Читати книгу - "Четвертий кут, Владислав Марченков"

Не завжди було чотири.

Але коли їх стало чотири — світ навчився стояти.

Схід, Північ, Захід і Південь. Чотири кути. Чотири раси. Чотири правди.
Вони вважали, що це рівновага. Що кути тримають центр.
Та забули одне: кожна основа — лише до першого зсуву.

Колись, дуже давно, було збудовано платформу. Ніхто вже не пам’ятає ким. Одні кажуть — Скаланії, інші — боги.
Хтось називає це П’єдесталом. Інші — Серцем.
Але всі знають головне:
Коли три з чотирьох кута починають пульсувати — четвертий не може мовчати.

П’єдестал слухає.
Він не дихає, не міркує, не обирає.
Він — відповідає.

І відповідь завжди однакова, якщо запит негармонійний.

Світ може існувати з тріщинами.
Але не з перекосом.

Тепер щось зрушилось. Камінь, що спав, ожив.
Диск загудів. Руни засвітились.
Гори згадали старі слова.
І хтось, далеко звідси, прокинувся — не для контролю, а щоб побачити:
Чи витримає цей світ власне відлуння.

Пульс чути.

І цей пульс — не життя.

Це — суд.