Читати книгу - "Пригоди маленького Мобіка, Народні"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Народні
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На околиці міста, у непримітній крамничці старожитностей, припадав на полиці пилом, старенький і поважний Телефон. Він належав ще до покоління перших Телефонів, які придумала людина. Стояв, сумував, аж поки одного ранку до нього з подарунком не завітав сам господар.
– Тримай, старий. – промовив він, ставлячи біля Телефону невелику коробочку. – Це тобі. Щоби не так сумно було самому.
– А хто це? – запитав зацікавлений Телефон.
– Можеш вважати його своїм онуком. Не ображай його та навчи усіх наших магазинних премудрощів. Поясни йому, хто такий покупець і як із ним поводитися.
Дідусь ствердно кивнув у відповідь. А коли господар пішов, Телефончик вирішив подивитись на так званого „онука”. Проте тільки він доторкнувся до коробочки, як звідти вискочило щось маленьке та плоске.
– Ой, ти хто, плесканчику?
– Я не плесканчик. Мене Мобіком зовуть. Телефончик я.
– Мобік? Оце ім’я! А що ж ти на мене не схожий? У тебе навіть шнурочка, щоби ввімкнути струм, немає. Як же ти телефонувати будеш? А де слухавка і коліщатко з цифрами, щоб номер набирати? Ні, це, мабуть, господар помилився.
– Та ні, дідусю, я – телефончик, та тільки новий. А таких, як ти, зараз уже майже не випускають. Я все поясню. Шнурочка у мене немає тому, що я призначений лише для однієї людини – мого господаря, який зі мною не розлучається. Я вільний, а не на прив’язі, як ти. Замість коліщатка з цифрами у мене є ось кнопочки, а водночас я ще є і слухавкою.
– Дивина! І ти не повинен стояти у кімнаті на тумбочці усе життя, як я? Ти можеш подорожувати разом з господарем? Оце так-так. Ну, тоді давай родичатися, онучку, радий тебе бачити, – сказав дідусь, пригортаючи до себе маленького Мобіка.
2. Втеча.Минуло кілька днів. Мобік уже освоївся у крамничці і замість того, щоби стояти поруч з дідусем, гасав по усіх полицях та закутках. Дуже вже йому було цікаво спілкуватися з мешканцями крамнички. Весело стало речам з балакучим непосидою. А коли час від часу забігав якийсь покупець у пошуках старовинної речі, Мобік чемно стояв на полиці і подумки просив не забирати дідуся-Телефончика.
Але невгамовна вдача малого не давала йому спокою. Тому й не дивно, що якось із Мобіком трапилася найсправжнісінька пригода. Того погожого дня у крамничку зайшов хлопчина, котрий шукав шукав подарунок для своєї бабусі. Мобік вибрав слушну мить і... застрибнув у рюкзачок, що висів за хлопчиковою спиною. Так нічого і не придбавши, хлопчик, незабаром, покинув крамничку. Опинившись на вулиці, Мобік вистрибнув із рюкачка й опинився на волі.
– І куди ж мені податися? – задумався він, роззираючись довкола. – Он там ніби якийсь гайок чи парк видніється, піду туди погуляю трішки.
Як сказав так і зробив. Біжить собі стежиною, пісеньку про жабеня наспівує. Аж чує ніби плаче хтось. Побіг Мобік туди, звідки чувся плач. Бачить, дівчинка маленька сидить на лавочці і заливається слізьми. „Чим їй зарадити? – думає Мобік. – Як її розвеселити?”. Застрибнув він біля неї на лавку, натиснув кнопочку на жупанчику та давай співати пісеньку з відомого мультика.
– Ой, хто це тут? – переставши плакати, запитала дівчинка, побачивши біля себе маленького Мобіка, який співав і танцював, розвеселяючи її.- Який же ти маленький та кумедний! Як тебе звуть?
– Мобік. А тебе як? І чому ти плачеш?
– Я – Маринка. А плачу тому, що не послухалася мами, побігла від неї далеко, щоби погратись, і загубилася.
– Я можу тобі допомогти. У твоєї мами є схожий на мене телефончик?
– Звичайно, є, – відповіла дівчинка.
– Якщо знаєш її номер, то твоя мама зараз буде тут.
– І справді! Чудово ти придумав!– вигукнула радісно дівчинка. - Знаю, знаю! Набирай!
Через декілька хвилин схвильована та налякана мама вже була біля лавки і міцно обіймала дочку. А Мобік аж розчулився від такої сцени.
Запрошувала Маринка його до себе, обіцяла не ображати, проте Мобік не захотів. Не для того він у мандри подався. То ж дівчинка йому подякувала і вони попрощалися.
3. Бешкетники.Лише відбіг Мобік недалечко від Маринки, лише присів відпочити, аж бачить - двоє хлопчаків у парку бешкетують. Гілля дерев ламають, лавочки перекидають. А далі ще гірше. Дивится Мобік, перешіптуються бешкетники між собою та на бабусю показують, яка сидить на сусідній лавочці і читає газету. Підійшов нишком Мобік до хлопців і почув, як вони домовляються у бабусі, поки вона газету читає, із сумки гаманець поцупити. Розізлило це малого. Пішли хлопці справу погану робити, а він назирці за ними.
От підкралися бешкетники до бабусі і тихенько витягнули гаманець. А старенька нічого й не підозрює. І тільки вже коли зібралася йти, вона зазирнула у сумку, а там гаманця немає.
– Ой, лишенько! Украли! У мене гаманець украли! – забідкалася бабуся.
Водномить до бабусі збіглися люди, а незабаром і міліція примчала.
А хлопці вже й не раді своїй витівці. Лячно їм, щоби не запримітили та не знайшли їх. Заховалися вони під лавку, а Мобік причаївся неподалік.
– Ну що, бабусю, – розпитують міліціонери, – а чи бачили когось біля своєї лавки? Куди ж ваш гаманець міг подітися? Може ви його й не мали?
– Та як же? Був гаманець. Я щойно на ринок збиралася і присіла у парку відпочити. А тут нікого підозрілого я не бачила.
Розпитали міліціонери усіх, хто стояв поруч. І справді, ніхто з них не підходив до бабусі. Але Мобік не мовчав. Натиснув кнопочку і з-під лавки заграла гучна мелодія.
– Що це, що це? – здивувалися люди. – Мабуть, під лавкою хтось є!
Злякалися хлопці, що їх знайдуть, зацитькали на Мобіка, щоби сидів тихо, проте було вже пізно. Заглянув дядько міліціонер під лавку і побачив бешкетників. З переляку вони навіть гаманець заховати не встигли.
– Так от хто у бабусі гаманець поцупив?! Ану, бешкетники, ходімо з нами, – сказали міліціонери.
А Мобік так і залишився сидіти під лавкою. Тільки коли усі розійшлись і бабуся подибала на ринок, він спокійно пішов собі далі.
4. Мобік – „плавець”.Вийшовши з парку, бачить Мобік зовсім неподалік озерце. Лебеді та качки там плавають. Захотілось і йому спробувати. „А що, хіба ж я не зумію? Чим я гірший від качки – плюх собі на воду та й пливе, ніякої мудрості не треба.” Як замислив, так і зробив. Розігнався – та „бульк” у воду. Але чомусь не поплив, наче качка, а почав тонути.
– Ой,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди маленького Мобіка, Народні», після закриття браузера.