Читати книгу - "Я - проміжна станція, Юльчик"

У моєму житті все тимчасове.
Люди приходять, залишають сліди — іноді болючі, іноді ледь помітні — і йдуть.
Я намагаюся не тримати, не тягнути за собою, не кричати вслід.
Але бувають моменти, коли стає гірко.
І я питаю себе:

«Це я така? Чи просто ніхто не хоче залишатись?»

Я не завжди сильна.
Іноді я мовчу тоді, коли кричу всередині.
Іноді усміхаюсь, хоча всередині пусто.
Я багато разів збирала себе з уламків, але щоразу з надією — що, можливо, наступного разу хтось не піде.

…Я навчилась не просити.
Бо щоразу, коли простягаєш руку — ризикуєш залишитися з порожньою долонею.
Я навчилась не пояснювати.
Бо не всі хочуть зрозуміти — іноді їм зручніше не знати, чому ти мовчиш.
Я навчилась відпускати. Але не тому, що так легко…
А тому, що тримати — боляче.

Я — не кінець шляху. Я — зупинка. Проміжна станція між «було» і «буде».
Усе, що в мені — тимчасове для інших. Але постійне для мене.
Я звикаю до того, що доводиться звикати знову.

Ця книга — не про відповіді.
Вона — про шлях.
Про кроки крізь втому, біль і спроби знову вірити.
Не в когось. А в себе.

Ти не одна. Якщо читаєш це — значить, ми вже йдемо поруч.