Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

вже на сторожі і жде її: підготовка насіння, перебирання, перемірювання по коморах хліба і пересушування; встановлення нових тягол[232]. Весь рік завбачається наперед і все обчислюється на початку. А як скресне крига та підуть річки, та просохне все і піде розпушуватися земля — по городах та садах працює заступ, по полях соха і борони, посадка, засівання й висівання. Розумієте, що це? Абищиця! Майбутній урожай сіють! Блаженство всієї землі сіють! Прожиток мільйонів сіють! Настало літо… А тут косовиця, косовиця… І от закипіли враз жнива; за житом пішло жито, а там пшениця, а там і ячмінь, і овес. Все кипить; не можна пропустити й хвилини: хоч би двадцять очей мав, усім їм робота. А як відсвяткується все, та почне звозитись на токи, складатися в скирти, та оранка на зяб, та лагодження комор на зиму, клунь, скотарень, і в той же час усі бабські [роботи], та підведеш усьому підсумок і побачиш, що зроблено, та це ж… А зима!.. Молотьба на всіх токах; перевіз помолоченого хліба з клунь у комори. Ідеш і у млин, ідеш і на фабрики, ідеш глянути і на робочий двір, ідеш і до мужика, як він там на себе копишиться. Та для мене, просто, якщо тесляр добре орудує сокирою, я дві години готов перед ним простояти: так веселить мене робота. А коли бачиш іще, що все це з якою метою твориться, як навколо тебе все множиться та множиться, приносячи плід та прибутки, — то я й розказати не можу, що тоді з тобою діється. І не тому, що ростуть гроші. Гроші грішми. А тому, що все справа рук твоїх; тому що бачиш, як ти всьому причина, ти творець, і від тебе, як від якогось мага, сиплеться багатство і добро на все. Та де ще ви знайдете мені рівну насолоду? — сказав Костанжогло, і обличчя його піднялося вгору, зморшки зникли. Як цар в день урочистого вінчання свого, сяяв він увесь, і здавалось, наче обличчя його промінилося. — Та в цілому світі не знайдете ви подібної насолоди! Саме тут наслідує людина Бога. Бог узяв на себе справу творіння, як найвищу за все насолоду, і вимагає від людини також, щоб вона була подібним творцем благоденства навкруги себе. І це називають нудним ділом!..

Як співу райської пташки, заслухався Чичиков солодкої господаревої мови. Ковтали слинку його уста. Самі очі умаснилися і виражали солодкість, і все б він слухав.

— Костянтине! пора вставати, — сказала господиня, підвівшись із стільця. Всі встали.

Підставивши руку коромислом, повів Чичиков назад господиню, але вже не вистачало спритності в його руках, бо думки були заклопотані справді істотними зворотами.

— Що не кажи, а одначе таки нудно, — говорив, ідучи позад них, Платонов.

«Гість не дурний чоловік, — думав господар, — [1 нрзб.] поважний в словах і не перодряп». І, подумавши так, став він іще веселіший, немов сам розпалився від своєї мови, і немовби святкуючи, що знайшов людину, яка вміє слухати розумні поради.

Коли потім розташовувалися вони всі в затишній кімнатці, освітленій свічками, навпроти балкона і скляних дверей у сад, і заглядали до них звідти зорі, що сяяли [над] верховіттями заснулого саду, Чичикову зробилося так затишно, як не було давно: наче після довгих мандрів прийняла вже його рідна покрівля і, по учиненні всього, він уже дістав усе бажане і покинув мандрівницький посох, сказавши: «Годі!» Такий чарівний настрій навела йому на душу розумна мова гостинного господаря. Є для кожної людини така мова, яка наче ближча й рідніша їй від іншої мови. І часто несподівано, в глухому, забутому закутку, на безлюдді безлюдному, зустрінеш людину, якої тепла розмова примушує тебе забути і бездоріжжя дороги, і незатишність ночівель, і безпутність сучасного шуму, і брехливість обманів, що обманюють людину. І живо вріжеться, раз назавжди і навіки, проведений таким чином вечір, і все удержить вірна пам’ять: і хто ще був присутній, і хто на якому місці сидів, і що було в руках його, стіни, кутки і всяку дрібницю.

Так і Чичикову затямилося все того вечора. І ця мила, скромно прибрана кімнатка, і добродушний вираз, що запанував на обличчі розумного господаря, але навіть і малюнок на шпалерах і подана Платонову люлька з янтарним мундштуком, і дим, який він став пускати в товсту морду Ярбові, і чмихання Ярба, і сміх миловидної господині, перериваний словами: «Годі, не муч його», — і веселі свічки, і цвіркун у кутку, і скляні двері, і весняна ніч, що заглядала до них звідти, спершись на верховіття дерев, всіяна зорями, сповнена перегуку солов’їв, що голосно й співучо висвистували з глибини зеленолистих хащ.

— Солодка мені ваша мова, вельмишановний Костянтине Федоровичу! — промовив Чичиков. — Можу сказати, що не зустрічав у всій Росії людини, подібної до вас розумом.

Він усміхнувся. Він сам почував, що не несправедливі були ці слова.

— Ні, коли вже хочете знати розумну людину, то в нас дійсно є одна, про яку справді можна сказати — розумна людина, якої я й підметки не вартий.

— Хто б то міг такий бути? — з подивом спитав Чичиков.

— Це наш відкупщик Муразов.

— Удруге вже про нього чую! — скрикнув Чичиков.

— Це людина, яка не то що маєтком поміщика, цілою державою управить. Коли б у мене була держава, я його негайно ж зробив би міністром фінансів.

— І, кажуть, цей чоловік перевершив міру усякої ймовірності: десять мільйонів, кажуть, нажив.

— Які десять! перевалило за сорок. Скоро половина Росії буде в його руках.

— Що ви кажете! — скрикнув Чичиков, витріщивши очі й розкривши рот.

— Неодмінно. Це ясно. Поволі багатіє той, у кого якісь сотні тисяч; а в кого мільйони, у того радіус великий: що не захопить, так удвоє і втроє супроти самого себе. Поле, поприще надто просторе. Тут уже й суперників нема. З ним нікому мірятися силою. Яку ціну чому призначить, така й лишиться: нікому перебити.

— Господи Боже ти мій! — промовив Чичиков, перехрестившись. Дивився Чичиков у вічі Костанжогло, — перейняло дух у грудях йому. — Незбагненно! Кам’яніє думка від страху! Дивуються мудрості промислу в розгляданні комашки: для мене більш дивне те, що в руках смертного можуть обертатися такі величезні суми. Дозвольте поцікавитися однією обставиною: скажіть, адже це, розуміється, на початку надбано не без гріха?

— Найбездоганнішим шляхом і найсправедливішими засобами.

—