Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

219

16. Мається на увазі напис на храмі Аполлона в Дельфах зі славнозвісним оракулом. Для Сократа, який стояв на принципово різних позиціях порівняно з його попередниками-натурфілософами, на першому плані було пізнання людини, її психічного життя.

220

17. Тифон — могутній потворний велетень, уособлення вогнедишних руйнівних сил Землі та її випарів.

221

18. Ахелой — бог однойменної річки в Середній Греції, однієї з найбільших грецьких рік, яка вливається в Іонійське море, син Океана й Тетії. Доньками Ахелоя були сирени й німфи.

222

19. Знаменитий вислів Сократа про те, що не природа його вчить, а тільки люди, тому він досліджує психологію і мислення людини.

223

20. Сапфо — знаменита давньогрецька поетеса з острова Лесбос (VII—VI ст. до н. е.); Анакреонт (бл. 570—478 рр. до н. е.) — ліричний поет, який оспівував кохання і вино.

224

21. Мова про колегію з дев’ятьох архонтів, тобто найвищих посадових осіб в Афінах. За повідомленням Плутарха («Життєпис Солона», 25), вони при вступі на посаду клялись, що будуть суворо виконувати закони держави й не порушувати їх, а в супротивному випадку порушник повинен був у храмі Аполлона в Дельфах поставити золоту статую в натуральний зріст для умилостивлення бога.

225

22. В Олімпії, де відбувалися Олімпійські ігри, за повідомленням давньогрецького географа Страбона, стояла золота статуя Зевса, поставлена синами Кіпсела, тирана Коринфа.

226

23. Початок промови Сократа є пародією на звертання епічних поетів (наприклад, Гомера) до Муз. У грецькому оригіналі гра слів, яка полягає на співзвуччі слів: ligys — дзвінкоголосий і Ligys — лігур; лігури — плем’я, яке нібито споконвіку населяло Південну й Західну Європу. Їх пристрасть до співу була така велика, що навіть під час битви одні з них бились, а інші співали.

227

24. …дістав назву від своєї сили… — В оригіналі гра слів, яка полягав на співзвуччі слів: eros — любов, кохання і rome— могутність, сила.

228

25. У Стародавній Греції вірили, що кому трапиться побачити в струмку образ німфи, того неодмінно охопить натхнення; взагалі людина з поетичним натхненням вважалась пойнятою німфами або Музами.

229

26. Дифірамб — див. приміт. 15 до «Іона».

230

27. Стародавні греки сухим потом називали той, який є наслідком виснажливої праці й гімнастичних вправ, і протиставляли його потові від гарячого душу в лазні.

231

28. Сократ припиняє промову; на початку він заявив, що відчуває якесь натхнення, внаслідок чого його мова була настроєна на дифірамбічний лад, згодом його промова набрала осудливого тону й завершилась гекзаметром («наче вовки ягнят…») — віршем, властивим героїчному епосові. Вдавшись до такого різноманітного тону, він тепер опинився перед трудністю, яку форму застосувати для вихваляння незакоханого. Під таким напівжартівливим приводом він відмовляється задовольнити прохання Федра продовжувати промову.

232

29. Сіммій — див. приміт. 6 до «Крітона».

233

30. Внутрішній голос, який, за твердженням Сократа, стримував його від неправильних дій, філософ називав «демоном».

234

31. Івік (VI ст. до н. е.) — давньогрецький лірик із Регія (Пів­денна Італія), автор хорових пісень. За переказом, був убитий розбійниками, чий злочин був розкритий завдяки журавлям (див. баладу Ф. Шіллера «Івікові журавлі»). Цитоване Сократом місце у виданні грецьких ліриків Бергка звучить так: «Боюсь, щоб честі не купити в людей ціною безчестя перед богами».

235

32. Стесіхор (VII—VI ст. до н. е.) з Гімери в Сицилії — ліричний поет, автор хорових пісень. У вірші, присвяченому Олені Прекрасній, через яку велася Троянська війна, назвав її поведінку злочинною і за це нібито був покараний сліпотою. А коли написав палінодію, тобто «покаянну пісню», в якій засудив свою хулу, боги повернули йому зір.

236

33. Освічені афіняни вважали поведінку моряків зразком некультурності й грубіянства.

237

34. Підкреслювання ролі одержимості характерне для вчення Платона про натхнення в творчості. Це питання розглядається ширше в діалозі «Іон».

238

35. Віщунка в Дельфах — піфія, жриця Аполлона в Дель­фах; у Додоні знаходився знаменитий оракул Зевса.

239

36. Сивілла — натхнена божеством пророчиця, яка передавала людям волю богів у справах, що їх цікавили. З найвідоміших: Дельфійська, Еритрейська, Самоська у Греції, Кумська в Італії.

240

37. Манічний — дослівно натхненний, одержимий; мантичний — пророчий, віщий.

Далі неперекладна на українську мову гра слів «ойноїстика» — птаховорожіння та «ойоністика» (слово штучно утворене Сократом від дієслова oionidzomai — передбачати і noeo — думати) — віщування за допомогою розуму. Така етимологічна еквілібристика не є науковою.

241

38. Крім наведеного далі розмірковування про людську душу («Федр», 245 С — 249 D), свої погляди про долю душі людини, її перевтілювання і потойбічне життя Платон висловив у діалогах «Горгій» (523 В, 526 D) і «Федон» (107 С — 114 С).

242

39. Гестія (вогнище) — у давньогрецькій міфології богиня домашнього вогнища, у піфагорійській філософії вона — центральний вогонь у Всесвіті, навколо якого обертаються планети.

243

40. …живляться тільки уявленнями. — За Платоном, уявлення не дають істинного пізнання буття.

244

41. Адрастея (неминуча) — епітет і синонім богині помсти Немезіди, уособлення неминучої розплати.

245

42. Про пам’ять як пригадування чогось, що було давно, і знання як пригадування побаченого в потойбічному житті докладніше в діалогах «Менон» (81 С — D), «Федон» (72 Е — 76 Е) і «Філеб» (34 В — С).

246

43. …недосконалими знаряддями… — Деякі вчені вважають, що під «недосконалими знаряддями» Платон розуміє чуттєві сприймання навколишньої дійсності, інші доводять, що він має на увазі недосконалість людського розуму, який спирається на уявлення.

247

44. …частинки… а звуться вони привабливістю. — В оригіналі гра