Читати книгу - "Листи, Черемшина Марко"

Черемшина Марко

ЛИСТИ

26 грудня 1895 р.

Високоповажний пане редакторе!

Оцим зразком своєї праці відзиваєсь до Вас буковинський гуцул. Коли воно що путнього, то здаруйте його поміщенням в Вашім часописі «Буковина» або в «Неділі», 1 а коли це, мовляв, нісенітниці, так і будьте ласкаві назад їм ід мені чимчикувати веліти. Крім того, ще дещо у мене є, та коби воно лишень Вам придатне, то з усіх сил служити Вам му. На всякий случай прошу ласкаво о відповідь невдовзі.

З глубоким поважанням

Марко Черемшина

В Коломиї, д [ня] 26.XII [18] 95

Адресувати прошу: Марко Черемшина, в Коломиї (poste restante).

22 лютого 1896 р.

Коломия, 22.II [18] 96

Високоповажний пане добродію!

Прошу мені це дарувати, що я, зовсім незнакомий Вам чоловік, гірше докучаю, як якийсь ненаїсний кревняк. Найперше всього складаю Вас сердешну подяку за колишню пораду і справжній безсторонній осуд моєї першої з молодечих літ роботи на полі поезії. Я сам на ню багато не числив, бо то були мої перші молодечі почини, що їх стійність після оцінки справдешнього майстра пізнати було для мене із деяких взглядів доконечною річею.

Пізнаши пізнав я; за оце дякую вдруге. Попри це ж будьте ласкаві вислухати ще й моєго прошення. Воно от таке: поможіть убогому світ божий побачити! На драматичний тогодішний конкурс виділу краєв[ого] Галич[ини] післав я був між іншим свою драму «Несамовиті», 2 котрої оцінка стоїть в 5 ч. «Зорі» с[ього] р[оку]. Після цеї оцінки моя драма була б до читання «цікава», а я думаю, що й спасенною для нашого сердешного брата гуцула в Буковині і Галичині. Тим-то і рад би я її вирядити із моєї скриньки під стріху моїх братів гуцулів. Та поки що годі, кріс порожнісінький! [...]

Коли б Ваша ласка і воля, то я би о це дуже Вас просив і все Вас вдячним був.

Да ще прошу о ласкаву відповідь [...].

З глубоким поважанням і все вдячним остаєсь

Марко Черемшина

Адресувати прошу: Марко Черемшина, Коломия (poste rest[ante]).

1 квітня 1896 р.

Високоповажний пане добродію!

Насамперед прошу мені вибачити, що от так пізно відзиваюсь. Добрий тиждень довелось мені хорувати, із-за чого нікуди не виходив я. Вчора відобрав-єм Ваш, ласкаві й дорогі добродію, [лист] й дуже красно за його дякую.

З «Несамовитими» таке: всіляко думав я, та й не даються вони годящо переробити. Одначе комедія із їх так і складається. 3 Я вже її і докінчив, та на диво вона вийшла зовсім не така, як «Несамовиті». Нич не схожа із ними. Тепер же питання, чи вона що путнього! Думаю відослати на руки «Руської бесіди». 4 Все ж я таки і своїх «Несамовитих» не скидаюсь, і на поталу не даю.

Коли б «Зоря» схотіла приймити їх, то добре, а коли ні, то се друге добре. Най лежуть. Отут долучую мале оповідання, або радше «фарсу». Ваша воля, що із ним станеться. Коли б воно непридатне, то прошу дати до коша. Воно є виємком з моєї більшої повісті, котра ніякої стійкості не має, а котру я ще перед п’яти роками зліпив. З теперішньої роботи того роду тепер не маю, але за пару місяців буду мати. Коли б ласка, то наперед прошу о ласкавий осуд.

Тепер якраз спровадив я собі джерела до маленької розправи на основі гуцульської усної словесності. За місяць із нею я поготів до услуг Вам, дорогі добродію. За оцим словом кланяюсь Вам, високоповажні й дорогі добродію, униз і остаюсь все вдячний і з глибоким поважанням

Марко Черемшина

Р. S. Веселих свят!

Коломия, 1/IV [18] 96

Адресувати прошу, якби ласка: Марко Черемшина, Коломия, poste restante (бо інакше не доходить звичайно).

5 січня 1897 р.

Відень, дня 5.I [1] 1897

Високоповажний пане добродію!

Не знаю, як мене назвете, але я признаюсь, що заслугую на назву «безсоромного». Від весни, коли то Ви одні були ласкаві не одним теплим словом мені в дечім пораду дати, від сеї весни, кажу, замовк я, невдячний, і досі мовчав. Причину моєї мовчанки виявити аж соромно-таки, бо вона майже безосновна: від мая до липня я оправдую свою мовчанку приготовлюванням до матури. А в той час, по матурі аж дотепер, бігме, не маю чим оправдати. По матурі пішов я на лекцію, котрій щоденно посвячував-єм 8, а часом і більше годин (приготовляв-єм одного товариша до матури). Решту часу обертав я на відпочинок різного роду. В половині вересня прийшов я додому, до Кобак. Домашня наша мужицька біда та злидні пригнобили мене дуже. Я рад би був чим-небудь помогти своїм родичам; отже, я працював враз з ними. Прийшов час впису на університет. Я з заробленим на лекції грошем почвалав у Відень, бо зачув-єм, що тут при різних можливих «бенефіціях» - різних вспомогаючих товариств найлегше ще мож удержатись, а по-друге: мене тягла сюди жадоба і потреба образовання власного. Приїхавши сюди, сейчас вписавсь я до «Січі». Що я тут застав, то проминаю: скажу лишень загально, що «Січ» зробила на мене дуже прикре і пригноблююче вражіння. На всякі мої питання я діставав відповідь: «Всьо на світі глупість і сміху варте». Мені приходилось стати песимістою до всього. На щастя, я приглянувсь іншим слов’янським і німецьким товариствам; вони мене своїм приміром справили на інший путь, на путь праці. Їх палкість до всього