Читати книгу - "Пісня туману, Ліанна"

Того ранку туман зійшов раніше, ніж зазвичай. Він не просто огортав галявини — він співав. Мелодія, ледь чутна, лоскотала траву, ковзала деревами, танцювала між гіллям, ніби хтось торкався світу звуком.

Тукіус прокинувся, бо щось змусило його серце битись інакше — тихіше, уважніше. Його маленькі ніжки торкнулися мокрої землі, коли він вийшов із листяної хатини під старим грибом. Над головою кружляли краплі, які не падали — вони зависали в повітрі, ніби слухали.

— Це... вона, — прошепотів Тукіус. — Пісня.

Десь неподалік скрипнула корінням стара сосна, і з її тіні виповз Скаробіус. Він був похмурим і розумним, але навіть він завмер.

— Щось змінилось, — сказав він, і з його слів опало кілька листків. — Цей туман пам’ятає те, що ми забули.

І тоді вони обоє почули її — першу краплю, яка заспівала. Вона звучала, як прощання. І як початок.