Читати книгу - "Чарівний екран, Микола Олександрович Дашкієв"

На іменини подарував дідусь Юрасикові телевізора — такого гарнесенького, невеличкого.

І ось що було одного вечора, коли скінчилася передача “На добраніч, діти!”. Того вечора телевізор раптом промовив до хлопчика: “На добраніч, хлопчику!” — і вимкнувся. Хлопчик був вражений: то це не простий телевізор, коли він розмовляє з ним: це ж справжній Чарівний Екран.

— Постривай, Телику! — швидко озвався Юрасик. — Зараз буде таке гарне кіно. Увімкнись хоч на часину!

— Треба спати! — суворо відказав йому Телик. — Відпочивай, ти стомився за день. Я — теж.

— Бач, він теж утомився! — стиха буркнув Юрасик, умощуючись в ліжку. — Та ледачішого, як цей Телик-вертелик, не було нікого й не буде! Годину собі попрацював, і вже він зморився!.. Хіба ні? — спитав він так собі, нікого.

І тут Чарівний Екран кліпнув, кахикнув і спитав насмішкувато:

— Ти все сказав?

— Усе, — сердито буркнув Юрасик.

— А добре тобі буде, як я для тебе зовсім не вмикатимусь?

— Ой лишенько! Ходитиму собі з мамою в кіно, з татом — на стадіон. Ще й краще мені буде.

— Он як!

Чарівний Екран, напевно, образився, але, помовчавши, все ж спитав:

— Скажи-но мені, ким ти хочеш стати?

Юрасик подумав і сказав:

— Ну… космонавтом.

Диво дивне: вперше увімкнувся Чарівний Екран такої пізньої години, і перед Юрасиком постав покопирсаний Місяць, з горами та ущелинами, а на ньому — місяцехід.

— Дивись добре, Юрасику, — промовив до хлопчика Чарівний Екран. — Споконвіку люди мріяли поглянути на Місяць зблизька. І хто ж, по-твоєму, допоміг це зробити? Звичайно, телевізор.

— А на Місяці вже й люди побували. От! — озвався Юрасик.

— Так, але я завжди прокладатиму дорогу космонавтам. Ось поглянь, що зараз діється на інших планетах.

Яка ж картина вималювалася на екрані!

Палахкотять скелі, снуються пасма барвистого диму, пливе струмками розплавлене олово. А серед каміння — велика, схожа на краба, машина.

Ось на екрані змінився краєвид. Тепер на ньому вже гори, розвихрені тумани. А машина собі простує вперед.

— А на цій планеті, - вів далі Чарівний Екран, — холоднеча, урагани. І тут на розвідку підуть машини. То як ти гадаєш: потрібний я космонавтам?

— Потрібний, звичайно, — каже Юрасик. — А якби я став акванавтом?

— Нехай буде й так, — сказав Чарівний Екран.

І ту ж мить Юрасик побачив, як він з ластами на ногах, у масці пливе серед буйних водоростей, поруч із Дельфіном, у синій глибині моря.

Занепокоївся Дельфін:

— Тобі не можна далі. Пливи додому. Чарівний Екран тобі допоможе.

“Додому” — це в підводну лабораторію. В ній затишно, сяє світло.

Ось потьмянів екран: це вже дуже глибоко. Та все одно — пересувається на дні моря підводна машина, а перед нею видно дивні химерні водорості, риби.

— Отож і скажи тепер, Юрасику, чи може обійтися без телебачення акванавт?

Юрасик згоджується:

— Ні, не може. А якби я став льотчиком?

— Що ж, — каже йому Чарівний Екран.

І тут Юрчик побачив, що він сидить за кермом великого вертольота. Ось уже вертоліт із потужним гуркотом летить високо над землею, а під ним — густий ліс.

— Бачиш, он димок над обрієм, летімо швидше туди. Ось глянь, — промовив Чарівний Екран, коли вони вже були над полум’ям.

І тут Юрасик побачив, як на полум’я полився рясний дощ. Полум’я згасло.

— То як — потрібний я?

Юрасик закивав.

— А знаєш, — додав він, — я хочу ще стати… металургом.

І ось на екрані великий завод.

Металевою доріжкою мчить сталева вогняна брила.

— Тут, — пояснив Юрасикові Чарівний Екран, — машинами керують на відстані, і на допомогу людям приходжу я.

Тепер Юрасик розуміє, що телевізор скрізь потрібний. А все ж каже:

— А знаєш, я хотів би ще лікарем бути.

І ось перед Юрасиком операційна. В ній, де не поглянеш, сила-силенна всяких приладів, пристроїв. Навколо хірургічного стола — гурт лікарів у білих халатах, але що вони роблять — не видно, бо дивиться Юрасик із сусідньої кімнати, у віконце.

— А ближче підійти можна? — питає він.

— Зараз дуже складна операція. Сюди не пускають нікого стороннього. Бачиш, он екран поруч із люстрою?

Справді, на екрані все було видно так, наче діялося перед очима.

— От бачиш, годі ввімкнути телевізор, і операцію можуть бачити хоч би і всі студенти на світі. Вони вивчатимуть кожен рух професора, щоб і собі рятувати життя людям.

І тоді Юрасик гаряче промовив:

— Ти потрібний усім-усім на світі людям. Спасибі тобі.