read-books.club » Дитячі книги » Про царя, що мав діти срібноволосі, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Про царя, що мав діти срібноволосі, Народні"

137
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Про царя, що мав діти срібноволосі" автора Народні. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Про царя, що мав діти срібноволосі, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Про царя, що мав діти срібноволосі, Народні" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2
Перейти на сторінку:

Був єден принц та хотів ся женити. Та розказав коні впрягти у віз, та пішов у світ – чи не найде де красну дівку та за жону візьме. Іде, аж три дівки беруть коноплі. Єдна дівка каже:

– Кедь би мене той принц узяв, я би йому вдягла вшитко військо, що має, з єдного коноплі стебла.

Друга каже:

– Кедь би мене взяв, я би йому з пшеничного зернятка вшитко військо накормила.

А третя каже:

– Кедь би мене взяв, я би йому вродила двоє дітей нараз: єден був би хлопчище, друга була би дівка, а сріберне волосся би на голові було. А не ходили би до школи, а письмо би знали.

Він і узяв тоту дівку за жону собі. І привів домів, і весілля було. Аж настала війна – він пішов на війну, а лишив коло неї бабу-повитуху. І так казав отцю своєму:

– Няню, як моя жона діти вродить, та аби-сьте мені послали письмо, яку радість удома маю.

Як вона діти вродила, баба діти сховала, а підкинула двоє щенят. І каже цареві старому:

– Царю пресвітлий, недобре! Ваша невістка уродила щенята.

А дітей завила у рядно та кинула у воду.

Цар старий написав синові, що його жона уродила щенята. А він одписав отцю: „Няню мій, учиніть із неї сміх!” І старий цар дав її обкидати гноєм до шиї.

А тоді діти йшли долі водою, і єден старий чоловік найшов їх. Тому чоловіку було ім’я Адам, а його жоні – Єва. А той чоловік і жона по сто років мали і не мали дітей своїх. Забрав їх до себе і годував, а діти росли за день стілько, як другі за рік. Як імили ходити, говорити, імили письмо читати всяке. А дівка мала вісім днів, та вже помивала тарелі. Розбила таріль єдну, а баба каже:

– Гей, дівко моя, ти-сь мені шкоду зробила: вода тебе несла, піна тебе сперла, шкоду-сь мені вчинила!

А тої дівки брат услухав то та каже:

– Чи ви моя мама?

Вона каже:

– Я.

Каже старому:

– Чи ви мій няньо?

Каже:

– Я.

– Айбо ви не мій няньо, – каже. – Кедь ви мій няньо, то чи ви знаєте свого діда-прадіда комору? Но, ходіть, я вам покажу.

Прийшов до єдної гори, поклав руку, і гора ся розступила.

– Но, – каже, – няню, тут маєте свого прадіда ґаздівство; та здорові будьте, бо я йду геть, лем дайте мені єдного коня.

Дав йому єдного коня, і він собі сів із своєю сестрою на коня і пішов геть у світ. Раз так на єдне поле велике прийшли, і сестра каже йому:

– Брате Адаме! Кедь би ми тут були, аби ми собі справили тут яку колибу.

Адам каже:

– Но, сестро, я справлю хижу.

І узяв книжку з-під плеча – із тою книжкою ся уродив – і обернувся на п’яті, помолився Богу, і на п’ять поверхів замок ся явив. Там вони й жили. Адам ходив усе в хащі на полювання. Аж прийшла єдна баба до того замку й каже:

– Укажися мені, дівко!

І дівка ся указала. А баба каже:

– Добре, дівко, красна єси, айбо є у Чорногорі ще така, як ти; кедь би ту дівку твій брат за жону взяв, то би була пара!

Прийшов Адам уночі домів, а сестра плаче.

– Що ти, сестро, плачеш?

– Я, брате, плачу, бо тут є така дівка, як я; та кедь би ти її собі за жону взяв!

– Та чи хотіла би ти, сестро, того?

– Дуже би хотіла!

– Та де то, сестро, є?

– У Чорногорі.

Зібрався він на другий день, іде. Прийшов до єдної баби:

– Дай Боже!

– Дай Боже, царський сине! Я, – каже, – знаю, де ви йдете; я вам дам коня, лем мій кінь такий, що замість вівса огонь їсть.

І він дав йому віко грані.

– Той кінь понесе вас там, де тота принцеса є. Там тебе будуть кликати на гостину, аби-сь не йшов там, лем так кажи: „Кедь мене любите, то винесіть мені погар вина”.

Він там прийшов, кличуть його на гостину, а він дякує, каже:

– Кедь мене любите, винесіть мені погар вина.

Ота принцеса налила погар вина і винесла йому. Він схопив принцесу за руку – і на коня, і втік із принцесою. Прийшов до тої баби і коня лишив. І прийшов домів, і посадив їх обі в’єдно, сестру і жону, і почав плакати. І каже йому тота його жона:

– Що ти, Адаме, плачеш?

– Як би я не плакав, кедь ви собі єднакі, обі сріберноволосі; не знаю, котра моя жона, котра сестра!

Його жона каже:

– Цить, Адаме! Коли твоя сестра візьме плаття біле, я візьму чорне. Як вона візьме червоне, я візьму зелене; то по платтю спізнаєш.

Пішов Адам на другий день полювати, найшов його цар – його отець, айбо не спізнав. Страшно цар ся задумав, що такого чоловіка красного ніколи не видів. Каже йому:

– Пан лісник най прийдуть до мене на обід.

І подали собі руки, і вклонилися єден до другого. Прийшов Адам домів і каже:

– Жоно! Якийсь шваб найшов мене у хащі та кликав мене на обід, а я не хотів іти. А так на мене позирав, ніби хотів мене з’їсти, позираючи.

А вона йому каже:

– Ґаздо Адаме, як ще тебе найде, буде тебе кликати на обід, а ти його клич до нас на обід, а ми підемо до нього на полудня.

Пішов рано Адам у хащу, найшов його оп’ять отець. Позирає на нього, так каже:

– Пане лісник, ходіть до мене на обід.

Адам каже:

– Ходіть до мене на обід, а я до вас на полудня піду.

Прийшов той цар до свого сина на обід. Як пообідали, тоді цар пішов домів. Уклонився до них та каже:

– До мене на полудня прийдіть.

Айбо той цар, як вийшов із війни, то дав собі із гною взяти свою жону, а коло церкви в мур замурувати. А вона ще жила. І розказав той цар, аби на його жону плювати: хто йде, має там плюнути. І розказав цар лісникові: як буде йти, аби плював на неї, бо буде караний. Ідуть вони, а Адамова жона каже:

– Адаме, аби ти не плював на тоту жону, бо будеш гріх мати; лем обірви з неї гриби, що наросли на ній, а я її повтираю, а сестра твоя поцілує її.

І прийшли, і Адам гриби обірвав, Адамова жона повтирала, а Адамова сестра обцілувала. Прийшли

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про царя, що мав діти срібноволосі, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про царя, що мав діти срібноволосі, Народні"