read-books.club » Дитячі книги » Про злодія Данка, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Про злодія Данка, Народні"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Про злодія Данка" автора Народні. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Про злодія Данка, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Про злодія Данка, Народні" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2
Перейти на сторінку:

Були в єдного чоловіка три сини. Та вже великі були, а нич не хотіли робити. Пішов той чоловік радитися до єдного пана, що чинити: сини не хочуть робити, а розказати не годен їм, бо вже хлопи.

– То так чиніть, що дайте кожному сокиру в руки та удуріть їх деяк у хащу.

Так він і учинив. Пішли в хащу. Раз єден син найшов ясиня й каже:

– Гей, які красні бирфи на віз!

Остався там та й робить бирфи. Йдуть далі другі два. Єден найшов явора і каже:

– Які красні дошки з сього були б на постелі, на столи!

І той остався робити. Уже лем єден син остався; ім’я йому було Данко. Іде Данко із своїм няньом, позирає по хащі; увидів єдну палицю з великим суком і каже отцю:

– Гей, няню, що за хліб!

– А що, сине?

– Глянь, аби ту палицю утяти, та в розбій!

– Ой, то, сине, недобре.

– Но, няню, – каже, – а де вам легший хліб треба? Піти в комору, набрати собі, що треба, вола украсти, гроші украсти, не робити нич, лем їсти та ходити!

– Та чи ти, сине, злодій? Но, кедь ти злодій, укради ти мені тепер дещо.

– Я, няню, вкраду. Двоє людей орють чотирма волами у бережку. Еге, няню, я ген того вола єдного вкраду.

– Як ти вкрадеш, кедь тоті воли орють?

І той Данко пішов у хащу та свище: „Віл вола з’їв!” Люди оте вчули, взялися говорити: що то за потя?

– Ніколи-сьме потя таке не чули! Ану, ходім позирати.

Пішли в хащу, воли лишили самі. А Данко все свище: „Віл вола з’їв!” Люди зайшли в хащу, а Данко оббіг, прийшов до волів, одітнув єдному волові хвіст та забив другому у писок; а того взяв, що хвіст йому одтяв.

Прийшли люди, позирають, айно не є четвертого вола.

– Йой-йой, де віл?

Увиділи, аж воно у вола два хвости! Б’ють того вола й кажуть:

– Чи видиш, яке Бог дав? І потя віщує, що віл вола з’їв!

А Данко повів того вола, зарізав та наклав огонь з отцем, та печуть м’ясо. Каже Данко отцю:

– Ви, няню, не будете із сього вола їсти.

– А чому, сине? Та аж би-м утікав, та хоч раз би-м із нього покуштував.

– Но, йдіть, няню, по воду.

Узяв отець горня, пішов по воду, а Данко випустив кишки з вола, та узяв палицю: дуже б’є кишки палицею та каже:

– Йой-йой, не я крав, няньо крав!

А отець то учув, думав собі, що Данка б’ють: шапку в руки – й тікай домів. Данко напік м’яса, набрав у міх та приніс домів. Прийде домів, а отець сидить на печі.

І каже йому отець:

– Ой, били тебе, били!

– Гей, – каже, – не мене били, а я бив.

– Айно гадаєш, що я не чув, коли-сь казав: „Не я крав, няньо крав!”

І тоді Данко висипав м’ясо з міха. Старий лем ся зачудував.

Пішов до пана старий – казати, як його сини радують його.

– Два мене, – каже, – радують, а третій, Данко, мене до нещастя приведе, бо то великий злодій.

– Но, йди його приклич сюди!

Прийшов Данко до пана. Каже йому пан:

– Чи ти, Данку, злодій?

– Я, пане, злодій.

– Но, кедь ти злодій, укради ти од мене коня з маштальні. Коня буде шість хлопців сокотити; кедь не украдеш, дам тебе забити.

– Я, пане, украду.

– Но, укради.

А Данко як був у хижі, з паном говорив, та й тоді панову шапку украв, та пішов. Пан наладив вартових: єден на порозі сидить, другий на коні, третій за хвіст держить, а єден за вуздечку. А Данко, як звечоріло, узяв на себе панову шапку, босий, лем у білім платтю, прийшов там до вартових і каже:

– Но, небожата, тепер з вечора полягайте та спіть, а я буду доти коня сокотити, аби-сте на зорі не поснули.

Вартові думали, що то пан, полягали та заснули, а Данко узяв коня. Того, що на коні сидів, поклав на терлицю; тому, що за хвіст держав, вуздчеку урізав; коня взяв та пішов.

Прийшов рано пан і каже:

– Но, чи тут кінь?

– Ой, паночку, ми не спали, як ви були тут уночі.

– Та коли я був тут?

– Та як-єсте казали, аби ми спали, а ви будете коня сокотити.

Пан каже:

– Та вже знаю, що коня не є!

А той, що на терлиці сидить, каже:

– Та я на коні сиджу, пане!

– Ану, веди його надвір.

Той почав гнати коня – і з терлиці упав.

– Но, видите, як ви коня сокотили! Данко украв коня!

Прикликав рано пан Данка.

– Чи ти, Данку, украв?

– Як би-м я не вкрав, кедь я злодій!

– Но, зачекай. Завтра буде сорок волів орати на полі, то вкради тоті сорок волів, бо кедь не вкрадеш, погинеш.

– Я, пане, украду.

Другий день пішли воли орати, а Данко пішов у село та купує гуси, качки, індики, кури – накупував міх повний. А там була ріка, де воли орали. Данко зібрав тоту птицю, що купив, пішов до води, сів собі під корча та сидить. Айбо єден погонич пішов воду пити на ріку. А Данко пустив тоту птицю з міха, що накупував, у воду.

І той погонич почав гойкати до других:

– Ходіть, – каже, – сюди! Ану, наловимо якої птиці файної пану, він дасть нам добрий альдомаш!

Полишили ті плуги, плавають по воді, ловлять тоту птицю. А Данко тим часом пішов, воли вигнав з борозди – та домів. Прийшли погоничі з води, айно волів не є.

– Чи видите? – каже один. – Тепер нам дасть пан альдомаш!

Закликав пан Данка:

– Чи ти, Данку, украв воли?

– Як би ні, кедь я злодій!

– Но, чекай, укради ти од мене панію мою: кедь не вкрадеш, погинеш.

– Я, пане, украду.

Пан увечері панію пустив надвір. А Данко наладився на ґанку босий, у пановій шапці. Як панія вийшла надвір, Данко каже:

– А сідай мені на плечі, бо, може, той злодюга тебе ухопить!

Ухопив її Данко на плечі і поніс домів. Другого дня поніс її у пекло та продав чортам.

Звідається пан Данка:

– А де панія?

Той каже:

– Я продав її.

– Йой, – каже пан, – нащо ти тото чинив?

– Айно що? Я би був погинув, кедь би був-єм не вкрав.

Взяв пан просити Данка, аби йому панію якось назад привів.

– Та, – каже той, – добре. Купіть єдну кобилу – таку суху, аби їй на клубах клебаня

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про злодія Данка, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про злодія Данка, Народні"