read-books.club » Дитячі книги » Як царівна зійшла на біду та знов панею стала, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Як царівна зійшла на біду та знов панею стала, Народні"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Як царівна зійшла на біду та знов панею стала" автора Народні. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Як царівна зійшла на біду та знов панею стала, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Як царівна зійшла на біду та знов панею стала, Народні" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2
Перейти на сторінку:

Був цар та мав сина. А син ся хотів женити: найняв двох малярів та послав у світ, аби змалювали, де яка красна дівка є, – бо не міг собі до пари прибрати красу. Єден маляр пішов до другого царя. А той цар мав таку принцесу, що вдень не ходила, лем уночі, бо дуже красна була. Той маляр увидів та умалював її, і приніс принцові образ той – аби видів, яка вона красна. А принц тоді йому каже:

– Малюй мене, та підеш її сватати за мене.

Пішов маляр сватати. Вона увиділа, який він, та одписала йому так: „Я б тобі не дала і топанки витирати, а не те що за ґазду бути!”

Привіз маляр письмо принцові. Принц прочитав, що не достойний і топанки їй витирати, а не те що за ґазду бути, – тоді купив собі бритви, узяв собі гроші, перстенів красних купив, пішов до того царя і просить собі службу. Цар його звідав, який ремесельник він. А він сказав, що цирульник – стригти знає, брити... І цар його прийняв на службу за цирульника. Увечері ішов він од царя, а тої принцеси служниця увиділа перстень у нього та й каже:

– Продай мені.

А він каже:

– Я не продам.

– Та й но як, – каже, – даси?

– Так дам.

І дав їй перстень. Увиділа принцеса у тої служниці перстень і каже:

– Хто тобі дав то?

Каже:

– Дав мені цирульник.

– А за що тобі дав?

– Ні за що.

Присягла, що так їй дав. Закликала увечері принцеса цирульника:

– Продай мені перстень.

А цирульник каже:

– Я не продам, бо я не купець.

Принцеса каже:

– Я тобі дам п’ять дукатів за перстень.

А цирульник узяв жменю дукатів та показав їй.

– Айно як даси? – каже принцеса.

– Так, як полюбиш мене.

І вони полюбилися. Як пішов її пресвітлий отець по всяких державах, вона цирульника закликала:

– Що буде, – каже, – з нами? Моя буде смерть і твоя! – каже цирульникові. – Найми віз, та їдьмо у твій край.

Найняли віз собі, сіли на віз і прийшли у його край. І увійшли в кав’ярню гоститися. А він тоді пішов та фурманові заплатив, аби йшов геть домів, а гроші у касу покалв у царську, що вона мала. Тоді вона каже:

– Іди лем, та увидь фурмана.

Він прийшов, каже:

– Не є його.

Каже принцеса:

– Що будемо робити? Там гроші були, а в мене не є грошей нич! А ми тут їли, пили; чим ми заплатимо?

Він каже:

– Тут такий звичай; хто їсть, п’є, а не платить, той буде сидіти в арешті.

Тоді трактирник каже:

– Платіть.

– Та ми не маємо чим.

– То будете в арешті сидіти за годину.

Тоді заперли царського сина і царську дівку в арешт. Там вона твердо плаче і руки ламає, що за нею пани шаліли-дуріли, а вона на то прийшла, що в арешті сидить!

Випустили їх, і вони йдуть пішки. Раз він на неї глипнув – а вона взута. Та й каже:

– Стягни топанки та боса йди, бо як ті порвеш, других не буде!

І пішли з міста. Твердо вона плаче, що боса. Аж там стоїть чоловік худобний з ослами.

Тоді той принц каже:

– Що ти, чоловіче, тут робиш?

– Та я таких буду везти, що не мають чим платити.

– Ну, то вези нас.

Принц сів на осла, і принцеса, і тоді поїхали. І прийшли в єдне місто. Тоді каже принц:

– Знаєш ти що?

А вона каже:

– Що?

– Заорендую я корчму тут, а ти будеш паленку продавати.

Вона каже:

– Буду.

Він заорендував корчму, і вона стала корчмарка. І він дарував вояків грішми, аби туди йшли пити. Йому парад, а вона паленку продає.

Прийшов він увечері та звідається, як ся веде, чи добре. А вона каже:

– Дуже добре, бо грошей маю доста вже.

А він другого дня дав воякам розказ, аби туди йшли, пили, та вилляли вшитко, лем аби її не чіпали. І вояки вилляли вшитко – вино, паленку.

Як він прийшов увечері, каже:

– Як тут є? Но, – каже, – тікаймо, бо я не платив нич, я лем так брав, на борг.

Тоді забралися, утікають увечері. Раз він позирає, а вона взута.

– Стягни топанки, – каже, та йди боса, бо порвеш, то других не буде!

Вийшли з міста, аж чоловік стоїть із фурою, та у фурі кінь та віл. Каже принц:

– Що ти, чоловіче, тут стоїш?

– Я, – каже, – такий, що буду такого везти, що не має чим платити.

Вони сіли на віз і везуться. Вона твердо руки ламає, плаче і каже:

– Боже мій, Боже! Удень-єм надвір не ходила, бо твердо мене пани любили, а тепер на коні та на волі ся везу.

Прийшли у друге місто. Каже він:

– Чи знаєш що? Чи будеш ти горшки продавати?

Вона каже:

– Буду.

І він накупив горшків багато, і справив шатро, і дарував городян грішми, аби в неї горшки купували. Тоді прийшов увечері й каже:

– Но, як є?

А вона каже:

– Йой, ще була би-х стілько продала!

– Та, – каже, – я ще більше накуплю завтра.

Він накупив два рази стілько ще, і дав розказ воякам, аби упрягли коні в канони і аби тій, що горшки продає, побили горшки. Вояки прийшли, побили горшки на череп’я. Йому парад стоїть, військо крокує, а вона горшки продає.

Прийшов він увечері, каже:

– Як?

Вона каже:

– Біда! Побили горшки на череп’я!

Тоді він каже:

– Тікаймо, бо я не платив за то нич, лем так-єм набрав, на борг. Як ми то не уплатимо, то будемо в арешті сидіти!

Тоді вони утекли. Айбо він найняв уже віз, коні добрі. Прийшли до воза, сіли, а вона каже:

– Боже мій, Боже, що я учинила? За єден перстень на біду зійшла!

Прийшли домів, де його отець був, цар.

І тоді він каже їй:

– Чи знаєш що? Чи будеш то чинити, що тут роблять? Тут будуть завтра пани ходити, та хто натре їм чоботи, дістане дуката.

Вона каже:

– Я буду натирати.

Купив він їй щітки, чорнило, поставив під мур і дав їй два стільці. Сам пішов, убрався у друге плаття, – і його отець із ним, – і прийшов, поклав ногу на стілець. А вона натирає йому чоботи – за те, що казала, що не хоче, аби він їй натирав топанки. Твердо плакала, коли натирала, і він дав дуката. А його отець прийшов, поклав ногу, вона ймила отцю натирати; айбо твердо сплакала – і його отець хопив її.

– Цить, дитино!

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як царівна зійшла на біду та знов панею стала, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як царівна зійшла на біду та знов панею стала, Народні"