! І що ти тільки на уроках Злої Чаклунки робив? Даю тобі останню спробу. А там і не питай, що буде!” Ще й насварився стиснутою в кулак лапою.

Покотився клубок далі. Довгенько мав бігти за ним Буль, аж доки нарешті не став перед справжнім дивом – чудовим палацом. Коло нього поралася дівчина. Яка дівчина з себе, Буль не міг розгледіти, бо вона якраз нахилилася над квітником і поливала троянди.

Чорний Крук підлетів до самого вуха і наказав зі злістю: “Ану начаклуй їй болячок і нещасть. Зроби її старою і потворною! І не сперечайся! Бути добрим погано, а злим добре – пам’ятаєш науку своєї благодійниці і вчительки?”

Скривився Буль до сліз, аж губу закусив. Та нема чого робити – мусив знову промовляти чарівні слова...

– Неук! – каркнув на всю горлянку Крук. – І не мрій тепер про свою дурну бульбашку. На другий рік залишишся вивчати чаклунство!

Коли Буль розплющив очі, побачив перед собою тендітну незнайомку, вдягнену, як принцеса.

– Як ти зробив це? – дзвінким голосом запитала вона.

Дівчина підтримувала пальчиками пишну рожеву сукню й аж сяяла від радості.

– Такого чудового вбрання я ще ніколи не мала! Агов, друзі, нумо знайомитися з цим добрим чарівником!

Звичайно, це була Маленька Фея і її друзі гноми. Вони уважно вислухали про навчання у Злої Чаклунки і про мрію мандрувати світом. Гноми навперебій радили, як здійснити мрію. Але всі поради були якимись дивакуватими. Наприклад, надути рожеву кулю і влізти всередину, ризикуючи задихнутися там від летючого газу. Або купити мішок малинової жуйки і гуртом видути для Буля величезну бульбашку. Або навіть пошити повітряну кулю з нової сукні Маленької Феї.

А Маленька Фея мовчала. Вона все-таки розумілася на добрих чарах і нарешті запропонувала дуже просту річ: не намагатися робити зло, бо воно ніколи не допоможе